HWYD: Сашо, як в цілому пройшла конференція для тебе і для AFFHUB?

Саша: Конференція пройшла чудово, я б сказала — феєрично. Але все одно було дуже багато нюансів, бо для нас це нове ГЕО.

HWYD: Дехто не знає, що це вже не перша конференція AFFHUB GLOBAL в Європі. Розкажи про попередній досвід. Порівняй їх між собою, будь ласка. В чому основні відмінності?

Саша: Попередню конференцію AFFHUB GLOBAL за кордоном проводила «стара команда». Зараз у нас нова команда, тож порівнювати дуже складно. Ми тестуємо нові формати, відкриваємо для себе нові ГЕО та удосконалюємося.

Якщо порівнювати конференції в Європі та Україні, то тут є багато відмінностей:

• В Україні простіше, бо немає таких обмежень на законодавчому рівні.
• Свої, перевірені роками, підрядники, які зроблять якісно! – Також аудиторія — ми звикли і вже добре знаємо, що зайде, а що — ні.

А от Європа поки для нас на певному рівні тестування. Ми маємо краще познайомитися з людьми та зрозуміти, які формати їм сподобаються найбільше.

HWYD: Наскільки заздалегідь почали готувати конференцію? Які найбільші труднощі ставали вам на шляху? Як їх долали?

Саша: Почали готуватися за 3 місяці до конфи. Були труднощі із законодавчими питаннями. Польське законодавство жорстке щодо iGaming компаній. Також в цілому організація івенту за кордоном вимагає більшої кількості часу й сил для підготовки. Це і про пошук локації, і про спілкування з партнерами, і про інші організаційні питання тощо.

HWYD: Яким був формат? Скільки вдалося зібрати відвідувачів/спікерів майстермайнду, стендів?

Саша: Щодо формату. Як ви всі вже знаєте, AFFHUB завжди дивує, піднімає планку і придумує кожен раз нову концепцію під кожен івент. У сучасному світі арбітражник — це не просто людина. Це складний механізм, зібраний із сотень взаємопов’язаних деталей: знань, навичок, інструментів і гнучких стратегій. Він постійно навчається інтегрувати все це всередині себе: бути водночас аналітиком і митцем, стратегом і виконавцем, дослідником і інженером. Він збирає себе по крупицях — зі спліт-тестів, кейсів, невдач і тріумфів, перетворюючись на механізм, що точно знає, де знайти трафік, як його конвертувати і куди залити наступну хвилю бюджету.

Affiliate-Aggregator Conf— це простір, де арбітражники «оновлюють своє залізо»: додають нові модулі знань, прокачують навички та синхронізуються з іншими. Тут кожен отримує нові деталі для свого внутрішнього механізму: свіжі інсайти, схеми, підходи та корисні контакти.  Це не просто конференція — це лабораторія апгрейду!

Місце, де ти — механізм майбутнього — отримуєш паливо для безперебійної роботи та нових перемог у світі арбітражу. Цього разу нам вдалося зібрати до 1500 людей. В нас було до 40 стендів та 33 топових експерта.

HWYD: Чим організувати конфу в Україні відрізняється від організувати її в Європі?

Саша: Організація відрізняється кардинально. Як я вже раніше зазначала, у Польщі це і багато труднощів із законодавством, і багато інших вимог. В Україні ж легше домовитися з підрядниками, бо ми на місці, і тут ми все знаємо. Так би мовити, це рідне, тож тут легше.

HWYD: Що викликало у відвідувачів найбільше вражень, на твою думку?

Саша: Взагалі відвідувачі були задоволені інтерактивними зонами, зовнішнім виглядом конфи. Дуже багато хто хвалив нашу сцену (якщо чесно, я сама від неї у захваті). Багато позитивних відгуків отримала з приводу нового формату конференції для бурж ринку – майстермайндів. Людям сподобалося те, що можна напряму поспілкуватися із експертом і запитати все, що цікавить.

HWYD: Чи вдалося побачити нові обличчя серед тих, кого зазвичай не бачиш в Україні? Це нові партнерства? Нові гості? Нові знайомства? З ким особисто ти познайомилася, кого знала лише заочно?

Саша: Так, вдалося зустріти багато нових для себе людей. Багато інфлюенсерів. Наприклад, дуже вдячна Інні Гагарін, Вікторії Тіхачовій, Ростиславові Потапенку, Вікторії Бакаловій, Андрію Доші та багатьом іншим за те, що знайшли час завітати до нас. В Україні я їх не бачу, тож була дуже рада зустрічі.

Не кожен оператор може похвалитися таким бекграундом. Parimatch — офіційний партнер UFC в Азії, Manchester United в різних частинах Азії та регіоні Близького Сходу і Північної Африки та Leeds United — трьох ікон світового спорту.

Для корейської аудиторії це означає:

• міжнародний рівень довіри;
• престиж;
• асоціації з глобальними спортивними подіями.

Цей бекграунд одразу підвищує конверсію та спрощує роботу вебмастерам: юзеру не потрібно довго пояснювати, хто стоїть за турніром.

Для партнерів Parimatch Affiliate ця кампанія відкриває безперервні можливості:

• Широкий масмаркет: Porsche, Rolex — символи статусу, які ідеально заходять корейській ЦА.
• Retention зашитий у механіку: квести, кешбеки, щотижневі бонуси.
• Будь-хто може виграти: це відкриває двері для масового трафіку.
• Різні канали залива: Push, TikTok, YouTube, месенджери (Telegram, KakaoTalk) — кожен працює у своїй ніші.
• Чіткий дедлайн: користувач бачить фінальну дату і не відкладає  участь.

Футбол — один із найпопулярніших видів спорту в Південній Кореї.  І якщо Manchester United давно асоціюється з глобальною величчю, то Leeds United додає бренду Parimatch ще один потужний канал емоційного зв’язку з фанатами.

Для корейської аудиторії це:

• історія та традиції АПЛ, яку тут активно дивляться;
• різні фан-бази: від мільйонів фанатів Manchester United до молодшої, більш локальної аудиторії Leeds;
• асоціації з легендарними азійськими футболістами (Пак Чі Сон у Man Utd, Сон Хин Мін у Тоттенгемі — і місток до сучасних корейських реалій);

Таким чином, Parimatch підкреслює не лише глобальність, але й “людяність” бренду — близькість до фанів і різних футбольних культур.

Артур – спеціаліст з PR у сфері арбітражу, з яким я познайомився роки 3, мабуть, тому. Одразу ж підкуповує своїми глибокими, щирими, сповненими мудрості очима і привітною усмішкою. Тішить, що з роками Артур не міняється – не розтрачує ці свої унікальні якості доброзичливості та інтелекту. Міняються хіба що його проєкти, в яких він зростає, які виводить на лідерські позиції та якими горить. Востаннє ми побачилися на Conversion Sport Games у Києві. Я вів дискусійну панель, в який Артур брав участь. Все пройшло, як і зазвичай, цікаво та продуктивно, а після ми перекинулися парою слів, і я зрозумів, що досвід фахівця, що свого часу виводив у лідери ринку AFFHUB, а зараз – TRIANGLES, – буде цікавий не лише мені, а й читачам HWYD! Тож перед вами – плоди нашої спільної з Артуром домовленості – біографічна стаття за усіма традиціями HOW WAS YOUR DAY – від дитинства до тепер. Читай і дізнавайся, як хлопець із села з населенням у 800 людей став політичним, міністерським і, врешті, афілейт піарником.

шеф-редактор HWYD

HWYD: Розкажи про своє дитинство. В які сімʼї ти зростав? Коли і де народився?

Артур: Я народився в маленькому селі, на Херсонщині. Любимівка називається. На момент 2021-го року там проживало 880 жителів. Прикинь, я і всього 800 людей навколо мене. Конференції AFFHUB збирають людей, як два моїх рідних села. Максимально вайбове місце було. Просто виходиш на вулицю, а навколо тебе лише поле і горизонт. На жаль, зараз моє рідне село окуповане орками.

Ну, і важливо розуміти, що це були 90-ті роки, село. Мама – медсестра, тато на той момент – вчитель фізкультури. Бабуся – директор школи, дідусь – інженер. Але хороша сімʼя не рятувала нас від бідності в ті роки. Тоді, мабуть, всі жили на межі. Але в мене тільки хороші спогади про дитинство. Мені всього вистачало. Вічно розбиті коліна, велосипеди, друзі, був відмінником в школі. Був постійно оточений книгами. У мами, бабусі та дідуся були цілі бібліотеки, і я завжди щось читав. Бо де ще в селі брати інфу про зовнішній світ?

Та і взагалі я дуже любив рідне село. Місце сили. Постійно туди їздив. Я люблю поля, відкритий простір, широкий горизонт і помідори з грядки))) Там дуже круто!

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад з дитинства.

Артур: Мабуть, це завжди було повʼязано з виїздом в найближче місто. Круто було прокатнутись в Нову Каховку, Генічеськ і т д. До речі, я ще застав “Таврійські ігри”. Мега крутий був фестиваль. Туди теж їздили, але це вже в шкільні роки. А також, це поїздки на море. Бо я ріс в 30 хвилинах від моря. Це прекрасно.

