HWYD: Розкажи трохи про своє дитинство: де ти народилась, якою дитиною була, в якій сім’ї зростала?

Катерина: Я народилась та зростала у найкращому місці планети — на Солом’янці в Києві.У дитинстві я була активною та балакучою, як і вся моя родина. Ми жили як у мексиканському серіалі.

HWYD: Чи були тоді риси характеру, які залишилися з тобою й сьогодні, у професійному житті?

Катерина: В мене три брати, тому задача-мінімум у дитинстві була вижити. А це означало — бути наглою, прудкою і вміти відстоювати власні інтереси.

Батьки мене не хвалили, тож я постійно намагалась довести, що я молодець і гідна похвали. Майже все це мені знадобилося в affiliate-сфері, щоб отримувати результат.

HWYD: Пригадуєш мрії чи плани з юності, які вплинули на твій вибір кар’єрного шляху?

Катерина: Мріяла водити катафалк) Але, на щастя, це ніяк не вплинуло!

HWYD: Хто або що найбільше формувало тебе в ті роки: родина, школа, хобі?

Катерина: Я була активною дитиною, постійно в пошуках себе та хобі. Єдиною постійною річчю була родина — саме на неї я орієнтувалась і брала приклад (як треба і як не треба).

HWYD: Якщо озирнутися назад, чи бачила б маленька Катя себе в affiliate-маркетингу?

Катерина: Я мріяла водити катафалк, дивилася Winx і колекціонувала журнали з котами. Який affiliate-маркетинг?!

Але в старшій школі мене вже почали цікавити міжнародні відносини та маркетинг.

HWYD: Як ти прийшла в affiliate-сферу і чому обрала саме цей напрямок?

Катерина: У 19 років я мала інстаграм-магазин білизни. Тоді вже вивчала таргет і Facebook для його розвитку.

Згодом завдяки цим навичкам і через знайомства я потрапила в баїнг і познайомилась з гемблою (хоча спершу була дуже проти цієї ніші).

HWYD: Яким був твій шлях до позиції Team Lead Business Development Manager у TraffTer?

Катерина: Довгим, тернистим і з паузою на декрет.

Але саме після нього відбувся мій найбільший професійний буст. Я потрапила в класну велику команду, де отримала колосальний досвід у всіх напрямках.

HWYD: Що для тебе особисто означає розвиток бізнесу — це більше про стратегії, людей чи цифри?

Катерина: Можна мати чіткі цілі й стратегії, але без людей їх не втілити.

Для мене це однозначно про людей, які мають амбіції та спільні цілі. Я бачила, як через людей бізнес стагнує, і навпаки — як із потрібними людьми він стрімко росте. Але в цьому теж має бути стратегія та бачення розвитку кожного працівника.

HWYD: Affiliate часто асоціюють зі швидкими грошима й агресивною конкуренцією. Як у цій динаміці довгострокова репутація стає більшим козирем, ніж будь-який бюджет?

Катерина: Тихше їдеш — далі будеш.

Я бачу, як команди голосно кричать про себе, виділяють величезні бюджети на маркетинг, а потім по-тихому згасають, бо чогось таки не вистачило.

Я завжди — про людей і відносини з ними. Якщо ви не готові йти на компроміси та домовлятися, агресія допоможе лише раз — перший і останній.

HWYD: Як би ти сформулювала: що таке “репутація” для компанії та для окремої людини в affiliate-ринку?

Катерина: Репутація для компанії — це сприйняття її надійності, чесності та професіоналізму з боку партнерів, баєрів, медіа. По суті, це валюта довіри, яка напряму впливає на готовність інших із нею працювати.

Репутація для людини — це рівень довіри та авторитету, який вона здобула завдяки досвіду, знанням і етичності. Це особистий капітал, який відкриває двері до вигідних пропозицій, партнерств і можливостей.

HWYD: Чи можна виміряти репутацію? Наприклад, у відгуках, рекомендаціях, повторних співпрацях?

Катерина: Наша сфера не така вже й велика. Хоч кількість людей зростає, але всі все одно один одного знають. Усі факапи, плітки й новини швидко стають відомими.

Не знаю, чи можна виміряти це чітким критерієм, але в сукупності все це формує оцінку людини чи компанії.

HWYD: Чи були моменти, коли саме хороша репутація допомагала відчиняти двері туди, де інші не могли?

Катерина: Без зайвої скромності скажу: постійно)

HWYD: Репутація будується роками, а втратити її можна за хвилину. Чи вдалося тобі особисто спостерігати такі кейси?

Катерина: Так, звісно. Не можу сказати, що їх багато на ринку, але кілька точно знайдеться.

HWYD: Які помилки компанії або спеціалісти найчастіше роблять, шкодячи власній репутації?

Катерина: Не можу сказати напевне, але припускаю — це некомпетентність і самовпевненість.

HWYD: Чи був у тебе особисто кейс, коли потрібно було “рятувати” стосунки з партнерами чи відновлювати довіру? Як це відбувалося?

Катерина: Не згадаю. Можливо, давно і було.

Зазвичай я чесна з партнерами і йду на діалог, якщо з’являються спірні моменти.

HWYD: Ти керуєш напрямком розвитку бізнесу. Наскільки особистий бренд менеджера впливає на репутацію компанії?

Катерина: Думаю, тут важливо, яка ти людина. Словами Діогена: “Як багато народу, і як мало серед них людей”.

Експертиза — це важливо. Але знаю багато сильних чи медійних менеджерів, із якими працювати некомфортно. Має бути баланс.

HWYD: Як тобі вдається вибудовувати баланс: залишатися професіоналом і водночас не втрачати справжню себе в комунікації із партнерами?

Катерина: Іноді я супер критикую себе за те, що не вдається його тримати. Але партнери, друзі й моя команда завжди підтримають.

HWYD: У чому, на твою думку, сила жіночого лідерства в affiliate-ринку.

Катерина: Спочатку жіноча частина affiliate-ком’юніті сприймалася як прикраса, яку ніхто серйозно не брав.

А потім — бам! — і стався розрив шаблонів: жінки почали показувати, як можна ефективно працювати, досягати результатів і будувати з нуля.

Ми вдало поєднуємо емоційний інтелект із бізнес-цілями, створюючи довіру й стабільні партнерства. Але, звісно, не всі)

HWYD: Які цінності ти намагаєшся транслювати у своїй роботі та в команді?

Катерина: Чесність. Довіра. Комунікація.

HWYD: Як змінюється уявлення про репутацію в індустрії? Чи стає вона дорожчою “валютою”, ніж ще декілька років тому?

Катерина: З’являється все більше скаму, тому так — мати довіру і репутацію стає важче.

HWYD: Що б ти порадила новачкам, які тільки починають будувати свій шлях в affiliate і хочуть закласти міцний фундамент репутації

Катерина: Не починайте) Народу й так багато.

HWYD: Якщо доведеться обирати між миттєвим прибутком і довгостроковим збереженням довіри — що ти порадиш обрати та чому?

Катерина: Дуже спірне питання. Все залежить від конкретного кейсу.

Я б порадила визначитися: чи варта ця довіра.

HWYD: Що для тебе особисто означає мати “добре ім’я” на ринку?

Катерина: Не робити крінжі, обирати, де і з ким працювати.

HWYD: Якщо уявити, що через 10 років твої колеги будуть описувати Катерину Савченкову одним словом — яким би ти хотіла, щоб це слово було?

Катерина: “Киця”.

HWYD: І традиційне HWYD-запитання: що б ти хотіла сказати своїм партнерам і колегам прямо зараз — тут і через нас?

Катерина: Не будьте какашками, вчасно відпочивайте і живіть цікаве життя!

HWYD: Розкажи про своє дитинство: де, в якій сімʼї ти народилася

Настя: Народилась в Києві в сімʼї медиків, завдяки яким маю дивне почуття гумору і не боюся крові))

HWYD: Якими були перші прояви тяжіння до стилю в одязі та образах з дитинства (можливо, одягала ляльок абощо? – опиши цей спогад)

Настя: Я завжди кажу: дефіцит – батько творчості. Я росла в 90ті, і для того, аби я виглядала стильно, мама вишукувала знайомих, які возили одяг із Польщі, або шукала по секондах. Дуже дякую їй за це ❤️

HWYD: Ким ти мріяла стати і чому? Чи розглядала вже тоді майбутнє стилістом і чому?

Настя: Коли була мала, мріяла стати продавчинею мʼяса 😂 Мʼясо бувало в нас не щодня і вважалось святковою стравою. Тому продавчині в пишних рукавах з клейонки і золотими каблучками на кожному пальці здавалися мені повелительками світу .  Любов до моди зʼявилась пізніше, коли мʼяса я вже наїлась))

HWYD: Як ти здобувала професійний досвід? Можливо, десь вчилася або всотувала образи з глянцевих журналів чи ТВ? – опиши, з яких саме.

Настя: Тема моди цікавила мене завжди, бо це був світ красивого одягу, витончених форм, і тільки-но я навчилася малювати, то малювала, чомусь, саме одяг, усі мої рідні були впевнені що я стану дизайнером одягу. Може, колись я і виправдаю їх очікування  (спойлер – ні).

HWYD: Як ти сама підходила до обрання власного стилю? Як експериментувала? З чим саме? Як підбирала луки та образи собі і на чому зупинилася?