HWYD: Ким ти мріяв стати, коли виростеш? Чому?

Артур: Я ніким не мріяв стати. Просто щось любив менше, щось більше. Єдине, що було зрозуміло, що мене цікавлять більше гуманітарні штуки. І щоб жодної математики не було в моєму житті.

HWYD: Як ти вчився в школі? Які предмети любив найбільше? Які найменше? Чому?

Артур: В початкових класах – тотальний відмінник. Потім вже в 6-7 класі я випадково прогуляв урок і зрозумів, що світ не рухнув після цього. Ну, і я почав систематично це робити. Був тотальним троїшником. Улюблені предмети: українська та зарубіжна літератури + історія України. Всесвітню історію не любив. Ці єгиптяни, римляни – скучно.

HWYD: Які відвідував гуртки/спорт?

Артур: Я довгий час займався карате. Їздив на змагання, отримував навіть якісь медальки. Їздив на змагання з баскетболу. Потім почав курити і пити “Балтику 9”.

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад зі школи.

Артур: Однозначно, випускний. Нарешті я вибрався з того лайна. Зовсім не розумію, навіщо там тримають людей довгих 11 років!

HWYD: Який ВИШ закінчив? Чому саме туди вступив?

Артур: Я вчився в Запорізькому національному університеті, на спеціальності “Реклама та PR”. В мене сестра там вчилась в той час. Сказала, що там весело. І не обманула. Там дійсно було весело. А мені було абсолютно байдуже, на кого вступати. Головне, щоб я ніколи більше в житті не стикався з математикою. Загалом дуже класно було в універі. Окрім того, що там тримають людей 5 років. Це до абсурду багато!

HWYD: Яким було твоє перше місце роботи?

Артур: Це була фінансова компанія. Класна була робота. Там були постійні відрядження. Я обʼїздив всю Донецьку, Луганську області, а також інші обласні центри.

Перша моя робота була за спеціальністю. Я працював у відділі маркетингу. Займався креативами, розміщенням реклами, статей і т д. Роботу після універу я шукав тільки за спеціальністю. Був 5-й курс. Я розумію, що через декілька місяців я отримаю диплом, і що далі робити? Я нічого не придумав, окрім як стати піарником. Думаю, ну раз вже в мене буде диплом, то хай вже буде піар. Яка різниця, ким бути.

HWYD: Як витратив свою першу ЗП? Якою вона була?

Артур: Після універу я норм заробляв на той час. Щось трохи більше 1000$. Мене абсолютно все влаштовувало. Мабуть, я витратив гроші на iPhone 5S, подорожі в Грузію та на постійні поїздки до Києва і Львова.

HWYD: Ким і де надалі працював (допоки не потрапив у сферу арбітражу)?

Артур: Ой, далі багато всього було. Особливо, коли переїхав до Києва. Це були сервіси інтерактивного телебачення, IT-компанії, Міністерство охорони здоровʼя (після чого я зрозумів, що більше жодних справ із державним сектором я не хочу мати), політичні проекти (ось це – найцікавіше). Працював у великому медіахолдингу, в одній із найбільших аграрних компаній України.

HWYD: Як дізнався про сферу? Яке враження про неї склалося?

Артур: Колись ми працювали разом в одному кабінеті з Віталієм Сітовським (СЕО Traffic Squad). Від нього я вперше почув це словосполучення – арбітраж трафіку. Це був 2018-й рік. Ну, і читав трохи про Олександра Слобожанка. В той час багато було публікацій про нього в різних медіа (не арбітражних). Але всеодно я не повністю розумів, що це таке.

HWYD: На яку посаду ти зайшов у сферу? Що це була за компанія?

Артур: Це був AFFHUB. Там я два роки був проджектом AFFHUB Media.

HWYD: Як далі крокував карʼєрною драбиною? В якому проекті відчув власну реалізацію та компетенцію? І чому, власне, вирішив піти з AFFHUB?

Артур: Проект AFFHUB Media ми почали розвивати майже з нуля. Було дуже сильне бажання стати ТОП-1 медіа на ринку. З класним контентом, партнерами і т. д. Спочатку ми працювали з Вікторією Масловою (ex-Head of AFFHUB), дуже багато вкладались в медіа, придумували різні шляхи, як стати номер 1. Ну, і у нас вийшло. AFFHUB Media був і є зараз тотальним лідером ринку за всіма показниками. І вже після цього, під керівництвом Олександри (Head of AFFHUB) ми закріпили успіх та лідерство AFFHUB Media.

Тобто я дійшов до логічного завершення своєї участі в проєкті. Я зробив все, що хотів в рамках проєкту. Потім подзвонив Олександрі і сказав, що вже настала пора мені йти далі. Дуже вдячний за все AFFHUB’у.

HWYD: Як народився TRIANGLES? Яка твоя участь у цьому проєкті?

Артур: Коли я ще працював в AFFHUB, мене познайомили з Олександром Македонським, CEO TRIANGLES. І вже після AFFHUB ми поспілкувались з Олександром і я перейшов на посаду PR-директора в проєкт. Зараз я займаюсь всіма маркетинговими проявами в TRIANGLES, які у нас є, які ви могли бачити, або побачите в майбутньому.

HWYD: Ким і як ти себе бачиш надалі у сфері?

Артур: Ким би я не був, чим би я не займався, в першу чергу я – піарник. Я люблю це. Я люблю розкривати проєкти, людей, бізнеси, бачити в них сенси і транслювати це у зовнішній світ. Може, я і зміню колись сферу діяльності та формат роботи, але всеодно залишусь піарником. Зовсім не факт, що це буде афілейт. Хоча і не поспішаю прощатися з цим ринком. Тут цікаво. Різноманітно і багато класних людей.

HWYD: Де ти народився і яким був у дитинстві?

Вадим: Народився я у Рівненській області в невеликому містечку. У дитинстві був дуже активним хлопцем: брав участь у всіх активностях у школі, проводив концерти. Також закінчив музичну школу по класу баяна. Окрім цього, грав за місцеву футбольну команду та брав участь у турнірах із легкої атлетики. Загалом усе дитинство провів дуже активно й зовсім не нудно.

HWYD: Які риси з тих років найсильніше допомагають тобі сьогодні як фаундеру?

Вадим: Напевне, тоді батьки заклали в мені фундамент наполегливості. Мама і тато постійно спрямовували мене на здійснення своїх цілей, щоб я завжди добивався того, чого хотів. Це дуже допомагає мені й сьогодні.

HWYD: Який епізод із юності найточніше описує твою наполегливість чи ризиковість?

Вадим: Якщо говорити про ризикованість — це втечі з дому після того, як батьки лягали спати. Мета була проста — погуляти з друзями, навіть якщо завтра іспит у 11-му класі, а батьки мене не відпускали) Усе закінчилося хепі-ендом: іспити я здав.

HWYD: З чого почалося твоє підприємництво: перші спроби, перші невдачі?

Вадим: Насправді свій шлях у підприємництві я почав досить пізно. У мене немає цієї історії, що я з дитинства продавав лимонад — ні. Перший серйозний дотик до підприємництва — це якраз Improve Team. Усе, що було до цього, не можу назвати бізнесом. Це була просто робота, за яку я отримував гроші. Але я довго до цього готувався, і саме тому думаю, що бувши підготовленим — у мене вийшло.

HWYD: Які навички ти “прокачав” ще до affiliate і в чому вони зараз допомагають?

Вадим: Я завжди був досить роботящою людиною. До affiliate-ніші працював на різних роботах, пробував себе у багатьох сферах, у тому числі там, де потрібно було працювати по 12–13 годин, сидячи на одному місці з маленькою перервою на обід. Думаю, навичка працювати без зупинки сьогодні допомагає мені щодня вирішувати багато рутинних задач і не втомлюватися.

HWYD: Коли зрозумів, що хочеш будувати не просто кар’єру як працівника, а саме власний бізнес?

Вадим: Зійшлося кілька зірок в одному місці. Я відчув, що мене обмежують у бажанні заробляти більше і не дають розвиватися. Водночас зрозумів, що виріс із позиції “співробітник”.

А ще зустрів потрібну людину — і відбувся метч. Насправді дуже важливо було тоді не згаснути. Зустріч із Нікітою допомогла зрозуміти, що настав момент ризикувати.

HWYD: Як ти вперше потрапив у affiliate-маркетинг?

Вадим: Першою моєю роботою в ніші була цікава позиція — коуч по трафіку. Я потрапив у компанію RichAdvert дуже молодим і “зеленим”. Мене підготували по софт-скілах, дали достатню кількість мануалів — і я приступив до роботи.

Дізнався про арбітраж трафіку й affiliate-сферу випадково, переглядаючи рандомні відео про бізнес на YouTube. Вважаю, що це теж була певна випадковість, за яку я вчепився.

HWYD: Хто був твоїм наставником/опорою на старті?

Вадим: Мене дуже тепло прийняли на першій роботі. У нас був хороший колектив і керівники, які побачили в мені перспективу. Мені було приємно, що в мене вірили.До цього я теж працював понаднормово: регулярно приходив першим в офіс і йшов останнім.

HWYD: Який ранній кейс переконав: “я в грі надовго”?

Вадим: Мабуть, перші серйозні гроші у вигляді зарплати — 50 000 грн. Я чітко пам’ятаю цей день: отримав зарплату готівкою в конверті, зателефонував мамі й поділився. Для мене та сім’ї це було щось “вау”.

Тоді я зрозумів, що хочу розвиватися в нашій ніші.

HWYD: Як виникла ідея Improve Team і яку проблему ви хотіли вирішити на ринку?

Вадим: Коли ми створювали Improve, ми не ставили собі за мету вирішити якусь проблему. Було просто спільне бажання заробити грошей. Важливо, що ми зійшлися з Нікітою по баченню і софт-скілах — це зіграло ключову роль.

HWYD: Чому саме ці вертикалі (гемблінг, беттінг, crypto, мобільні апки) стали вашим вибором?

Вадим: Коли ми починали, я мав досвід заливу гемблінгу й беттінгу, а Нікіта ніколи не запускав трафік. Тому історично склалося, що ми розпочали саме з того, що вміли. 6 років тому ми не аналізували ні об’єми ринку, ні перспективи — просто йшли у гемблу, бо знали, як її робити.

HWYD: Як ви поділили ролі з кофаундерами та що лишив собі?

Вадим: Ролі формувалися поступово. Я займався всім, що пов’язано з трафіком і прямим добуванням прибутку. Нікіта взяв на себе найм і фінанси.

Ми не домовлялися чітко, хто що робить. Просто кожен робив те, у чому був сильним. З часом ролі змінилися, і сьогодні ми на 100% ділимо всі завдання й легко можемо замінити один одного.

HWYD: Яке рішення на ранньому етапі найбільше вплинуло на довгострокове зростання?

Вадим: Найбільше вплинули не злети й хороші результати, а падіння, яке відбулося буквально через рік після старту.

Тоді ми повністю перезібрали команду, і своє бачення бізнесу. Це ще одне підтвердження, що саме антикейси часто дають більше поштовху й бажання працювати, ніж лише позитивні результати.

HWYD: Коли відчув момент переходу від “команди баєрів” до “повноцінної компанії”?

Вадим: Це сталося, коли штат збільшився до 30 людей. Якщо у тебе з’являються позиції на кшталт people partner, технічного проджекта, маркетолога чи head of finance — це вже говорить про компанію, бо ти переходиш від “обов’язкових посад” до “додаткових”.

Також компанія — це про legacy-частину: коли ти офіційно влаштовуєш людей, купуєш страховки, оплачуєш відпустки, маєш юрособу.

Це момент, коли розумієш, що вже не “просто команда”.

HWYD: Як виглядає твій типовий день — від першого кроку до останнього повідомлення?

Вадим: На сьогодні мій типовий робочий день — це аналітика за вчора та перегляд звітів від тімлідів і хедів. Далі йдуть мітинги або співбесіди, а після — типові 1–2 години в робочих чатах.

Але якщо відверто, то так виглядає лише ідеальний робочий день. Інколи таймінг зміщується, і ми з Нікітою можемо опинитися о 20:00 на дзвінку з обговорення нового напрямку — просто тому, що саме тоді з’явилося “натхнення”.

HWYD: Твоя особиста система прийняття рішень: що йде в “зробити зараз”, що — в “делегувати”, що — в “не робити”?

Вадим: Делегувати все, що делегується — основне правило. Максимальна довіра і максимально передані обов’язки — це основа росту.

Особисто для себе визначаю задачі, які прямо зараз впливають на мій день, компанію чи тих, хто чекає від мене рішень — і роблю їх вранці до 11:00. Усе інше — потім.

HWYD: Чи вмієш відпочивати без відчуття провини за “незакрите”? Як це тренував?

Вадим: Так, зараз вмію. Натренував буквально рік тому. Важливо розуміти, що робота — це частина життя, а не все життя. Треба мати час на відпочинок, переключатися й приділяти увагу собі та сім’ї.

Щоб не перейматися за “незакрите”, вже багато років веду календар. Щонеділі планую тиждень і бачу, в який день яку задачу обов’язково треба закрити. Так тримаю перед очима весь план і рухаюся згідно з ним.

HWYD: Чи був момент, коли зрозумів: “я надто в роботі”? Що змінив після цього?

Вадим: Так, такі моменти були й інколи з’являються навіть зараз. У такі дні намагаюся знову переглянути графік і задачі на тиждень, виділити основні, закрити їх оперативно — і таким чином розвантажитися.

HWYD: Як на ритм “24/7” реагують близькі й друзі? Що допомагає не втрачати зв’язок?

Вадим: Друзі реагують добре, бо бачать мої результати). Я планую зустрічі й мітинги з ними заздалегідь, тому в нас завжди є час провести його разом.

HWYD: Що саме ти називаєш “життям поза роботою” у своєму випадку?

Вадим: Це все, що відбувається, коли ти закриваєш робочі чати. Це час із дружиною та сином, перегляд відео, книга, подорож, телефонна розмова з мамою тощо. Найважливіше — справді переключатися й відволікатися. Бо якщо навіть на прогулянці з сином думати про роботу — це не додає ні ефективності, ні продуктивності.

HWYD: Які практики/хобі реально відновлюють тебе?

Вадим: Подорожі, спортзал, перегляд футболу. Але все це поступається головному хобі — часу з сім’єю. Дружина і син відновлюють мене на 100% завжди.

HWYD: Чи був досвід вигорання? Що допомагає з цим боротися?

Вадим: Вигорання не було. Були моменти, коли було складно й не хотілося приймати рішення, знову брати на себе відповідальність за все. Але це швидко проходило, коли я згадував, що за мною стоять люди й чекають правильних рішень.

HWYD: Чи можеш на добу вимкнути телефон і залишити все на команду?

Вадим: Так, можу. Але бажано, щоб у цей момент телефон не вимикав Нікіта. Загалом у нас добре вибудована вертикаль у команді, і на всіх ділянках є люди, які несуть відповідальність. На добу ми з Нікітою можемо зникнути — а от на тиждень, думаю, ні.

HWYD: У тебе нещодавно народилася дитина. Як батьківство вплинуло на баланс між роботою та особистим життям?

Вадим: Дуже сильно. Перші кілька місяців фокус однозначно змістився на сім’ю та виховання. Проте вже зараз я знайшов правильний баланс, домовився сам із собою й навчився будувати графік. Але, звісно, іноді важко пояснити п’ятимісячному сину, що у тата важливий мітинг.

HWYD: Які процеси/метрики дозволяють тобі не мікроменеджити, а спати спокійніше?

Вадим: Звіти, CRM, PNL. Керівники всіх відділів щодня до 11:00 дають звіти з цифрами. У CRM я можу оцінити результат за вчора, а в PNL побачити фінрезультат за день. Ці три основні кити й забезпечують мій спокійний сон.

HWYD: У яких ситуаціях команда допомагає зберігати баланс між роботою та особистим життям?

Вадим: Сильна команда — це люди, які вміють брати відповідальність. Як тільки з’являється достатньо таких людей, у тебе автоматично з’являється більше часу на все інше. В тому числі й на баланс між роботою та життям.

HWYD: Коли ти вперше відчув, що можеш повністю покластися на команду?

Вадим: Як тільки стає достатньо людей, готових брати відповідальність — так відразу й відчуваєш зміни у своїй ролі фаундера.

HWYD: Навіщо фаундеру публічність? Для рекрутингу, довіри, нетворку — чи всього разом?

Вадим: Основна задача одна — HR-бренд компанії. Це допомагає наймати кращих співробітників швидше. Вони приходять не тільки за зарплатою, а й за ідеями, які транслює фаундер.

Друга сторона — рекламодавці. Важливо, щоб вони розуміли, хто ти, як давно ти на ринку, яке обличчя стоїть за назвою й ще одним чатом у Telegram.

HWYD: Де проходять твої межі публічності: що показуєш, а що залишаєш приватним?

Вадим: Я загалом не дуже публічна людина й досить концептуально веду свої соцмережі. Мало показую особисте життя, бо не розумію, як воно напряму впливає на результат і HR-бренд. А от у бізнесі, виступах, зустрічах — намагаюся бути активним

HWYD: Яким ти бачиш себе й Improve Team через 3–5 років?

Вадим: Життя поза роботою точно має займати головне місце в цій картині. Я впевнений, що моя залученість у компанії стане меншою. Але це не означає, що не буду в інших бізнесах чи напрямах. Загалом це вже відбувається.

HWYD: Три речі, які ти зробив би інакше на старті, щоб не заходити у режим “24/7” так глибоко.

Вадим:

1. Раніше делегувати й довіряти.
2. Не думати, що я можу зробити все краще за всіх.
3. Не вірити, що якщо не закрити задачу сьогодні, то завтра компанія не існуватиме.