Настя: Дякую моїй сімʼї за беззаперечне прийняття мого стилістичного самовираження, мені буквально дозволяли одягати усе, що я хочу і ніяк не коригували мій вибір, за що я нерідко отримувала від адміністрації школи і часом від однокласників, які такої свободи не мали. Памʼятаю, як нам дозволили одягати костюми ділові, сказали, що колір значення не має (до цього ми були зобовʼязані носити темно-зелені піджаки). Я прийшла на перше вересня в яскраво-рожевому брючному костюмі в білу смужку. Бачили би ви здивування мого класного керівника, коли вона почула, що це костюм не тільки для свята, а моя шкільна форма відтепер))

HWYD: Опиши своє перше професійне замовлення: що це був за образ? Для кого ти його робила? Наскільки ти переживала? Чи переробила б щось у ньому зараз?

Настя: Перше замовлення я отримала ще під час навчання на стиліста, це була ревізія гардеробу і шопінг, я попередила дівчину, що я ще навчаюсь, але хвилювалась неймовірно.

HWYD: Куди і як витратила перший заробіток

Настя: Відверто кажучи, я зараз не пригадаю вже.

HWYD: Як ти здобувала популярність? Як стала жаданим майстром?

Настя: Ніяк не здобувала і взагалі не маю такої мети, я прагну до того, щоб бути професійною, постійно працюю над цим. Можливо, зі зростанням моїх навичок якось органічно росте моя впізнаваність, приймаю це як приємний бонус))

HWYD: Яким чином ти потрапила до сфери арбітражу трафіку?

Настя: Так вийшло, що моя найкраща подруга – Ольга Сапогова – понад 10 років працює в цій сфері, поступово до мене почали звертатися її знайомі. За що я їм всім дуже вдячна ❤️

HWYD: Кому з відомих особистостей нашої сфери ти робила образи?

Настя: На жаль, я дуже рідко можу показувати чи розказувати про тих, із ким працюю, окрім тих, хто самостійно мене відмічає на публікаціях. Але можу сказати, що працювала з дівчатами з команд: Dephouse, G Partners, AFFHUB, Traffic Devils, Moon partners. З якою вертикаллю я люблю працювати, здається, помітно 😂

HWYD: Як тобі працюється з дівчатами зі сфери партнерського маркетингу? Чи є певні особливості та тонкощі в роботі, що відрізняють дівчат зі сфери з рештою дівчат?

Настя: Особливості полягають в тому, яку посаду займає клієнт. Тому що стиль афіліейт менеджера, CEO або медіабаєра суттєво відрізняється, оскільки посадові обовʼязки і ритм життя значною мірою впливають на гардероб. Найвизначніша риса усіх «арбітражних» гардеробів – висока стилістична гнучкість. Простіше кажучи, гардероб має швидко трансформуватись із повсякденного в вечірній і бути доречним і на конференції, і через декілька годин на афтепаті.

HWYD: Які найтрешовіші моменти можеш розказати? Наприклад, збирала в машині в дорозі на урочистий захід за 20 хвилин, або збирала з власних речей в гардеробі чи бігла купувати щось в найближчий магазин тощо?

Настя: Близько двох років тому я отримала запит на образ для тематичної вечірки на Ібіці. Образ я мала придумати, створити і відправити за 3 години, оскільки це був єдиний варіант доставити його в Іспанію якнайшвидше. Дизайнер одягу передавала сукню з цеху, який знаходиться далеко від Києва, якоюсь маршруткою, потім я сукню зустрічала на вокзалі, передавала водієві, який віз її в Одессу, а на наступний день – в Молдову, і нарешті – в Іспанію. Коротше кажучи, в тієї сукні був дуже насичений графік і маршрут)) Частіше за все, запити: «на вчора» – саме на якісь тематичні вечірки чи свята типу Хеловіну. І я люблю такі задачі, бо чим менше часу на виконання завдання, тим вищий прайс 😈

HWYD: Скільки зараз коштують твої послуги? З чого ти формуєш ціну?

Настя: Наразі ревізія гардеробу у мене коштує 300$, шопінг – 200$, для тих хто поки що не готовий фінансово, в мене є консультація, яка коштує всього 100$. В мене дуже демократичний прайс для спеціаліста мого рівня і досвідченості. Ціна формується відповідно до досвіду і різних форм підвищення кваліфікації. Тобто, якщо я інвестую 1500$ в своє навчання і професійне зростання, мій час вже коштує дорожче, оскільки я вже можу більше дати своєму клієнту, ніж до навчання.

HWYD: Наскільки висока конкурентність за твоїм фахом у нашій ніші? Чи є серед твоїх колег такі, роботи яких тобі не подобаються і чому?

Настя: Я завжди кажу, що в мене немає конкурентів – тільки колеги. Одні – більш досвідчені ніж я, інші – менш, хтось на одному рівні зі мною, але має інший «почерк» і, відповідно, клієнтів, яким цей «почерк» подобається. А комусь подобається лише те, як працюю я. І я зазвичай відповідаю їм взаємністю ❤️

HWYD: Чи зверталися до тебе чоловіки? З яким запитом?

Настя: Більшою мірою, я все ж працюю з жінками, але останнім часом чоловіки все частіше делегують свій гардероб стилісту, через те, що це дуже раціонально з точки зору фінансової грамотності та тайм-менеджменту. А чоловіки схильні до раціонального підходу та оптимізації усіх процесів. В цьому плані з ними дуже легко працювати, і вони більше довіряють зазвичай)

HWYD: Як ти в цілому прокоментуєш середньостатистичні образи так званих арбітражників, узагальнені у “дорого-богато” – кросівки баленсіага, футболка луї або гуччі з принтом на всі груди, куртки стон айленд і худі офф вайт?

Настя: Можу сказати тільки, що за моїми спостереженнями, чим вищу позицію займає спеціаліст, тим менше він схильний до логоманіі)) Але я не засуджую такі проявлення, на все свій час і вік, фазу «Філіп Плейна» теж треба пройти))

HWYD: Які поради ти даси хлопцям і дівчатам сфери, в яких поки немає можливості чи потреби наймати персонального стиліста?

Настя: Є хороший жарт на цю тему: «Порада – безкоштовна, консультація – за гроші. Моя вам порада – сходіть на консультацію». Якщо серйозно, то бездумно скуповувати одяг значно дорожче, ніж звернутись до стиліста і раціонально розподілити найскромніший бюджет. Для цього я додала послугу «консультація», після якої навіть на секонд-хенді можна зібрати собі крутий гардероб.

HWYD: А для тих, у кого є така необхідність і можливість – як обрати собі стиліста, аби потім гордо крокувати червоними доріжками номінацій?

Настя:

Є декілька пунктів, на які необхідно звернути увагу:

1. Наявність освіти. Тому що стильно одягнена людина або людина, стилем якої ви захоплюєтеся, не зможе правильно виразити вас через одяг, якщо вона не має відповідних знань.
2. Передивіться роботи, круто коли стиліст має свої «фішки», головне, щоб він не одягав всіх «під копірку», або так само, як себе. Професійний стиліст має бути гнучким і опрацьовувати ваш запит, а не реалізовувати своє бачення.
3.  Якщо чуєте від стиліста: «Як виглядати дорого/дешево», «Як не виглядати, як колхоз» – тікайте якнайшвидше, стиліст який оперує такими категоріями, навряд чи, позитивно вплине на ваш стиль. Головне в співпраці зі стилістом – довіра, якщо з якихось причин спеціаліст у вас її не викликає, шукайте далі ❤️

HWYD: Розкажи про своє дитинство: де, в якій сімʼї ти народився?

Валентин: Я народився в Конотопі у звичайній родині. Мама – медсестра, там у нас був свій будинок – навіть половина – ми ділили його з пенсіонеркою. В якийсь момент вона забула вимкнути газ, і наш будинок вибухнув. Після цієї події мама півроку ходила до мера, намагалася вибити нам компенсацію у вигляді квартири, і врешті решт їй це вдалося – нам видали квартиру, в якій, власне, до переїзду в Київ я і жив.

Із батьком мама розійшлася, він згодом відсудив у нас половину цієї квартири, забарикадував її і зачинив двері. Увесь цей час ми з ним не спілкувались – аж до того моменту, поки я не викупив цю квартиру.

У мене був вітчим. Він працював водієм все життя, аж поки не помер. Зараз мама мешкає в Ірландії – вона виїхала від обстрілів через рік війни. Тепер там вона майже заміжня, пристосувалася, у неї все добре – нарешті вона катається і дивиться step by step різні країни Європи.

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад з дитинства

Валентин: Якщо згадувати прям із раннього, то, мабуть, найперший спогад – Московія, цирк, ведмеді катаються на моноциклі, і я в колючому светрі. А найяскравіший цей спогад тому, що коли я повернувся згодом додому, то спалив той светр – можете уявити, наскільки він був мені ненависним 🙂

HWYD: Розкажи про свої юнацькі часи. Як ти проводив час у Конотопі 90-их?

Валентин: У нас в 90-ті було, як ми це назвали, босяцьке місто. Я зростав у сумнівних компаніях – здебільшого тусувався з борцями. Це було моє прикриття від циган і від представників інших районів, з якими постійно ходили на махачі. Одразу скажу – зараз я зовсім інша людина.