HWYD: Що порадиш фаундерам-початківцям?

Вадим: Будьте готові працювати 24/7 на старті й детально розбирайтеся в кожному процесі. Неважливо, це рекрутинг, фінанси чи інший відділ — потрібно орієнтуватися й знати основні поінти скрізь. На кожному етапі розвитку нашої компанії я переконувався, що треба детально розуміти й періодично перевіряти кожну деталь. Я не кажу бути мультиінструменталістом і вміти й людей наймати, і постбеки налаштувати, і PNL з нуля скласти.

Але точно треба знати теоретично, як це робити, і в якій таблиці перевірити показники. Це триматиме команду в тонусі й дозволить уникнути втрат у майбутньому.

HWYD: Розкажи трохи про своє дитинство: де ти народилась, якою дитиною була, в якій сім’ї зростала?

Катерина: Я народилась та зростала у найкращому місці планети — на Солом’янці в Києві.У дитинстві я була активною та балакучою, як і вся моя родина. Ми жили як у мексиканському серіалі.

HWYD: Чи були тоді риси характеру, які залишилися з тобою й сьогодні, у професійному житті?

Катерина: В мене три брати, тому задача-мінімум у дитинстві була вижити. А це означало — бути наглою, прудкою і вміти відстоювати власні інтереси.

Батьки мене не хвалили, тож я постійно намагалась довести, що я молодець і гідна похвали. Майже все це мені знадобилося в affiliate-сфері, щоб отримувати результат.

HWYD: Пригадуєш мрії чи плани з юності, які вплинули на твій вибір кар’єрного шляху?

Катерина: Мріяла водити катафалк) Але, на щастя, це ніяк не вплинуло!

HWYD: Хто або що найбільше формувало тебе в ті роки: родина, школа, хобі?

Катерина: Я була активною дитиною, постійно в пошуках себе та хобі. Єдиною постійною річчю була родина — саме на неї я орієнтувалась і брала приклад (як треба і як не треба).

HWYD: Якщо озирнутися назад, чи бачила б маленька Катя себе в affiliate-маркетингу?

Катерина: Я мріяла водити катафалк, дивилася Winx і колекціонувала журнали з котами. Який affiliate-маркетинг?!

Але в старшій школі мене вже почали цікавити міжнародні відносини та маркетинг.

HWYD: Як ти прийшла в affiliate-сферу і чому обрала саме цей напрямок?

Катерина: У 19 років я мала інстаграм-магазин білизни. Тоді вже вивчала таргет і Facebook для його розвитку.

Згодом завдяки цим навичкам і через знайомства я потрапила в баїнг і познайомилась з гемблою (хоча спершу була дуже проти цієї ніші).

HWYD: Яким був твій шлях до позиції Team Lead Business Development Manager у TraffTer?

Катерина: Довгим, тернистим і з паузою на декрет.

Але саме після нього відбувся мій найбільший професійний буст. Я потрапила в класну велику команду, де отримала колосальний досвід у всіх напрямках.

HWYD: Що для тебе особисто означає розвиток бізнесу — це більше про стратегії, людей чи цифри?

Катерина: Можна мати чіткі цілі й стратегії, але без людей їх не втілити.

Для мене це однозначно про людей, які мають амбіції та спільні цілі. Я бачила, як через людей бізнес стагнує, і навпаки — як із потрібними людьми він стрімко росте. Але в цьому теж має бути стратегія та бачення розвитку кожного працівника.

HWYD: Affiliate часто асоціюють зі швидкими грошима й агресивною конкуренцією. Як у цій динаміці довгострокова репутація стає більшим козирем, ніж будь-який бюджет?

Катерина: Тихше їдеш — далі будеш.

Я бачу, як команди голосно кричать про себе, виділяють величезні бюджети на маркетинг, а потім по-тихому згасають, бо чогось таки не вистачило.

Я завжди — про людей і відносини з ними. Якщо ви не готові йти на компроміси та домовлятися, агресія допоможе лише раз — перший і останній.

HWYD: Як би ти сформулювала: що таке “репутація” для компанії та для окремої людини в affiliate-ринку?

Катерина: Репутація для компанії — це сприйняття її надійності, чесності та професіоналізму з боку партнерів, баєрів, медіа. По суті, це валюта довіри, яка напряму впливає на готовність інших із нею працювати.

Репутація для людини — це рівень довіри та авторитету, який вона здобула завдяки досвіду, знанням і етичності. Це особистий капітал, який відкриває двері до вигідних пропозицій, партнерств і можливостей.

HWYD: Чи можна виміряти репутацію? Наприклад, у відгуках, рекомендаціях, повторних співпрацях?

Катерина: Наша сфера не така вже й велика. Хоч кількість людей зростає, але всі все одно один одного знають. Усі факапи, плітки й новини швидко стають відомими.

Не знаю, чи можна виміряти це чітким критерієм, але в сукупності все це формує оцінку людини чи компанії.

HWYD: Чи були моменти, коли саме хороша репутація допомагала відчиняти двері туди, де інші не могли?

Катерина: Без зайвої скромності скажу: постійно)

HWYD: Репутація будується роками, а втратити її можна за хвилину. Чи вдалося тобі особисто спостерігати такі кейси?

Катерина: Так, звісно. Не можу сказати, що їх багато на ринку, але кілька точно знайдеться.

HWYD: Які помилки компанії або спеціалісти найчастіше роблять, шкодячи власній репутації?

Катерина: Не можу сказати напевне, але припускаю — це некомпетентність і самовпевненість.

HWYD: Чи був у тебе особисто кейс, коли потрібно було “рятувати” стосунки з партнерами чи відновлювати довіру? Як це відбувалося?

Катерина: Не згадаю. Можливо, давно і було.

Зазвичай я чесна з партнерами і йду на діалог, якщо з’являються спірні моменти.

HWYD: Ти керуєш напрямком розвитку бізнесу. Наскільки особистий бренд менеджера впливає на репутацію компанії?

Катерина: Думаю, тут важливо, яка ти людина. Словами Діогена: “Як багато народу, і як мало серед них людей”.

Експертиза — це важливо. Але знаю багато сильних чи медійних менеджерів, із якими працювати некомфортно. Має бути баланс.

HWYD: Як тобі вдається вибудовувати баланс: залишатися професіоналом і водночас не втрачати справжню себе в комунікації із партнерами?

Катерина: Іноді я супер критикую себе за те, що не вдається його тримати. Але партнери, друзі й моя команда завжди підтримають.

HWYD: У чому, на твою думку, сила жіночого лідерства в affiliate-ринку.

Катерина: Спочатку жіноча частина affiliate-ком’юніті сприймалася як прикраса, яку ніхто серйозно не брав.

А потім — бам! — і стався розрив шаблонів: жінки почали показувати, як можна ефективно працювати, досягати результатів і будувати з нуля.

Ми вдало поєднуємо емоційний інтелект із бізнес-цілями, створюючи довіру й стабільні партнерства. Але, звісно, не всі)

HWYD: Які цінності ти намагаєшся транслювати у своїй роботі та в команді?

Катерина: Чесність. Довіра. Комунікація.

HWYD: Як змінюється уявлення про репутацію в індустрії? Чи стає вона дорожчою “валютою”, ніж ще декілька років тому?

Катерина: З’являється все більше скаму, тому так — мати довіру і репутацію стає важче.

HWYD: Що б ти порадила новачкам, які тільки починають будувати свій шлях в affiliate і хочуть закласти міцний фундамент репутації

Катерина: Не починайте) Народу й так багато.

HWYD: Якщо доведеться обирати між миттєвим прибутком і довгостроковим збереженням довіри — що ти порадиш обрати та чому?

Катерина: Дуже спірне питання. Все залежить від конкретного кейсу.

Я б порадила визначитися: чи варта ця довіра.

HWYD: Що для тебе особисто означає мати “добре ім’я” на ринку?

Катерина: Не робити крінжі, обирати, де і з ким працювати.

HWYD: Якщо уявити, що через 10 років твої колеги будуть описувати Катерину Савченкову одним словом — яким би ти хотіла, щоб це слово було?

Катерина: “Киця”.

HWYD: І традиційне HWYD-запитання: що б ти хотіла сказати своїм партнерам і колегам прямо зараз — тут і через нас?

Катерина: Не будьте какашками, вчасно відпочивайте і живіть цікаве життя!

HWYD: Розкажи про своє дитинство: де, в якій сімʼї ти народилася

Настя: Народилась в Києві в сімʼї медиків, завдяки яким маю дивне почуття гумору і не боюся крові))

HWYD: Якими були перші прояви тяжіння до стилю в одязі та образах з дитинства (можливо, одягала ляльок абощо? – опиши цей спогад)

Настя: Я завжди кажу: дефіцит – батько творчості. Я росла в 90ті, і для того, аби я виглядала стильно, мама вишукувала знайомих, які возили одяг із Польщі, або шукала по секондах. Дуже дякую їй за це ❤️

HWYD: Ким ти мріяла стати і чому? Чи розглядала вже тоді майбутнє стилістом і чому?

Настя: Коли була мала, мріяла стати продавчинею мʼяса 😂 Мʼясо бувало в нас не щодня і вважалось святковою стравою. Тому продавчині в пишних рукавах з клейонки і золотими каблучками на кожному пальці здавалися мені повелительками світу .  Любов до моди зʼявилась пізніше, коли мʼяса я вже наїлась))

HWYD: Як ти здобувала професійний досвід? Можливо, десь вчилася або всотувала образи з глянцевих журналів чи ТВ? – опиши, з яких саме.

Настя: Тема моди цікавила мене завжди, бо це був світ красивого одягу, витончених форм, і тільки-но я навчилася малювати, то малювала, чомусь, саме одяг, усі мої рідні були впевнені що я стану дизайнером одягу. Може, колись я і виправдаю їх очікування  (спойлер – ні).

HWYD: Як ти сама підходила до обрання власного стилю? Як експериментувала? З чим саме? Як підбирала луки та образи собі і на чому зупинилася?

Настя: Дякую моїй сімʼї за беззаперечне прийняття мого стилістичного самовираження, мені буквально дозволяли одягати усе, що я хочу і ніяк не коригували мій вибір, за що я нерідко отримувала від адміністрації школи і часом від однокласників, які такої свободи не мали. Памʼятаю, як нам дозволили одягати костюми ділові, сказали, що колір значення не має (до цього ми були зобовʼязані носити темно-зелені піджаки). Я прийшла на перше вересня в яскраво-рожевому брючному костюмі в білу смужку. Бачили би ви здивування мого класного керівника, коли вона почула, що це костюм не тільки для свята, а моя шкільна форма відтепер))

HWYD: Опиши своє перше професійне замовлення: що це був за образ? Для кого ти його робила? Наскільки ти переживала? Чи переробила б щось у ньому зараз?

Настя: Перше замовлення я отримала ще під час навчання на стиліста, це була ревізія гардеробу і шопінг, я попередила дівчину, що я ще навчаюсь, але хвилювалась неймовірно.

HWYD: Куди і як витратила перший заробіток

Настя: Відверто кажучи, я зараз не пригадаю вже.

HWYD: Як ти здобувала популярність? Як стала жаданим майстром?

Настя: Ніяк не здобувала і взагалі не маю такої мети, я прагну до того, щоб бути професійною, постійно працюю над цим. Можливо, зі зростанням моїх навичок якось органічно росте моя впізнаваність, приймаю це як приємний бонус))

HWYD: Яким чином ти потрапила до сфери арбітражу трафіку?

Настя: Так вийшло, що моя найкраща подруга – Ольга Сапогова – понад 10 років працює в цій сфері, поступово до мене почали звертатися її знайомі. За що я їм всім дуже вдячна ❤️

HWYD: Кому з відомих особистостей нашої сфери ти робила образи?

Настя: На жаль, я дуже рідко можу показувати чи розказувати про тих, із ким працюю, окрім тих, хто самостійно мене відмічає на публікаціях. Але можу сказати, що працювала з дівчатами з команд: Dephouse, G Partners, AFFHUB, Traffic Devils, Moon partners. З якою вертикаллю я люблю працювати, здається, помітно 😂

HWYD: Як тобі працюється з дівчатами зі сфери партнерського маркетингу? Чи є певні особливості та тонкощі в роботі, що відрізняють дівчат зі сфери з рештою дівчат?

Настя: Особливості полягають в тому, яку посаду займає клієнт. Тому що стиль афіліейт менеджера, CEO або медіабаєра суттєво відрізняється, оскільки посадові обовʼязки і ритм життя значною мірою впливають на гардероб. Найвизначніша риса усіх «арбітражних» гардеробів – висока стилістична гнучкість. Простіше кажучи, гардероб має швидко трансформуватись із повсякденного в вечірній і бути доречним і на конференції, і через декілька годин на афтепаті.

HWYD: Які найтрешовіші моменти можеш розказати? Наприклад, збирала в машині в дорозі на урочистий захід за 20 хвилин, або збирала з власних речей в гардеробі чи бігла купувати щось в найближчий магазин тощо?

Настя: Близько двох років тому я отримала запит на образ для тематичної вечірки на Ібіці. Образ я мала придумати, створити і відправити за 3 години, оскільки це був єдиний варіант доставити його в Іспанію якнайшвидше. Дизайнер одягу передавала сукню з цеху, який знаходиться далеко від Києва, якоюсь маршруткою, потім я сукню зустрічала на вокзалі, передавала водієві, який віз її в Одессу, а на наступний день – в Молдову, і нарешті – в Іспанію. Коротше кажучи, в тієї сукні був дуже насичений графік і маршрут)) Частіше за все, запити: «на вчора» – саме на якісь тематичні вечірки чи свята типу Хеловіну. І я люблю такі задачі, бо чим менше часу на виконання завдання, тим вищий прайс 😈

HWYD: Скільки зараз коштують твої послуги? З чого ти формуєш ціну?

Настя: Наразі ревізія гардеробу у мене коштує 300$, шопінг – 200$, для тих хто поки що не готовий фінансово, в мене є консультація, яка коштує всього 100$. В мене дуже демократичний прайс для спеціаліста мого рівня і досвідченості. Ціна формується відповідно до досвіду і різних форм підвищення кваліфікації. Тобто, якщо я інвестую 1500$ в своє навчання і професійне зростання, мій час вже коштує дорожче, оскільки я вже можу більше дати своєму клієнту, ніж до навчання.

HWYD: Наскільки висока конкурентність за твоїм фахом у нашій ніші? Чи є серед твоїх колег такі, роботи яких тобі не подобаються і чому?

Настя: Я завжди кажу, що в мене немає конкурентів – тільки колеги. Одні – більш досвідчені ніж я, інші – менш, хтось на одному рівні зі мною, але має інший «почерк» і, відповідно, клієнтів, яким цей «почерк» подобається. А комусь подобається лише те, як працюю я. І я зазвичай відповідаю їм взаємністю ❤️

HWYD: Чи зверталися до тебе чоловіки? З яким запитом?

Настя: Більшою мірою, я все ж працюю з жінками, але останнім часом чоловіки все частіше делегують свій гардероб стилісту, через те, що це дуже раціонально з точки зору фінансової грамотності та тайм-менеджменту. А чоловіки схильні до раціонального підходу та оптимізації усіх процесів. В цьому плані з ними дуже легко працювати, і вони більше довіряють зазвичай)

HWYD: Як ти в цілому прокоментуєш середньостатистичні образи так званих арбітражників, узагальнені у “дорого-богато” – кросівки баленсіага, футболка луї або гуччі з принтом на всі груди, куртки стон айленд і худі офф вайт?

Настя: Можу сказати тільки, що за моїми спостереженнями, чим вищу позицію займає спеціаліст, тим менше він схильний до логоманіі)) Але я не засуджую такі проявлення, на все свій час і вік, фазу «Філіп Плейна» теж треба пройти))

HWYD: Які поради ти даси хлопцям і дівчатам сфери, в яких поки немає можливості чи потреби наймати персонального стиліста?

Настя: Є хороший жарт на цю тему: «Порада – безкоштовна, консультація – за гроші. Моя вам порада – сходіть на консультацію». Якщо серйозно, то бездумно скуповувати одяг значно дорожче, ніж звернутись до стиліста і раціонально розподілити найскромніший бюджет. Для цього я додала послугу «консультація», після якої навіть на секонд-хенді можна зібрати собі крутий гардероб.

HWYD: А для тих, у кого є така необхідність і можливість – як обрати собі стиліста, аби потім гордо крокувати червоними доріжками номінацій?

Настя:

Є декілька пунктів, на які необхідно звернути увагу:

1. Наявність освіти. Тому що стильно одягнена людина або людина, стилем якої ви захоплюєтеся, не зможе правильно виразити вас через одяг, якщо вона не має відповідних знань.
2. Передивіться роботи, круто коли стиліст має свої «фішки», головне, щоб він не одягав всіх «під копірку», або так само, як себе. Професійний стиліст має бути гнучким і опрацьовувати ваш запит, а не реалізовувати своє бачення.
3.  Якщо чуєте від стиліста: «Як виглядати дорого/дешево», «Як не виглядати, як колхоз» – тікайте якнайшвидше, стиліст який оперує такими категоріями, навряд чи, позитивно вплине на ваш стиль. Головне в співпраці зі стилістом – довіра, якщо з якихось причин спеціаліст у вас її не викликає, шукайте далі ❤️

HWYD: Розкажи про своє дитинство: де, в якій сімʼї ти народився?

Валентин: Я народився в Конотопі у звичайній родині. Мама – медсестра, там у нас був свій будинок – навіть половина – ми ділили його з пенсіонеркою. В якийсь момент вона забула вимкнути газ, і наш будинок вибухнув. Після цієї події мама півроку ходила до мера, намагалася вибити нам компенсацію у вигляді квартири, і врешті решт їй це вдалося – нам видали квартиру, в якій, власне, до переїзду в Київ я і жив.