Велика заслуга в тому, що я обрав правильний шлях, а не опинився десь у “віддалених місцях” із набитими перстнями на пальцях, належить моєму тепер вже куму, а тоді просто другу. Мені було 14, йому 16 – він був симпатичним підкаченим парубком із татуюваннями вже на той час, і переді мною постав вибір: або з компанією безкінечні розбірки та бійки, або ж тусуватися з кумом в компанії дівчат, спілкуватися про щось окрім тем “район на район” і весело, а не агресивно проводити час. Звісно, я обрав другий варіант.

HWYD: А як із навчанням? – чи вдавалося відвідувати школу в таких умовах?

Валентин: Не регулярно, але вдавалося) вчився я усереднено, позиції я дотримувався – “з усіма нормально спілкуюся” – і з аутсайдерами, і зі шкільними крутеликами. Це дозволяло мені комфортно почуватися у школі, в якій теж серед дітей були свої тогочасні закони. Але, нагадаю, я ще мав друзів-борців, тож до мене не придовбувалися 🙂

Якщо ж по предметам, то все ніяке, окрім права, історії та математики. Великого математика з мене не вийшло, проте вчителька бачила в мені потенціал, і я старався. Закінчив школу я на трієчки і пішов в інститут.

HWYD: Розкажи про свій вступ до інституту.

Валентин: Я приїхав на вступ до КІ СумДУ (Конотопський Інститут Сумського Державного Університету). Піддивився поруч у чувака, який заповнював анкети, було написано “Електронні пристрої та прилади”. Ок, буде і в мене 🙂 А потім, по факту, вийшло, що там 4 математики, 2 фізики… І я зрозумів, що потрапив точно кудись не туди, тому через рік пішов з даного напрямку і змінив його на “Менеджмент організацій”.

Ця історія більше мені зайшла – скажу чесно, я нічого не вчив, гроші нікому не заносив, просто логічним мисленням міг все здавати (ну, крім філософії, етики – всього, де потрібна термінологія, звісно) – я просто описував, які процеси повинні відбуватися, що треба зробити, і, в принципі, у мене екзамени приймали.

HWYD: Чи поєднував ти навчання з роботою?

Валентин: Після першого року навчання я знайшов роботу в Києві, тому пішов з денної форми і приїжджав в інститут винятково здавати сесію. Спершу я працював охоронцем двоє через двоє на будмайданчиках. Але ні цій роботі я надовго не затримався, адже графік 2/2 просто не дає шансів на особисте життя – день після зміни ти висипаєшся, наступний день готуєшся заступати на зміну + я мешкав в Конотопі і ще мав закласти час на доїхати до Києва і назад електричкою.

Потім був магазин – продавець-консультант, а тоді – налаштування оргтехніки, встановлення Windows, перепрошивка, зміна матриці тощо.

Трохи згодом зі знайомим ми відкрили власний сервіс. Все було ок до моменту, коли мій компаньон вирішив, що це його сервіс, а я – його підлеглий. “Цікава” історія, але сайт був у мене на хостингу, тож я його забрав, Більшість замовлень якраз йшла з сайту, і я вважаю цей момент першим кроком такого собі афіліатського маркетингу. У мене був знайомий із власним сервісом, і я йому по RevShare віддавав ліди, які до мене приходили з власного сервісу. Таким чином я заробляв декілька тисяч гривень на місяць просто на пасиві. Але тоді я ще не знав, що таке афф-менеджмент.

HWYD: Памʼятаєш, куди витратив свою першу зарплату і які емоції відчував у той момент?

Валентин: Якщо прям брати першу – то це насправді було ще років у 13. Я влаштувався на оптову базу будівельних матеріалів – розвантажували фури, де пропрацював тиждень. Витратив на якісь гульки, точно вже навіть і не пригадаю.

HWYD:  А як ти взагалі вперше дізнався про партнерський маркетинг і зрозумів, що це сфера, у якій хочеш розвиватися та будувати кар’єру?

Валентин: Після Києва я вирішив тимчасово повернутися назад додому – у мене, скажімо так, почалася чорна смуга в житті, яка затяглася майже на рік. Ми розійшлися з дівчиною, бізнес накрився, вітчим помер від раку, і мене все це підкосило. Я приїхав в Конотоп, навчався Manual QA аби відволіктися від думок, а також ходив в тренажерний зал набирати масу – лікував не тільки душу, але й тіло. Це дало свої плоди – за рік менталочка моя відновилася, тож я повернувся до столиці і влаштувався PPC спеціалістом у компанію Svitsoft, де займався рекламою різних направлень. Попередній досвід я набув самостійно – в мене був інтернет-магазин спортивного одягу, а мій на той час компаньон працював як Inbound Calls – отримував дзвінки, спілкувався з клієнтами і займався логістикою. Тож як влаштовано механізми роботи саме з PPC я знав і мав практичний досвід.

HWYD: Якою була твоя перша позиція, і що входило до твоїх обовʼязків?

Валентин: Я займався “Київміськбудом” – усіма направленнями, які тільки були – продаж парковок, комерційних приміщень і, власне, квартир. За рахунок цього зʼявилося розуміння, що в сфері маркетинга крутяться великі бабки, адже дуже багато грошей проходило через цей Google Ads акаунт, я його самостійно вів, щомісяця щось унікальне робив, і уперся в те, що почав робити великі обсяги, але компанія не могла мені вже релевантно за це платити. До речі, на цій роботі я познайомився зі своєю майбутньою дружиною.

HWYD: Як ти врешті-решт опинився у MAKEBERRY AFFILIATES?

Валентин: Коли я вирішив зайти в стабільну історію, то спершу пішов у баїнг до FB-команди Offer Leader – мої перші кроки саме в iGaming. Але за півроку зрозумів, що топчуся на місці, не росту і не розвиваюся. І тоді зі мною сталася компанія, що згодом відкрила світу Makeberry як один із своїх проявів, над створенням якого ми працювали вже пліч-о-пліч.

HWYD: Як розвивалася твоя карʼєра у компанії, і що наразі входить до твоїх обовʼязків?

Валентин: В компанії я вже більш ніж 4 роки, прийшов на позицію Affiliate manager на власні продукти і займався залученням партнерів на роботу з ППшками і з тімами. Закуповував трафік, показував результати. В принципі, мені пощастило, що мого тогочасного керівника підвищили до позиції Head of Acquisition, тож в мені побачили потенціал за рахунок проактивності і результативності, і зробили тімлідом.

На той момент я закуповував трафіка більше, ніж закуповував наш in-house buying! А тепер увага – вдесятеро! Зараз in-house buying виріс разів в 30-40, тому це сильно мене тішить, і я можу дозволити собі ділитися історією, як воно було на початках.

А тоді починається повномасштабна війна. Ми вимушені були дещо схлопнути обсяги зовнішньої закупки, СНДшні продукти ми швидко продали, а на виручені кошти створили проект RocketPlay, який наразі знаходиться, наскільки мені відомо, на 2-ому місці за платформою SoftSwiss в Австралії. От тоді ми стали великими і точно впізнаваними на весь ринок.

HWYD: Як вирішили продавати трафік?

Валентин: Перші місяці війни, у перервах між тривогами і обстрілами, я працював баєром – ми прийняли таке рішення, аби компанія не потонула. І лив, маю сказати, я достатньо вправно. Тоді ми і замислилися, а чому б нам, власне, не продавати трафік, якщо ми вміємо його генерувати…

Мені запропонували це направлення розвивати – ще тоді незрозуміло, на якій посаді і з якою назвою. Бюджети плаваючі, але – “давай, фігач! Так десь рік ми призвичаювались, налагоджувались, продаючи трафік, а потім логічним рішенням стало оформити все це діло і зробити бренд. Так і зʼявилося MAKEBERRY!

HWYD: Скільки наразі постійних рекламодавців у MAKEBERRY AFFILIATES?

Валентин: Десь 30, може, 40. Це таких, із якими ми адекватно працюємо, які розуміють value нашого трафіка. Буває ж різне: іноді продукти перестають конвертити, іноді наш трафік не метчиться з продуктами, бувають просадки у вигляді сезонності, та суть головна у тому, що у нас недостатньо зараз трафіку, аби задовольнити всі потреби від усіх рекламодавців, з якими ми працюємо. Грубо кажучи, ми спокійно можемо командою біздева і рекламодавців продати трафіка в 5 разів більше – у нас буквально стоїть черга з реклів, для яких нам, по-перше, треба повідливати їх капи, по-друге, потестити. Тому тут, скоріш за все, недостатньо трафіку, аби покрити усі анкапи (наприклад, ми закладаємо на рекла 200-300 депозитів, а він каже “Давайте 1500”), і можна було б у когось їх забрати, але той теж хоче 1500, і доводиться казати “Ні, соррі, півтори ми зальємо, але орієнтуємося на ось таку capacity, яку ми реально можемо на вас відлити”. Тож я намагаюся лавірувати між усіма факторами: від окупності до ризиків. Логічно, наче, було б віддати все в одного рекламодавця, але ж водночас може статися й те, що рекл миттю просто схлопнеться чи закриє гео – від цього ніхто не застрахований. Тому диверсифікація – надважлива у моїй роботі. Щось конвертить краще, щось менше, але повністю в одного рекла ми все не зливаємо.

Зараз ми спеціалізуємося винятково на tier-1, але формуємо команду під tier-3. Сподіваюся, ми там закріпимося, Розуміємо, як масштабнутися там, розуміємо вже деякі продукти, які можуть нормально опрацьовувати цих гравців (платежі, які не дропаються кожні півгодини). Тож в планах – розширитися на Африку та Азію.

Із інноваційного – скоро ми запускаємо систему предікшенів – аналітичних розрахунків на основі різних метрик, скільки ми конкретно грошей зможемо принести партнеру. І на основі цих предікшенів ми плануємо вести перемовини, спираючись на конкретні цифри і очікування як з нашого боку, так і з боку рекламодавця.

HWYD: MAKEBERRY AFFILIATES часто можна зустріти з різноманітними проявами на конференціях – стенди, спонсорство, участь, розіграші тощо. Яка основна мета такої активності, що ви у це вкладаєте особисто як бренд?

Валентин: Проведу аналогію з Coca-Cola – про неї всі знають, всі її пʼють, проте цей напій постійно рекламується по всьому світу! В маркетингу треба завжди бути на видноті, адже так само стрімко, як бренди зростають, про них і забувають, якщо вони випадають із інфо поля.

Також ми несемо меседж через PR про те, що у нас – найкращий FB-трафік на ринку. Ми це підтверджуємо і аргументуємо в живих розмовах в рамках заходів та конференцій. А ще відсотків 20 партнерів на конференціях приходять саме через рекомендації, адже “тікучка” кадрів в ринку висока, ми могли наливати трафік компанії, з якої співробітники попереходили в інші компанії, і тепер вже представники їх нових роботодавців підходять до нас, адже їм рекомендували нас, як гарант якості, з яким попередньо мали справи.

HWYD: Що відрізняє MAKEBERRY AFFILIATES від решти компаній аналогічного напрямку?

Валентин: Ми завжди працюємо над Win-Win історією, наш FB-трафік дорожчий відсотків на 40 за середньоринковий, але наші гравці приходять і грають в довгу. Це не та історія, коли в перші 2 тижні окуповується і далі не грає – ні. Мова про гравців, які приходять за відчуттями, свідомо за тим, аби просадити гроші.Як це відбувається? Ми прямий рекламодавець WinSpirit і RocketPlay казино, знаємо як з ними працювати, який трафік туди запускати. Як висновок: собі фігню не закуповуємо і зовнішнім рекламодавцям, відповідно, також.

До того ж маємо власну аналітику. На перших порах ми одразу оговорюємо з рекламодавцем, що в разі початку співпраці не на тестовій капі, то ми вас підключаємо до своєї аналітики, де ми бачимо активність гравців, як окуповується трафік, як він виконує kpi, і як він далі живе. Це для того, аби вчасно зупиняти баєрів, воронки, щось переналаштовувати тощо.

HWYD: Які твої подальші плани на майбутнє в складі MAKEBERRY AFFILIATES?

Валентин: Хочу закрити власний гештальт – вибудувати систему, яка працюватиме автономно. Проінтегрувати усі новинки – AI, зробити всі бази, а також розвити баїнг до обсягів, які ми запланували з кількома великими рекламодавцями, які хочуть по 10 млн/місяць від нас трафіку. Ну і на основі 40-50 млн/місяць оборотки – масштабування додаткових відділів. Так свого часу у нас зʼявився власний YouTube продакшн, SEOшка зʼявилася. Хотілося б Tik-Tok запустити нарешті, Twitter, Tg – наразі у нас цих сорсів немає, ми йдемо за класичними сорсами: Google, FB, In-app, трошки SEO. Тож і тут хотілося б захопити трошки більше ринків і з часом зробити MAKEBERRY-2, MAKEBERRY-3… 🙂

Також залишаємо для вас посилання на соціальні мережі MAKEBERRY AFFILIATES:

• Telegram
• LinkedIn

HWYD: Розкажи про своє дитинство. В які сімʼї ти зростала? Коли народилася?

Аня: Народилась і виросла я у Києві під кінець 90х 🙂 усе моє дитинство пройшло у любові і пригодах, мої батьки лікарі. Ми всі дуже сімейні і багато часу проводимо разом. Це мій перший пріоритет, велика гордість і любов.

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад з дитинства.

Аня: Чесно кажучи, в мене було прекрасне дитинство і таких спогадів безліч. Я і мівіну суху їла у бабусі у дворі, і на шовковицю лазила, і подорожувала, і читала О.Генрі, і регулярно ходила у театри, і грала з хлопцями у дворі в “Козаки-Розбійники”.

HWYD: Ким ти мріяла стати, коли виростеш? Чому?

Аня: Не памʼятаю, щоб хотіла бути кимось конкретним, хіба що акторкою, як часто це буває у дівчат. Але точно памʼятаю, що мріяла бути відомою з малечку, років з 3-х уявляла, як мою біографію вивчають на уроках літератури (ми з бабусею завжди вчили біографію авторів перед тим, як читати твори автора).

HWYD: Як ти вчилася в школі? Які предмети любила найбільше? Які найменше? Чому?

Аня: Навчалась я доволі добре, проте відмінницею не була. З тих предметів, що подобались, завжди була серед найкращих в класі. Моїми найулюбленішими предметами були математика, література і всі мови (українська, англійська, німецька).

HWYD: Які відвідувала гуртки/спорт?

Аня: З позакласної активності , я займалась і обожнювала бальні танці, і, звісно, активно вчила мови. А ще ходила в художню школу! І на теніс. і дуже полюбляла заняття кінним спортом, яких, на жаль, було не так багато)

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад зі школи.

Аня: У школі я була найбільшою активісткою 🙂 головою ради старшокласників, вічною старостою, брала участь у лідерстві району. Спілкувалась, здавалось, із усією школою, відкривала радіо, проводила заходи, їздила на моделі ООН і, звісно, знаходилась в епіцентрі усіх шкільних історій. Ох, скільки цікавого про себе я дізнавалась від “Пліткарки”) Памʼятаю, як в 11 класі мене з Днем народження вітав хор 5-класніків) Зворушливі миті.

Обожнюю школу! Це мій улюблений час. Навіть закінчуючи 11-ий клас, я, плачучи на лінійці, це розуміла. 117 ❤️

HWYD: Який ВИШ закінчила? Чому саме туди вступила?

Аня: З вищими освітами ситуація склалась дещо складніше, та дуже цікаво) Я закінчила бакалаврат в Інституті міжнародних відносин КНУ Шевченка за спеціальністю «Міжнародний бізнес». У школі навчатись потрібно було дійсно плідно, інтенсивно, активно, тож в інституті мені одразу стало занадто просто і, якщо чесно, не дуже цікаво. Я дуже сумувала за школою, та, аби не втрачати час, з першого курсу почала працювати. Пробувала різне – і вважаю, що це класно! Коли як не в 17-20 років шукати себе, погоджуватись на абсолютно різні пропозиції і на все казати «так»? Була і робота помічником журналіста на тв, і смм бренда одягу для кухарів, і продажі, і мененджером з зед у побутовій хімії побувала. першою серйозною роботою стала робота в БФ «Твоя Опора». Я займалась партнерським маркетингом:))) Пропонувала свідомим бізнесам долучитись до благодійності, та не просто «дайте гроші», а разом із командою створювала і реалізовувала різні акції, прибуток від який йшов на допомогу діткам. Це був неймовірний, дуже важкий, але такий цінний досвід!

HWYD: Як витратила свою першу ЗП? Якою вона була?

Аня: Першу зп я частково витратила на сімʼю (треба ж «виставлятись»!)), а частково – просто на життя. Це було щось в районі 100$, точно не памʼятаю:)

HWYD: Чи продовжила ти надалі освітній шлях після усвідомлення відсутності інтересу до інституту?

Аня: Так – я довчилася і вступила на магістратуру. Магістратура мені подобалась значно більше! Її я закінчила з бізнес-адміністрування в КНУ, а також в Італії, Мачераті. Це був неймовірний час, який я часто згадую, і простір, де було створено багато дружніх стосунків, пригод і досвіду.

Потім я зарікалась, що ніколи не буду більше навчатись, ага))) З початком повномасштабної пішла на наступне вище))) І закінчила КНУ ще раз, Психологічний факультет.

Якраз, до речі, мій шлях в рекрутингу і HR почався на 3 курсі бакалаврату 🙂

HWYD: Як дізналася про сферу? Яке враження про неї склалося?

Аня: Життя часто водило мене довколо Affiliate Marketing! То я допомагала юному еком нетворку як менеджер по роботі з інфлюенсерами (тоді сама не знала, що роблю, але вивчила всі метрики, терміни і тд завдяки тій роботі), потім працювала HR в компанії, що займалась SEO. Та повноцінним входом у афф маркетинг стала позиція HRD.  Я вже мала десь 2-3 роки досвіду в HR, а в команді була першим спеціалістом з кадрів загалом) Там я пройшла великий шлях довжиною у 1.5 роки, я заходила, коли в команді було десь 40 співробітників, коли я йшла звідти – нас вже було десь 130) І це був дуже яскравий, якісний досвід, який навчив мене великій низці речей, наприклад, тому, що успішний бізнес лаштується на 3 китах: це драйв, швидкість, енергія. Потім я пішла у великий холдинг на позицію CVO – відкривати нову для них вертикаль:) Ми довго працювали разом, аж до початку мого самостійного шляху…

HWYD: Розкажи про власні рекрутингове агентство, сайт із пошуку роботи та інтенсив.