Із батьком мама розійшлася, він згодом відсудив у нас половину цієї квартири, забарикадував її і зачинив двері. Увесь цей час ми з ним не спілкувались – аж до того моменту, поки я не викупив цю квартиру.

У мене був вітчим. Він працював водієм все життя, аж поки не помер. Зараз мама мешкає в Ірландії – вона виїхала від обстрілів через рік війни. Тепер там вона майже заміжня, пристосувалася, у неї все добре – нарешті вона катається і дивиться step by step різні країни Європи.

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад з дитинства

Валентин: Якщо згадувати прям із раннього, то, мабуть, найперший спогад – Московія, цирк, ведмеді катаються на моноциклі, і я в колючому светрі. А найяскравіший цей спогад тому, що коли я повернувся згодом додому, то спалив той светр – можете уявити, наскільки він був мені ненависним 🙂

HWYD: Розкажи про свої юнацькі часи. Як ти проводив час у Конотопі 90-их?

Валентин: У нас в 90-ті було, як ми це назвали, босяцьке місто. Я зростав у сумнівних компаніях – здебільшого тусувався з борцями. Це було моє прикриття від циган і від представників інших районів, з якими постійно ходили на махачі. Одразу скажу – зараз я зовсім інша людина.

Велика заслуга в тому, що я обрав правильний шлях, а не опинився десь у “віддалених місцях” із набитими перстнями на пальцях, належить моєму тепер вже куму, а тоді просто другу. Мені було 14, йому 16 – він був симпатичним підкаченим парубком із татуюваннями вже на той час, і переді мною постав вибір: або з компанією безкінечні розбірки та бійки, або ж тусуватися з кумом в компанії дівчат, спілкуватися про щось окрім тем “район на район” і весело, а не агресивно проводити час. Звісно, я обрав другий варіант.

HWYD: А як із навчанням? – чи вдавалося відвідувати школу в таких умовах?

Валентин: Не регулярно, але вдавалося) вчився я усереднено, позиції я дотримувався – “з усіма нормально спілкуюся” – і з аутсайдерами, і зі шкільними крутеликами. Це дозволяло мені комфортно почуватися у школі, в якій теж серед дітей були свої тогочасні закони. Але, нагадаю, я ще мав друзів-борців, тож до мене не придовбувалися 🙂

Якщо ж по предметам, то все ніяке, окрім права, історії та математики. Великого математика з мене не вийшло, проте вчителька бачила в мені потенціал, і я старався. Закінчив школу я на трієчки і пішов в інститут.

HWYD: Розкажи про свій вступ до інституту.

Валентин: Я приїхав на вступ до КІ СумДУ (Конотопський Інститут Сумського Державного Університету). Піддивився поруч у чувака, який заповнював анкети, було написано “Електронні пристрої та прилади”. Ок, буде і в мене 🙂 А потім, по факту, вийшло, що там 4 математики, 2 фізики… І я зрозумів, що потрапив точно кудись не туди, тому через рік пішов з даного напрямку і змінив його на “Менеджмент організацій”.

Ця історія більше мені зайшла – скажу чесно, я нічого не вчив, гроші нікому не заносив, просто логічним мисленням міг все здавати (ну, крім філософії, етики – всього, де потрібна термінологія, звісно) – я просто описував, які процеси повинні відбуватися, що треба зробити, і, в принципі, у мене екзамени приймали.

HWYD: Чи поєднував ти навчання з роботою?

Валентин: Після першого року навчання я знайшов роботу в Києві, тому пішов з денної форми і приїжджав в інститут винятково здавати сесію. Спершу я працював охоронцем двоє через двоє на будмайданчиках. Але ні цій роботі я надовго не затримався, адже графік 2/2 просто не дає шансів на особисте життя – день після зміни ти висипаєшся, наступний день готуєшся заступати на зміну + я мешкав в Конотопі і ще мав закласти час на доїхати до Києва і назад електричкою.

Потім був магазин – продавець-консультант, а тоді – налаштування оргтехніки, встановлення Windows, перепрошивка, зміна матриці тощо.

Трохи згодом зі знайомим ми відкрили власний сервіс. Все було ок до моменту, коли мій компаньон вирішив, що це його сервіс, а я – його підлеглий. “Цікава” історія, але сайт був у мене на хостингу, тож я його забрав, Більшість замовлень якраз йшла з сайту, і я вважаю цей момент першим кроком такого собі афіліатського маркетингу. У мене був знайомий із власним сервісом, і я йому по RevShare віддавав ліди, які до мене приходили з власного сервісу. Таким чином я заробляв декілька тисяч гривень на місяць просто на пасиві. Але тоді я ще не знав, що таке афф-менеджмент.

HWYD: Памʼятаєш, куди витратив свою першу зарплату і які емоції відчував у той момент?

Валентин: Якщо прям брати першу – то це насправді було ще років у 13. Я влаштувався на оптову базу будівельних матеріалів – розвантажували фури, де пропрацював тиждень. Витратив на якісь гульки, точно вже навіть і не пригадаю.

HWYD:  А як ти взагалі вперше дізнався про партнерський маркетинг і зрозумів, що це сфера, у якій хочеш розвиватися та будувати кар’єру?

Валентин: Після Києва я вирішив тимчасово повернутися назад додому – у мене, скажімо так, почалася чорна смуга в житті, яка затяглася майже на рік. Ми розійшлися з дівчиною, бізнес накрився, вітчим помер від раку, і мене все це підкосило. Я приїхав в Конотоп, навчався Manual QA аби відволіктися від думок, а також ходив в тренажерний зал набирати масу – лікував не тільки душу, але й тіло. Це дало свої плоди – за рік менталочка моя відновилася, тож я повернувся до столиці і влаштувався PPC спеціалістом у компанію Svitsoft, де займався рекламою різних направлень. Попередній досвід я набув самостійно – в мене був інтернет-магазин спортивного одягу, а мій на той час компаньон працював як Inbound Calls – отримував дзвінки, спілкувався з клієнтами і займався логістикою. Тож як влаштовано механізми роботи саме з PPC я знав і мав практичний досвід.

HWYD: Якою була твоя перша позиція, і що входило до твоїх обовʼязків?

Валентин: Я займався “Київміськбудом” – усіма направленнями, які тільки були – продаж парковок, комерційних приміщень і, власне, квартир. За рахунок цього зʼявилося розуміння, що в сфері маркетинга крутяться великі бабки, адже дуже багато грошей проходило через цей Google Ads акаунт, я його самостійно вів, щомісяця щось унікальне робив, і уперся в те, що почав робити великі обсяги, але компанія не могла мені вже релевантно за це платити. До речі, на цій роботі я познайомився зі своєю майбутньою дружиною.

HWYD: Як ти врешті-решт опинився у MAKEBERRY AFFILIATES?

Валентин: Коли я вирішив зайти в стабільну історію, то спершу пішов у баїнг до FB-команди Offer Leader – мої перші кроки саме в iGaming. Але за півроку зрозумів, що топчуся на місці, не росту і не розвиваюся. І тоді зі мною сталася компанія, що згодом відкрила світу Makeberry як один із своїх проявів, над створенням якого ми працювали вже пліч-о-пліч.

HWYD: Як розвивалася твоя карʼєра у компанії, і що наразі входить до твоїх обовʼязків?

Валентин: В компанії я вже більш ніж 4 роки, прийшов на позицію Affiliate manager на власні продукти і займався залученням партнерів на роботу з ППшками і з тімами. Закуповував трафік, показував результати. В принципі, мені пощастило, що мого тогочасного керівника підвищили до позиції Head of Acquisition, тож в мені побачили потенціал за рахунок проактивності і результативності, і зробили тімлідом.

На той момент я закуповував трафіка більше, ніж закуповував наш in-house buying! А тепер увага – вдесятеро! Зараз in-house buying виріс разів в 30-40, тому це сильно мене тішить, і я можу дозволити собі ділитися історією, як воно було на початках.

А тоді починається повномасштабна війна. Ми вимушені були дещо схлопнути обсяги зовнішньої закупки, СНДшні продукти ми швидко продали, а на виручені кошти створили проект RocketPlay, який наразі знаходиться, наскільки мені відомо, на 2-ому місці за платформою SoftSwiss в Австралії. От тоді ми стали великими і точно впізнаваними на весь ринок.

HWYD: Як вирішили продавати трафік?

Валентин: Перші місяці війни, у перервах між тривогами і обстрілами, я працював баєром – ми прийняли таке рішення, аби компанія не потонула. І лив, маю сказати, я достатньо вправно. Тоді ми і замислилися, а чому б нам, власне, не продавати трафік, якщо ми вміємо його генерувати…

Мені запропонували це направлення розвивати – ще тоді незрозуміло, на якій посаді і з якою назвою. Бюджети плаваючі, але – “давай, фігач! Так десь рік ми призвичаювались, налагоджувались, продаючи трафік, а потім логічним рішенням стало оформити все це діло і зробити бренд. Так і зʼявилося MAKEBERRY!

HWYD: Скільки наразі постійних рекламодавців у MAKEBERRY AFFILIATES?