Аня: На початку 2023 я пішла у власну справу. Спочатку працювала в рамках одного проекту, зараз – трьох, вони органічно розвивались один за одним. Два з них зараз в активній фазі = RIVNI, сайт для пошуку роботи в аффіліат маркетингу, моя гордість і ноу-хау, на яке так давно чекав ринок, і TALENTHUB, інтенсив із рекрутингу в аффіліейті, який підходить як для новачків, так і для досвідчених спеціалістів.

мені дуже подобається, що мої проекти створювались під потреби людей. Я бачила «прогалини» і заповнювала необхідними бізнес-юнітами. Так, визнавши потребу у спеціалізованій платформі для рекрутингу конкретно під цей ринок, одного дня я придумала rivni. Отримуючи купу запитів на консультацію рекрутерів і скарги на їх нестачу від роботодавців, я створила інтенсив, який увійняв досвід 5 років роботи і навчання рекрутерів у аффіліатції.
Перший публічний потік інтенсиву проходить саме зараз. Мені так подобається навчати! А ще дуже пощастило з групою, дуже класні проактивні студенти. Тому, думаю, ми запустимо ще не один потік. Уже маю ідеї і нові фішки:)

HWYD: Яким чином набираєш відвідувачів інсентіва? Як здобувала/здобуваєш траст серед комʼюніті?

Аня: Хоч про інтенсив і говорили на своїх ресурсах половина медійних діячів аффіліату, на моє здивування, більшість студентів – мої підписники!) Або знайомі знайомих чи партнерів. До речі, це супер ідея: відправити на наш інтенсив свого рекрутера для підвищення кваліфікації, дехто вже так кмітливо вчинив) Тож, впізнаваність, траст комʼюніті і особистий бренд мають велике значення.

HWYD: Які найскладніші вакансії є в ринку? Які з них тобі вдавалося закривати?

Аня: Найскладніша вакансія – це завжди медіабайер. Завжди про це кажу. Їх багато, а спеціалістів мало. Методів перевірки достовірності скілів і результатів теж мало. Майже завжди це «кіт у мішку», який ще й завжди всім треба. Та я вірю в краще і завжди налаштовуюсь позитивно. Проте з увагою)) І маю свої фішки і методи перевірки. Звісно, за 8 років у рекрутингу і HR кейсів було багато – як крутих, так і провальних. Від збору команд з 0 до сотні – до закриття неймовірних важких вакансій. Я навіть встигла попрацювати у німецькому веб3 проекті, де ми хантили людей з Амазону і Майкрософту. Але це інша історія)))

HWYD: Що б ти побажала компаніям, що співпрацюють із рекрутинговими агенціями? А кандидатам?

Аня: Кандидатам бажаю працювати з агенціями і rivni! це дуже збільшує ваші шанси на ідеальний метч, адже ви спілкуєтесь 1 раз і одразу потрапляєте до 10+ релевантних команд. Це мінімум 7 зекономлених годин часу! Уявляєте?

Компаніям можу сказати взаємне «дякую» за довіру, відкритість і відповідальність. Це так приємно і водночас відповідально наповнювати кваліфікованими спеціалістами дійсно достойні бізнеси!

HWYD: Який він – ідеальний кандидат для рекрутера і компанії-роботодавця одночасно?

Аня: Ідеальний кандидат = той, кому дають офер під час співбесіди. Де жодних сумнівів і абсолютний метч. Інколи я чую «це саме те, що ми шукали!», і це  найважливіше.

HWYD: Як і ким бачиш себе і власні бізнес-ініціативи найближчим майбутнім?

Аня:  Поки мої плани – це розвивати існуючи проекти, вони, дійсно, професійні, круті і дуже клієнтоорієнтовані. Хочу залучити більше людей, допомогти більшій кількості бізнесів і шукачів. А в планах – більше творчості 🙂

Дууже дякую, Костю, за запрошення і прекрасну можливість переглянути своє життя, пишучи таку собі автобіографію.

Завжди рада відповісти на усі питання читачів прекрасного How Was Your Day Media.

Залишаю контакти для звʼязку:

• https://t.me/rivnikyiv
• https://t.me/Talent_Hub_Support

Віта: Ооох, з чого б почати 😅 Насправді, звільнитися зі стабільної роботи та поринути у повну невідомість було одним з найкращих і одночасно одним із найскладніших рішень мого життя!

За цим стояли сумніви, страхи, кохання, великі мрії та амбіції. Тому моя маленька сповідь — до вашої уваги.

Віта: Почалося все з того, що я прийшла у цей ринок, не маючи жодного уявлення, що таке афіліейт, трафік, вертикалі, гемблінг. Це був для мене темний ліс. Натрапила випадково на вакансію SMM-менеджера і вирішила спробувати. За плечима було 6 років досвіду на різних, не схожих між собою, роботах та курс із SMM за 100$, який я купила під час ковіду, щоб змінити своє життя😂. А, і диплом маркетолога, який у мене ні разу так і не запитали).

Я завжди була ідейною людиною, тому маленька зарплата мене не налякала — головне, щоб була можливість вчитись та рости у новій сфері. У мене повірили (чи я сама себе переконала 😅), і в результаті взяли на проєкт, який щойно запустився й активно розвивався. Моє власне зростання відбувалося одночасно зі зростанням проєкту.

З часом до мене дійшли стереотипи про те, що тут гроші ллються рікою і що це досить розвинена та заряджена сфера на СНД-просторі. Але гарна картинка сама не приходить. Щоб чогось досягти, потрібно було ЄБШ. А з урахуванням того, що проєкт був досить молодий, доводилося бути універсальним солдатом і працювати за трьох. Не знаю, чому, але від самого початку не було цього прагнення зануритися в ринок надто глибоко. Завжди більше імпонувало бути за кадром, проте піднімати проєкт і реалізовувати кар’єрні амбіції. Можливо, тому що десь внутрішньо я відчувала: цей трансльований лайфстайл — не зовсім моє.

Я занурилася в процеси з головою — у якийсь момент ця робота стала для мене всім життям. Коло спілкування, теми, виконання задач — усе так чи інакше було пов’язано з роботою, витіснивши власні вподобання і мрії, які робили мене мною. З часом я стала тімлідом, мені допомогли з релокейтом (за це я вдячна окремо, бо це був доленосний переїзд) та підняла планку зарплати. Здавалося, досягла всього, чого хотіла. Але всередині постійно було відчуття незадоволення.

Віта: Насправді, перші думки промайнули на занятті з англійської. Який взаємозв’язок — запитаєте ви. Якось на одному з занять викладач задав банальне питання: “Чим би ти займалась, якби гроші не мали значення?”.

І я відповіла без краплі сумнівів: “Я б подорожувала світом, знімала б про це відео і показувала людям. А в кінці життя зняла б великий автобіографічний фільм, у якому б постаралась донести, як важливо прислухатись до себе і прожити життя так, як ви того хочете, а не так, як вам нав’язали”. Вийшовши з кабінету, я усвідомила, що живу не так, як мрію. Звучить дещо пафосно, так, хахаха. Але я зрозуміла, що на роботі я вже винятково через гроші, хоча завжди була і лишаюся ідейною людиною. Тому я прийняла рішення бути собою і не зраджувати принципам.

Так, я активно розвивалася у цій сфері, і, скоріш за все, змогла б досягти великих вершин. У мене були гроші, визнання. Але чи робив цей успіх мене мною? У свої 25 (можливо, це була вікова криза) я все частіше почала замислюватись, що йду не за покликом душі та займаюся чимось не тим. Бізнесовий Олімп мене більше не приваблював, а збирання кар’єрною драбиною перетворилося на виснажливе кардіотренування.

На всі ці глибокі роздуми про життя дуже вплинула війна, а потім переїзд.

На той момент я вже жила пів року у Варшаві. Як я казала вище, переїзд став доленосним для мене. Почувши мої роздуми, чи то Всесвіт посприяв, чи просто стався банальний збіг, але саме в цей момент я познайомилась з моїм майбутнім хлопцем, який почав транслювати мені, що робота — це робота, вона не має бути сенсом твого життя. І познайомились ми з ним, до речі, на роботі (ахахаха, і це ще одна причина, чому я їй вдячна). Спершу я сприймала це скептично, переконувала його, що потрібно бігти, досягати вершин, заробляти більше грошей, ще більше грошей, а потім ще більше грошей. А тоді замислилася — гроші та успіх, це все класно, але запитай у представників сфери, що за усіма цими щоденними перевірками статки та офісною роботою робило востаннє їх по-дитячому щасливими, і я впевнена, більшість не зможе дати відповідь на це питання.

Тож я звільнилася. До речі, за цим теж стоїть невелика історія. Хлопець вмовляв мене звільнитись, тому що він досить традиційних поглядів і йому мої кар’єрні амбіції не дуже імпонували. А я, “сильна й незалежна”, боялась залежати від чоловіка і сказала: поки не назбираю певну суму — звільнятись не буду. Дала собі пів року на це. Але не тут було. Одного вечора, взявши келих вина собі й подавши інший мені, він сказав тост: “За твоє звільнення!”. Під мій здивований вираз обличчя він показав мені мій Binance, на якому була сума, яку я озвучила 😂 Під його “ну що, ти обіцяла” я написала своєму керівнику про звільнення.

До цього за плечима у кожного уже був пул відвіданих країн, і ми зрозуміли, що це наше спільне захоплення, на яке ми хочемо витратити майбутні роки і яке ми зможемо монетизувати. До речі, з часом звільнився і він. Тому, взявши наші подушки, ми почали подорожувати світом.