Валентин: Десь 30, може, 40. Це таких, із якими ми адекватно працюємо, які розуміють value нашого трафіка. Буває ж різне: іноді продукти перестають конвертити, іноді наш трафік не метчиться з продуктами, бувають просадки у вигляді сезонності, та суть головна у тому, що у нас недостатньо зараз трафіку, аби задовольнити всі потреби від усіх рекламодавців, з якими ми працюємо. Грубо кажучи, ми спокійно можемо командою біздева і рекламодавців продати трафіка в 5 разів більше – у нас буквально стоїть черга з реклів, для яких нам, по-перше, треба повідливати їх капи, по-друге, потестити. Тому тут, скоріш за все, недостатньо трафіку, аби покрити усі анкапи (наприклад, ми закладаємо на рекла 200-300 депозитів, а він каже “Давайте 1500”), і можна було б у когось їх забрати, але той теж хоче 1500, і доводиться казати “Ні, соррі, півтори ми зальємо, але орієнтуємося на ось таку capacity, яку ми реально можемо на вас відлити”. Тож я намагаюся лавірувати між усіма факторами: від окупності до ризиків. Логічно, наче, було б віддати все в одного рекламодавця, але ж водночас може статися й те, що рекл миттю просто схлопнеться чи закриє гео – від цього ніхто не застрахований. Тому диверсифікація – надважлива у моїй роботі. Щось конвертить краще, щось менше, але повністю в одного рекла ми все не зливаємо.

Зараз ми спеціалізуємося винятково на tier-1, але формуємо команду під tier-3. Сподіваюся, ми там закріпимося, Розуміємо, як масштабнутися там, розуміємо вже деякі продукти, які можуть нормально опрацьовувати цих гравців (платежі, які не дропаються кожні півгодини). Тож в планах – розширитися на Африку та Азію.

Із інноваційного – скоро ми запускаємо систему предікшенів – аналітичних розрахунків на основі різних метрик, скільки ми конкретно грошей зможемо принести партнеру. І на основі цих предікшенів ми плануємо вести перемовини, спираючись на конкретні цифри і очікування як з нашого боку, так і з боку рекламодавця.

HWYD: MAKEBERRY AFFILIATES часто можна зустріти з різноманітними проявами на конференціях – стенди, спонсорство, участь, розіграші тощо. Яка основна мета такої активності, що ви у це вкладаєте особисто як бренд?

Валентин: Проведу аналогію з Coca-Cola – про неї всі знають, всі її пʼють, проте цей напій постійно рекламується по всьому світу! В маркетингу треба завжди бути на видноті, адже так само стрімко, як бренди зростають, про них і забувають, якщо вони випадають із інфо поля.

Також ми несемо меседж через PR про те, що у нас – найкращий FB-трафік на ринку. Ми це підтверджуємо і аргументуємо в живих розмовах в рамках заходів та конференцій. А ще відсотків 20 партнерів на конференціях приходять саме через рекомендації, адже “тікучка” кадрів в ринку висока, ми могли наливати трафік компанії, з якої співробітники попереходили в інші компанії, і тепер вже представники їх нових роботодавців підходять до нас, адже їм рекомендували нас, як гарант якості, з яким попередньо мали справи.

HWYD: Що відрізняє MAKEBERRY AFFILIATES від решти компаній аналогічного напрямку?

Валентин: Ми завжди працюємо над Win-Win історією, наш FB-трафік дорожчий відсотків на 40 за середньоринковий, але наші гравці приходять і грають в довгу. Це не та історія, коли в перші 2 тижні окуповується і далі не грає – ні. Мова про гравців, які приходять за відчуттями, свідомо за тим, аби просадити гроші.Як це відбувається? Ми прямий рекламодавець WinSpirit і RocketPlay казино, знаємо як з ними працювати, який трафік туди запускати. Як висновок: собі фігню не закуповуємо і зовнішнім рекламодавцям, відповідно, також.

До того ж маємо власну аналітику. На перших порах ми одразу оговорюємо з рекламодавцем, що в разі початку співпраці не на тестовій капі, то ми вас підключаємо до своєї аналітики, де ми бачимо активність гравців, як окуповується трафік, як він виконує kpi, і як він далі живе. Це для того, аби вчасно зупиняти баєрів, воронки, щось переналаштовувати тощо.

HWYD: Які твої подальші плани на майбутнє в складі MAKEBERRY AFFILIATES?

Валентин: Хочу закрити власний гештальт – вибудувати систему, яка працюватиме автономно. Проінтегрувати усі новинки – AI, зробити всі бази, а також розвити баїнг до обсягів, які ми запланували з кількома великими рекламодавцями, які хочуть по 10 млн/місяць від нас трафіку. Ну і на основі 40-50 млн/місяць оборотки – масштабування додаткових відділів. Так свого часу у нас зʼявився власний YouTube продакшн, SEOшка зʼявилася. Хотілося б Tik-Tok запустити нарешті, Twitter, Tg – наразі у нас цих сорсів немає, ми йдемо за класичними сорсами: Google, FB, In-app, трошки SEO. Тож і тут хотілося б захопити трошки більше ринків і з часом зробити MAKEBERRY-2, MAKEBERRY-3… 🙂

Також залишаємо для вас посилання на соціальні мережі MAKEBERRY AFFILIATES:

• Telegram
• LinkedIn

HWYD: Розкажи про своє дитинство. В які сімʼї ти зростала? Коли народилася?

Аня: Народилась і виросла я у Києві під кінець 90х 🙂 усе моє дитинство пройшло у любові і пригодах, мої батьки лікарі. Ми всі дуже сімейні і багато часу проводимо разом. Це мій перший пріоритет, велика гордість і любов.

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад з дитинства.

Аня: Чесно кажучи, в мене було прекрасне дитинство і таких спогадів безліч. Я і мівіну суху їла у бабусі у дворі, і на шовковицю лазила, і подорожувала, і читала О.Генрі, і регулярно ходила у театри, і грала з хлопцями у дворі в “Козаки-Розбійники”.

HWYD: Ким ти мріяла стати, коли виростеш? Чому?

Аня: Не памʼятаю, щоб хотіла бути кимось конкретним, хіба що акторкою, як часто це буває у дівчат. Але точно памʼятаю, що мріяла бути відомою з малечку, років з 3-х уявляла, як мою біографію вивчають на уроках літератури (ми з бабусею завжди вчили біографію авторів перед тим, як читати твори автора).

HWYD: Як ти вчилася в школі? Які предмети любила найбільше? Які найменше? Чому?

Аня: Навчалась я доволі добре, проте відмінницею не була. З тих предметів, що подобались, завжди була серед найкращих в класі. Моїми найулюбленішими предметами були математика, література і всі мови (українська, англійська, німецька).

HWYD: Які відвідувала гуртки/спорт?

Аня: З позакласної активності , я займалась і обожнювала бальні танці, і, звісно, активно вчила мови. А ще ходила в художню школу! І на теніс. і дуже полюбляла заняття кінним спортом, яких, на жаль, було не так багато)

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад зі школи.

Аня: У школі я була найбільшою активісткою 🙂 головою ради старшокласників, вічною старостою, брала участь у лідерстві району. Спілкувалась, здавалось, із усією школою, відкривала радіо, проводила заходи, їздила на моделі ООН і, звісно, знаходилась в епіцентрі усіх шкільних історій. Ох, скільки цікавого про себе я дізнавалась від “Пліткарки”) Памʼятаю, як в 11 класі мене з Днем народження вітав хор 5-класніків) Зворушливі миті.

Обожнюю школу! Це мій улюблений час. Навіть закінчуючи 11-ий клас, я, плачучи на лінійці, це розуміла. 117 ❤️

HWYD: Який ВИШ закінчила? Чому саме туди вступила?

Аня: З вищими освітами ситуація склалась дещо складніше, та дуже цікаво) Я закінчила бакалаврат в Інституті міжнародних відносин КНУ Шевченка за спеціальністю «Міжнародний бізнес». У школі навчатись потрібно було дійсно плідно, інтенсивно, активно, тож в інституті мені одразу стало занадто просто і, якщо чесно, не дуже цікаво. Я дуже сумувала за школою, та, аби не втрачати час, з першого курсу почала працювати. Пробувала різне – і вважаю, що це класно! Коли як не в 17-20 років шукати себе, погоджуватись на абсолютно різні пропозиції і на все казати «так»? Була і робота помічником журналіста на тв, і смм бренда одягу для кухарів, і продажі, і мененджером з зед у побутовій хімії побувала. першою серйозною роботою стала робота в БФ «Твоя Опора». Я займалась партнерським маркетингом:))) Пропонувала свідомим бізнесам долучитись до благодійності, та не просто «дайте гроші», а разом із командою створювала і реалізовувала різні акції, прибуток від який йшов на допомогу діткам. Це був неймовірний, дуже важкий, але такий цінний досвід!

HWYD: Як витратила свою першу ЗП? Якою вона була?