Віта: Точно ні. Навіть навпаки, вдячна собі за нього. Зараз ми повністю поглинуті подорожами. Стараємось обирати віддалені та найменш туристичні куточки планети. Сама думка, що ми втілюємо в життя власну мрію, мурашить і приводить в екстаз. Постійні пригоди, випробування, цікаві знайомства з абсолютно різними культурами та людьми, екзотика та аскетизм — все це стало ритмом нашого життя.

За плечима вже двотижневий тріп океаном на каяку островами Раджа-Ампат, дослідження зелених оазисів у серці Оману, підкорення гірських вершин Грузії та ще безліч цікавих місць, на які точно не вистачить статті. До речі, зараз ми в експедиції Африкою. Збираємось проїхати навколо континенту на мотоциклі за 365 днів. Ось воно — підтвердження особисто для мене правильності вибору.

Тут, десь не завжди в комфортних умовах на різних краєчках світу, я почуваюся справді беззаперечно щасливою. Ці емоції хочеться переживати тут і зараз, запам’ятовувати й викарбовувати в пам’яті кожен момент. Тут відчувається життя.

Віта: Насправді, це питання, яке, мабуть, я чую найчастіше. Так, на практиці не все так просто, як я описувала вище. На жаль, гроші нам із тропічними дощами з неба не падають)

Зараз ми подорожуємо на капітал хлопця, який збирав його з 18 років. А щодо мене — я теж не сиджу на місці. І зараз буде відповідь на запитання, чи можливо вийти з арбітражного світу назавжди 😂

Навесні Костя, з яким ми познайомились на минулому місці роботи, звернувся до мене з пропозицією згадати свої маркетингові навички та допомогти запустити проєкт. Концепція медіа мені дуже відгукнулась. Але з моїм ритмом життя було складно щось обіцяти. Домовились, що я запускаю проєкт, беру на себе всі операційні процеси та потім передаю медіа в надійні руки. Але сталось не так, як гадалось. Засмоктало 😂

Але з єдиною різницею — тепер я правильно розставляю пріоритети в житті. І як я писала вище, я ідейна людина, а HWYD — це вже нереально душевне медіа, як і сама ідея його створити. Тому керувати операційними процесами тут — одне задоволення. Я набрала круту команду, яка працює злагоджено, як годинник. І зараз ми разом розвиваємо історію, в успіх якої я вірю, як, мабуть, ніхто інший. Ладно, окрім Кості)

Тому, приємно познайомитись, я Віта — COO у HWYD.

Чи складно все поєднувати? Так. Але я дуже сильно люблю своє життя зараз і те, що в ньому відбувається. Впевнена, що в старості я точно не буду ні про що жалкувати. Якщо доживу, звісно, а то в Африці, самі розумієте, скільки небезпеки…

А ще в мене є неймовірна велика підтримка. Тому, скоріш за все, через якийсь час, коли зможу відпустити від серденька HWYD — я все-таки передам його в надійні руки. Але поки я тут.

А поки підписуйтесь на Instagram і станьте свідками моєї нової історії.

Стабільність vs Гнучкість

Залученість vs Прогнозованість

Стабільність vs Момент

Години vs Результат

Марафон vs Спринт

Є речі, які ніколи не виміряєш у ROI, не оцифруєш у таблиці й не закладеш у бюджет.
Наприклад, турботу. Особливо ту, яка приходить у вигляді простих слів від тих, хто вже пройшов трохи більше, ніж ти.

Цей матеріал — саме про таку турботу. Ми попросили жінок, які давно працюють в афілейті, написати кілька слів дівчатам, що тільки заходять у цю сферу. Вийшло не про інструкції, а про досвід. Не про правила, а про відчуття.

HWYD: Розкажи про своє дитинство, в якій родині ти народився?

Костя: Я народився у місті Херсон у звичайній середньостатистичній родині, проте у незвичайних батьків. Моя мама – приклад справжньої жіночності, мудрості та любові, тато – мужності та характеру. За фахом мама була фармацевтом, працювала на виготовленні фармакологічних препаратів при туберкульозній лікарні, а тато – майстер спорту з пʼятиборства, виступав з цього виду спорту за “Динамо”, а через те, що тоді, аби бути динамівцем, треба було бути міліціонером – відповідно, служив і мав звання:

HWYD: Як пройшли твої шкільні роки?

Костя: Я – справжнісінький задрот і не соромлюсь цього. Я з дитинства любив вчитися і обожнюю це й на сьогодні. Найкращим вихідним було – піти з мамою зранку суботи в центр міста на прогулянку, обов’язково зайти до книжкової крамниці, купити нову книжку, а потім відсвяткувати цю подію в кафе за скляночкою молочного коктейлю з тістечком. Книжка прочитувалася за тиждень-два, і потім знову купувалася нова. І так все моє шкільне життя. Навіть зараз, не маючи, на превеликий жаль, вдосталь часу на читання, я не можу спокійно пройти повз книжкову лавку – обовʼязково щось куплю і поставлю у свою бібліотеку вдома – паперові книжки для мене неабиякий фетіш.

З першого класу мене віддали на карате та на плавання. Якихось надзвичайних успіхів та зірок із неба я не хапав, проте мені подобався вже тоді такий щільний графік поєднання навчання з тренуваннями. Памʼятаю, рекордним в цьому плані був шостий клас: повно уроків, пн-пт – плавання, вт-чт – карате, ще й ср-сб – баскетбол. Карате хоч і не зробило з мене бійця, подарувало безліч яскравих спогадів – щоліта ми їздили у спортивний табір до міста Скадовськ – звичайний табір, як у всіх, тільки з тренуваннями. Там була і перша закоханість, і перші поцілунки, дружба і все те романтичне, чим жив і про що мріяв маленький я.

HWYD: Ким ти мріяв стати в дитинстві?

Костя: До 9-го класу включно я мріяв стати хірургом – хотів рятувати людей. Та тоді в Україні відбулася Помаранчева революція, зʼявився на той час дуже прогресивний “5 канал”, що транслював прямі репортажі з Майдану, і я зрозумів: моє справжнє покликання – журналістика.

Відтоді я почав готуватися заздалегідь до вступу в Київський національний університет імені Тараса Шевченка – марив Києвом і саме цим універом, хоча здебільшого херсонські парубки на той момент обирали стати моряками (як і більшість моїх однокласників та друзів дитинства), та я, як справжній Козеріг – уперся.

HWYD: Навчання – навчанням. А як ти відпочивав? Хіба самі лише книжки?

Костя: Ні, не тільки) Ми – люди з Півдня України – люди морські. Я досі байдужий до гір, а от море – то моє все. Щоліта ми їздили мінімум двічі в пансіонат “Арабатська стрілка” на Азовському морі – мілке море з хвилями-”барашками”, кайф! В мене, до речі, на згадку про ті часи, на нозі набите татуювання у вигляді узбережжя з написом “Арабатська стрілка” – настільки я люблю це місце. На жаль, зараз воно в окупації. Також в моєму житті вже на той час велику роль відігравала музика – це були часи розквіту субкультур, я захопився панк-роком, любив емо, ми з друзями відвідували рок-сейшни, що проводилися раз на 2 тижні. Памʼятаю, як батьки вперше мене відпустили на такий концерт – я надивився кліпів, де на концертах повно народу, слем, стейдж-дайвінг і таке інше, тож їхав в маршрутці вже трохи переляканий і думав, що стоятиму десь скраєчку. Та тільки-но ми підʼїхали, я побачив, що сцена – це сходи якогось ДК, під “сценою” – нууууу, людей, мабуть, 15, а огорожа між “фан-сектором” і “сценою” – натягнута мотузка, але всеодно було кайфово.

Сильно виділятися мені не дозволяли батьки, як би я не бунтував, та ми намагалися виглядати канонічно – мій друг носив ірокез, у мене – чьолочка емочна, відповідні речі. Тому часто доводилося мати справу з гопніками, щось їм довго пояснювати, інколи битися або частіше – тікати.

А ще був період захоплення скейтбордингом, але ненадовго)) ера поп-панку породила у нас течію скейтерів. Мені теж хотілося, бо виглядали вони круто. Грошей на класну дошку не було, та і спробуй пояснити тоді батькам, що якась деревʼяшка на колесах може стільки коштувати. Тож мама все ж трошки допомогла мені підкопити, і ми купили звичайнісінький найпростіший скейт у магазині “Віраж”. Я спробував зробити “оллі” і з першої ж спроби зламав деку надвоє. Потім ховав половинки скейту під ванною, аби не засмучувати маму.

HWYD: Яким тебе виховували?

Костя: Я ріс справжнім мрійником. Мабуть, це і допомагає мені зараз залишатися дитиною і не обмежувати себе у креативних фантазіях. Любов мами навчила мене любити цей світ, поважати та шукати щось хороше у кожному, цінувати себе та людей довкола. Тато привчив до справедливості. Звісно, в таких парадигмах (про те що світ має бути ідеальним) дещо важко жити, адже щоразу як щось відбувається не по совісті чи нечесно і несправедливо, ніби руйнується усе, на чому базується твій внутрішній світ. Але віра в добро і в людей в мені не вщухає. І як би інколи боляче не було – мені ця риса в собі подобається.

Памʼятаю історію: щоліта до нас приїжджав лунапарк і розташовувався біля мого будинку – тоді мікрорайон був новий і поруч був зручний для лунапарка пустир. Відповідно, окрім відвідувачів, там ошивався різноманітний зброд. Я був маленький,  почув, як на кухні щось відбувається – мама побачила з вікна, як до пацанів та дівчат з нашого будинку, що сиділи на лавочці під підʼїздом, підійшли якісь зеки, вдарили наших і зірвали в когось із шиї ланцюжок. Мама крикнула їм щось на кшталт “Що ви робите?!”, але вони її послали і пішли в сторону лунапарка. У той момент з тренування спітнілий і розпашілий прибігає тато. Він побачив заплакану маму, швидко спитав, що сталося, і пішов. Тоді я вперше бачив, щоб мама молилася. Як дізнався пізніше, тато знайшов їх – одного вирубив, а другого тягнув по землі до найближчого відділку поліції за зламаний палець. Тоді я подумав, що теж хочу, коли матиму родину, дарувати таке ж тепло, як мама, і бути таким кремезним і надійним захистом, як тато.

HWYD: Поговорімо про вступ і студентські роки.

Костя: Оййййй, тут нам не вистачить всього інтернету, аби про це написати) спробую коротко, хоча це не найвдаліша моя риса))

Я вступив до ІЖ – Інститут Журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вчився прям класно я, мабуть, тільки перших роки півтора – мав надію перевестися на бюджет. Вступив я на контракт, і тоді мав розмову з татом: “Або ти будеш в Шеві, там де хотів, я сплачуватиму контракт, але ми обмежуватимемо тебе в кишенькових грошах, або ти йдеш в Нархоз (паралельно я вступив на бюджет на “банківську справу” до КНЕУ про всяк випадок, аби лише заякоритися в Києві), там бюджет, стипендія, і ми з мамою ще даватимемо кишенькові”. Та я обрав те, що хотів.

Там, в інституті, я зустрів своїх найкращих друзів, з якими ми, хоч і не так часто, як хотілося б, але дружимо й по цей день. Один із нас загинув на фронті, і це неймовірна втрата, яка дуже сильно по усіх нас вдарила. Макса досі не вистачає і не вистачатиме.

Це було справжнє студентське життя, за яке не соромно. Я прожив його так, як мав і як, мабуть, хотів, аби проживали своє студентське життя мої діти. Тут все, як у Ремарка – дружба, кохання, щирі непідробні емоції, пісні під гітару в гуртожитку. Ех, ностальжи)

HWYD: Розкажи про свої перші заробітки.

Костя: Буквально перший – я забрав із дому смажене насіння, табурет, і став поруч із бабульками торгувати насінням) бізнес не йшов, а потім прийшов тато і купив у мене стаканчик на 50 копійок і забрав мене додому.

А так – на другому курсі я мав літній підробіток – влаштувався секретарем литовської делегації під час ювілейного зʼїзду Банку реконструкції та розвитку в Києві, і на зароблені кошти тут же відправився у перший у своєму житті євротур автобусом.

HWYD: Після інституту ти працював бортпровідником! Як тебе туди занесло?

Костя: Це був пʼятий курс, і тато сказав мені, що в мене є місяць на те, аби знайти роботу – більше він мені грошей не даватиме. Я почав активно щось шукати, але на що я міг розраховувати без досвіду? – або стажер, або за копійки кудись у газету. Тоді я побачив фотки друга у ВК, який ледь не щодня був десь за кордоном. Ми списалися, і він запропонував мені спробувати. Я прийшов на співбесіду до авіакомпанії “Аеросвіт”, і пройшов тоді – три місяці навчання. Я й досі вважаю саме те навчання найкращим і найкориснішим у житті – від етикету, знання подачі страв і сегрегації вин – до гасіння пожеж, рятування потопельників і організації евакуаційних дій. Так я пролітав 2,5 роки. Літав всюди – і далекомагістральні через океан, і короткі до Європи та Азії.

HWYD: Чому вирішив завʼязати з авіацією.

Костя: Я з величезною повагою ставлюся до всіх колег із авіації, зокрема до бортпровідників. Та особисто для себе більше не бачив перспектив – так, було нааааадзвичайно круто, мені був 21 рік, я побачив майже увесь світ, заробляв класні гроші. Та нереалізовані амбіції нагрібали. Я почав згадувати, навіщо я переїхав до Києва і ким хотів стати насправді.

Памʼятаю, у нас був рейс, а я засмучений – бо в цей день мої одногрупники святкували випускний із універа – кінець 5-го курсу. А мені в рейс. Мої колеги про це дізналися, і аби підбадьорити мене – влаштували сюрприз – на зниженні мене покликали до кабіни пілотів, і всю посадку я провів на джамп-сіті у кабіні пілотів. Емоції та враження фантастичні. Тож я був дуже вдячний авіації і колегам, за те що такий неймовірний досвід трапився в моєму житті, та мав рухатися далі.

HWYD: Далі починається ера TV?

Костя: Саме так. Я про це вже багато де розповідав, не хочу сильно повторюватися. Першими мене прийняли “Факти тижня з Оксаною Соколовою” – журналістом-стажером. Я досі вдячний Оксані Миколаївні за віру в мене. А тоді пішло-поїхало: редактор на “Стосується кожного”, Шеф-редактор на Новому каналі та СТБ. Під кінець телевізійної карʼєри замовники мені повністю віддавали проєкти “під ключ” – розробити концепцію, прописати арку сезону, провести кастинг, набрати учасників, написати сценарії, реалізувати, змонтувати і на виході отримати готове шоу. Якось одночасно в мене було 6 проєктів – і я горів цим, а не вигорав.

Здавалося, я знайшов себе і своє місце. Нарешті я виконував улюблену справу, в якій я профі, ще й отримував за це достойну винагороду. Закінчилися злидні, можна було мріяти і планувати майбутнє… Та нас вирішила рф повчити, як нам треба жити, і обовʼязково денацифікувати – до того жоден українець без кидання зіги не лягав спати і не починав день. Фу, короче – прийшла повномасштабна війна.

В країні стало не до розваг, і я лишився без роботи. Деякий час я допомагав у якості інфоволнетра – разом із колишнім міністром Бородянським ми збирали і фіксували усі злочини рф, аби потім мати структуровану доказову базу чи то для Гааги, чи для чого ще знадобиться. Але фінансова подушка швидко закінчувалася, і треба було швидко щось шукати, адже я відчував на собі відповідальність не тільки за себе, а й за рідних та близьких.

Так я написав Інні Gagarin – моїй давній подружці ще зі вступу до інституту і по гуртожитським часам. Я дякую Інні і досі – вважаю, вона врятувала мене в той момент, а також подарувала мені квиток у світ партнерського маркетингу, ще й виступила моїм протеже, що значно спростило мій вхід до сфери.

HWYD: Ти прокачався надзвичайно і у цій сфері – став врешті Креативним директором Wild Wild Group! Як тобі працюється на рівні С-LEVEL?

Костя: Я обожнюю Wild Wild! У мене тут повністю розвʼязані руки – мене покликали на цю позицію як кваліфікованого та досвідченого фахівця, і таким мені дають можливість бути! Це найцінніше в моїй роботі! Памʼятаю наше перше спілкування з СЕО компанії – це мало бути щось типу співбесіди, проте ми настільки захопились і говорили один із одним про все на світі настільки натхненно, що й не помітили, як сплинуло майже 2 години  також перед безпосереднім переходом до WWG, мене дуже сильно підтримала Катя – Head of Sales WWApps. Катю я знав давно, вона медійна і дуже поважна в комʼюніті людина, проте так щиро писала і підтримувала, що я відчув – тут мені буде комфортно. І так і сталося. Тому тільки в такій атмосфері – Я НАГОЛОШУЮ – ВИНЯТКОВО В ТАКІЙ АТМОСФЕРІ, ЯКА Є НАРАЗІ У WILD WILD GROUP – і народжуються усі ці крейзі ідеї з кіньми, стендами, на яких можна малювати, вестернами та багато чим іншим.

HWYD: Щодо робочих заслуг – зрозуміло. А як щодо особистих? Ти ж тато – розкажи про власне батьківство.

Костя: Я – тато прекрасної, найкращої у світі донечки Майєчки. Це – моє серце, моя душа, моя найбільша любов у світі! Так сталося, що ми з її мамою розлучилися, коли Майї було 1,5 року, проте ми добре спілкуємося, підтримуємо дружні стосунки і, сподіваюся, на дитині це жодним чином не відобразиться.

З Майюшиних двох рочків ми з нею постійно їздили на моря) це завжди викликало непідробний інтерес у решти відпочивальників – наша компанія складалася з дідуся (на жаль, моя мама померла 8 років тому), мене і маленької дівчинки. Всі питали, мовляв, де ж ваші дівчата) проте ми прекрасно ладнали трьома поколіннями Голубєвих.

Майя стала моїм найкращим другом. Ми з нею про все говоримо, як із дорослою. А можемо дуріти, наче нам обом по 9, а не лише їй, нещодавно накупили черешні, і я показав їй, як можна стріляти кісточками, як ви розумієте, ми всі були в плямах від черешні, але щасливі. Дуже хочеться зберегти з нею ці стосунки і надалі, не зіскуфитися і бути тим татом, про якого мріє дівчинка – другом, захистом, опорою.

HWYD: Ну, і нарешті про HWYD – як ти його придумав?

Костя: HWYD ми створювали вдвох. Якось я прогулювався з однією подругою і сильно бурчав на нішеві медіа – там то не так, там се не так. На що вона мені запропонувала не буркотіти, а взяти і створити власне. Я подивився на неї розгублено і спитав, на які шиши я це робитиму. І вона відповіла: “Я в це вкладуся – з тебе ідея, концепція, структура, наповнення”. Так і забилися. Виглядало це наче на слабо.

Спершу все йшло якось дуже повільно і здавалося, що увесь задум – просто ілюзорна фантазія. Проте хоп – і вже готовий сайт, хоп – і готовий брендбук, хоп – куплено домен… Пу-пу-пу – назад дороги немає. Коли я поклацав вперше сайт і зрозумів, що це моє дітище, одразу зʼявилося бажання вдосконалювати, популяризувати, робити кращим і впізнаванішим!

Так ми стали тими, ким ми є. Ми набрали невеличкий штат – зараз нас близько 10 людей вже, кожен – талановитий максимально у своїй справі – це така собі Ліга Талантів. Тому усі операційні процеси я можу сміливо довірити команді і забирати на себе роль лише амбасадора для впізнаваності чи залучення експертів для наших матеріалів.

HWYD: Розкажи, де та як проходило твоє дитинство? Опиши декілька найяскравіших спогадів.

Міла: Народилась я в Чернігівській області. Моє дитинство було дуже теплим, класним. Найяскравіші спогади — це те, що кожного літа я їздила на Західну Україну. Просто кожного літа.

HWYD: Про що ти мріяла, бувши маленькою дівчинкою?

Міла: Коли я була маленькою, мріяла про класну машину червоного кольору, спортивну — і стати дипломатом.

HWYD: Як ти навчалася в школі?

Міла: У школі я навчалася дуже-дуже добре. Моїми улюбленими предметами були історія, українська мова, українська література, англійська та зарубіжна література.
Мені подобались гуманітарні предмети — усе, що пов’язане з читанням та мовами.

HWYD: Які гуртки/секції відвідувала і яких успіхів досягла?

Міла: Я відвідувала школу мистецтв паралельно зі звичайною школою. У школі мистецтв якихось особливих успіхів не досягла, зате по загальній школі — їх було дуже багато. Я часто займала призові місця на районних олімпіадах.

HWYD: Куди та чому вирішила вступати після школи?

Міла: Я вступила на фінансиста, точніше — на податківця. Бо це, в принципі, базова освіта, яка завжди стане в пригоді.

HWYD: Як проходили твої студентські роки? Опиши декілька найяскравіших спогадів.

Міла: Проходили дуже-дуже насичено. Найяскравіші моменти мого життя пов’язані саме зі студентством. Мені дуже подобалися командні активності, особливо день факультету, містер і міс факультету — і всілякі такі заходи.

HWYD: Яким чином ти заробляла перші кошти? На що витрачала перші зарплати?

Міла: Перші кошти я почала заробляти ще в школі. Працювала влітку у бізнесі знайомих — ми виробляли дерев’яні дитячі пазли, типу хендмейд. Я їх фарбувала, малювала. Витрачала на одяг — на класний одяг.
А ще перші гроші я виграла в лотерею. Мені купили білет, я виграла x30 — і, звісно, тоді почувалась просто rich bitch.
Це був мій перший досвід «своїх» грошей. До того мені просто дарували, а тут — виграла. І я пам’ятаю, в дитинстві в мене прям була така хороша «котлета» готівки.

HWYD: Як ти потрапила до афілейт-індустрії?

Міла: Я взагалі спочатку просто дізналася про позицію affiliate manager, почала заглиблюватися — і дізналась, що в мого знайомого в компанії є відкрита вакансія.
Але вибір на користь професії affiliate manager я зробила ще на третьому курсі, коли аналізувала, що мені більше підходить: робота за спеціальністю у сфері фінансів чи щось нове, невідоме.
Я обрала другий варіант — хоча перший досі мене не відпускає. Можливо, колись ще спробую себе в ролі аудитора, наприклад, або використаю свої знання у власному бізнесі.

HWYD: Яку посаду спершу обіймала, як пізнавала сферу і специфіку роботи?

Міла: Спочатку я була junior affiliate manager. Сферу пізнавала через практику — дуже багато було комунікації з вебами та партнерами ще до того, як я потрапила на міжнародні конференції.
Мене одразу максимально занурили в роботу — темп був швидкий, і спочатку було складно. Та й зараз іноді буває. Але на початку я прям губилася — плутала поняття, не до кінця розуміла, як правильно використовувати сленг та які бувають джерела, чим вони відрізняються.

HWYD: Як рухалася далі, в яких компаніях встигла попрацювати і якого досвіду набралася?

Міла: Після першого сильного досвіду я вирішила, що хочу спробувати себе у прямого рекламодавця. Пішла в GGBET — це прямий рекламодавець з трьома напрямками та кількома ліцензіями.
Досвід був дуже цікавий. Саме так я отримала сильну “продуктову” базу та стрімко виросла. Ми пушили ринок Бразилії й Азії, я була у відрядженні в Бразилії — причому вперше без стенда. Свого часу ми дуже активно закупали трафік саме на Бразилію. Також була експертиза з балтійськими країнами та стронг Tier-1. Тобто ми охоплювали багато локацій.
Пізніше отримали українську ліцензію, і теж закуповували великі об’єми трафіку. Було дуже цікаво відстежувати перформанс і окупність гео, яке тоді було доволі новим та з пустою базою. Все це доповнювалося сильною медійною компанією, що, в свою чергу, впливало на різні метрики.
Окрема історія — це кіберспорт. У GGBET дуже сильна кіберспортивна лінія, і на той момент вони були лідерами в цьому напрямку. Там інша окупність, інша психологія гравця — не така, як у класичних вертикалях. Тому працювати було дуже цікаво.

HWYD: Зараз ти працюєш у BigDeal – розкажи про компанію та себе в ній. Чим ти займаєшся та які перспективи бачиш?

Міла: BigDeal — це партнерська програма, яка орієнтована на Tier-1. У нас два продукти: OnlyWin на самописній платформі — він фокусується на Канаді, Німеччині та Австралії. І WishWin — з ширшим охопленням по гео.
Я займаюся повністю CPA-відділом — усі джерела, крім SEO та стрімінгів.
Я бачу для себе перспективу зростання як тімліда — вирощувати команду, наповнювати її людьми, і розвивати наші продукти через цю команду. Причому це ріст не лише в плані affiliate-напрямку, а й у продуктовій частині, технічці, навіть медіабаїнгу. Абсолютно всебічний розвиток.
І перспектив реально багато. Усе залежить від мене — від того, як я буду вкладатися і як ми стрімко рухатимемося.

HWYD: Що далі? Залишатися в цій сфері чи кардинальні зміни? Про що ти мрієш?

Міла: Насправді це може змінитись будь-коли. Але поки що — так, я тут.
З мрій. Я дуже часто прописую собі мрії, які переростають в цілі: глобальні та проміжкові. Це навіть щось більше, аніж просто прописування. Коли ми записуємо на папір лист своїх цілей, це допомагає вибудувати план та чіткий таймлайн. Ось деякі з моїх цілей: власний продукт у Tier-1 і туристичний бізнес. Взагалі їх дуже багато. Вони надихають і роблять кожен рух осмисленим.
А ще — хочу відвідати Марс . I всі країни світу. Побувати в нетуристичних, зовсім непопулярних локаціях. Прямо мрію відправитись у якусь експедицію.

HWYD: Як часто буваєш у відпустках та як проводиш у них час?

Міла: Насправді я жодного разу не була у повноцінній відпустці. Але мені потрібно щомісяця кудись виїжджати на вихідні. Саме так я відновлююсь — і за умови певної динаміки можу викладатися на 100%.
У ці моменти я намагаюсь відключитися від «легкого дофаміну», відірватися від телефону. Більшість моїх друзів — не зі сфери, і для мене важливо не залишатися увімкненою в робочий контекст. Важливо справді відпочити ментально — і це головне.
Також люблю гуляти, стараюсь відвідувати цікаві заклади та місця, часто ходжу по музеях і виставках у вільний час.
В позаробочий час я намагаюсь більше читати та вивчаю французьку. Важливо перемикатися і розвантажувати мозок. Тільки це, на мою думку, може допомогти зберегти та збільшити кількість енергії, паралельно зберігаючи «ритм» життя.

HWYD: Як тобі дався переїзд до Варшави? Чи сприймаєш ти це місто другою домівкою?

Міла: Спочатку було важко — сам процес переїзду складний, з різних причин я довго не могла доїхати до Варшави — мене постійно щось зупиняло: то хворіла, то траплялись якісь форс-мажори.
Було таке відчуття, ніби це місто мене не приймало. Але з часом я тут прижилася. У мене сформувалося своє коло спілкування, мені тут комфортно. Варшава для мене стала другою домівкою.

HWYD: Як справи з розбудовою українського афілейт-ком’юніті у Варшаві? Наскільки всі дружні та привітні одне до одного? Де збираєтесь, що разом робите?

Міла: Українське афілейт-ком’юніті у Варшаві дуже сильне. Усі дружні, відкриті, привітні. Ми разом граємо в падл, мафію, ходимо на каву, в кіно. Взагалі, всюди разом тусимо.