Аня: Першу зп я частково витратила на сімʼю (треба ж «виставлятись»!)), а частково – просто на життя. Це було щось в районі 100$, точно не памʼятаю:)

HWYD: Чи продовжила ти надалі освітній шлях після усвідомлення відсутності інтересу до інституту?

Аня: Так – я довчилася і вступила на магістратуру. Магістратура мені подобалась значно більше! Її я закінчила з бізнес-адміністрування в КНУ, а також в Італії, Мачераті. Це був неймовірний час, який я часто згадую, і простір, де було створено багато дружніх стосунків, пригод і досвіду.

Потім я зарікалась, що ніколи не буду більше навчатись, ага))) З початком повномасштабної пішла на наступне вище))) І закінчила КНУ ще раз, Психологічний факультет.

Якраз, до речі, мій шлях в рекрутингу і HR почався на 3 курсі бакалаврату 🙂

HWYD: Як дізналася про сферу? Яке враження про неї склалося?

Аня: Життя часто водило мене довколо Affiliate Marketing! То я допомагала юному еком нетворку як менеджер по роботі з інфлюенсерами (тоді сама не знала, що роблю, але вивчила всі метрики, терміни і тд завдяки тій роботі), потім працювала HR в компанії, що займалась SEO. Та повноцінним входом у афф маркетинг стала позиція HRD.  Я вже мала десь 2-3 роки досвіду в HR, а в команді була першим спеціалістом з кадрів загалом) Там я пройшла великий шлях довжиною у 1.5 роки, я заходила, коли в команді було десь 40 співробітників, коли я йшла звідти – нас вже було десь 130) І це був дуже яскравий, якісний досвід, який навчив мене великій низці речей, наприклад, тому, що успішний бізнес лаштується на 3 китах: це драйв, швидкість, енергія. Потім я пішла у великий холдинг на позицію CVO – відкривати нову для них вертикаль:) Ми довго працювали разом, аж до початку мого самостійного шляху…

HWYD: Розкажи про власні рекрутингове агентство, сайт із пошуку роботи та інтенсив.

Аня: На початку 2023 я пішла у власну справу. Спочатку працювала в рамках одного проекту, зараз – трьох, вони органічно розвивались один за одним. Два з них зараз в активній фазі = RIVNI, сайт для пошуку роботи в аффіліат маркетингу, моя гордість і ноу-хау, на яке так давно чекав ринок, і TALENTHUB, інтенсив із рекрутингу в аффіліейті, який підходить як для новачків, так і для досвідчених спеціалістів.

мені дуже подобається, що мої проекти створювались під потреби людей. Я бачила «прогалини» і заповнювала необхідними бізнес-юнітами. Так, визнавши потребу у спеціалізованій платформі для рекрутингу конкретно під цей ринок, одного дня я придумала rivni. Отримуючи купу запитів на консультацію рекрутерів і скарги на їх нестачу від роботодавців, я створила інтенсив, який увійняв досвід 5 років роботи і навчання рекрутерів у аффіліатції.
Перший публічний потік інтенсиву проходить саме зараз. Мені так подобається навчати! А ще дуже пощастило з групою, дуже класні проактивні студенти. Тому, думаю, ми запустимо ще не один потік. Уже маю ідеї і нові фішки:)

HWYD: Яким чином набираєш відвідувачів інсентіва? Як здобувала/здобуваєш траст серед комʼюніті?

Аня: Хоч про інтенсив і говорили на своїх ресурсах половина медійних діячів аффіліату, на моє здивування, більшість студентів – мої підписники!) Або знайомі знайомих чи партнерів. До речі, це супер ідея: відправити на наш інтенсив свого рекрутера для підвищення кваліфікації, дехто вже так кмітливо вчинив) Тож, впізнаваність, траст комʼюніті і особистий бренд мають велике значення.

HWYD: Які найскладніші вакансії є в ринку? Які з них тобі вдавалося закривати?

Аня: Найскладніша вакансія – це завжди медіабайер. Завжди про це кажу. Їх багато, а спеціалістів мало. Методів перевірки достовірності скілів і результатів теж мало. Майже завжди це «кіт у мішку», який ще й завжди всім треба. Та я вірю в краще і завжди налаштовуюсь позитивно. Проте з увагою)) І маю свої фішки і методи перевірки. Звісно, за 8 років у рекрутингу і HR кейсів було багато – як крутих, так і провальних. Від збору команд з 0 до сотні – до закриття неймовірних важких вакансій. Я навіть встигла попрацювати у німецькому веб3 проекті, де ми хантили людей з Амазону і Майкрософту. Але це інша історія)))

HWYD: Що б ти побажала компаніям, що співпрацюють із рекрутинговими агенціями? А кандидатам?

Аня: Кандидатам бажаю працювати з агенціями і rivni! це дуже збільшує ваші шанси на ідеальний метч, адже ви спілкуєтесь 1 раз і одразу потрапляєте до 10+ релевантних команд. Це мінімум 7 зекономлених годин часу! Уявляєте?

Компаніям можу сказати взаємне «дякую» за довіру, відкритість і відповідальність. Це так приємно і водночас відповідально наповнювати кваліфікованими спеціалістами дійсно достойні бізнеси!

HWYD: Який він – ідеальний кандидат для рекрутера і компанії-роботодавця одночасно?

Аня: Ідеальний кандидат = той, кому дають офер під час співбесіди. Де жодних сумнівів і абсолютний метч. Інколи я чую «це саме те, що ми шукали!», і це  найважливіше.

HWYD: Як і ким бачиш себе і власні бізнес-ініціативи найближчим майбутнім?

Аня:  Поки мої плани – це розвивати існуючи проекти, вони, дійсно, професійні, круті і дуже клієнтоорієнтовані. Хочу залучити більше людей, допомогти більшій кількості бізнесів і шукачів. А в планах – більше творчості 🙂

Дууже дякую, Костю, за запрошення і прекрасну можливість переглянути своє життя, пишучи таку собі автобіографію.

Завжди рада відповісти на усі питання читачів прекрасного How Was Your Day Media.

Залишаю контакти для звʼязку:

• https://t.me/rivnikyiv
• https://t.me/Talent_Hub_Support

Того дня KITCHEN&GARDEN перетворився на творчу оазу. Яблуневий сад, сонячні промені, що пробивалися крізь гілля, аромат свіжих фруктів, келихи вина й жива музика, яка ніби сама знала, коли стати ніжним фоном, а коли — головною темою. Атмосфера пахла яблуками й акрилом, змішувалася з легким серпневим вітром і створювала відчуття, ніби ми потрапили на зустріч старих друзів.

Невелика кількість гостей зробила вечір особливим. Камерність стала нашою перевагою: кожен мав час і можливість познайомитися з усіма, поговорити не нашвидкуруч, а по-справжньому. Тут знову зустрічали тих, кого добре знали, і вперше бачили наживо тих, із ким до цього спілкувалися лише в робочих чатах.

Деталі вечора теж говорили самі за себе: естетичні бокали з мотивуючими цитатами, легкі смаколики, продуманий декор. А наприкінці — пакунки з приємними сюрпризами, які хотілося не розкривати одразу, а зберігати як пам’ять про подію.

Це було радше як вечірка у друзів, яка раптом перетворилася на арт-зустріч, ніж традиційний івент із програмою та таймінгом.

Головним героєм вечора стало мистецтво — не галерея, не «правильні» картини, а сам процес. Малювали всі: хтось уперше після школи, хтось експериментував із кольорами, хтось створював власні картини-афірмації.

У результаті з’явилася ціла галерея маленьких історій: абстракції, пейзажі, символи й картини, які кожен писав не тільки руками, а й настроєм. За столами лунали сміх і жарти — і саме вони стали нашим саундтреком вечора. Тут ніхто не боявся зробити «не так», бо справа була не у фарбах, а у відчутті, що ми творимо разом.

Велику роль у цьому зіграли інструктори, які допомагали кожному знайти свій ритм і підказували, як втілити задум. Завдяки їхній підтримці навіть ті, хто сумнівався у своїх силах, дивувалися результату. А наприкінці всі гості забрали свої картини додому — як маленький шматочок вечора, що тепер грітиме ще довго.

Костя у ролі ведучого підтримував атмосферу легко й невимушено, додаючи відчуття домашніх посиденьок. І справді, люди стали головним елементом цього вечора.

Ми отримали стільки теплих слів і щирих відгуків, що серце досі трішки тремтить. Хтось зізнався, що давно не відчував такого вайбу. Хтось писав, що вперше побачив себе у ролі художника. Для когось головною цінністю стала можливість провести час у колі однодумців, де не потрібно нічого доводити — лише бути собою.

Ці слова не звучали як сухий «фідбек». Вони були радше як маленькі тости після вечора — прості, щирі та дуже особисті. І саме вони дали нам зрозуміти: ми зробили щось більше, ніж івент. Ми створили спогад, який хочеться повторити.

Після вечора ми ще довго переглядали фотографії та перечитували повідомлення від гостей. Це були не просто слова подяки, а теплі нотатки у спільному альбомі пам’яті, який відтепер матиме продовження.

До речі, ми підготували для вас фотозвіт з івенту — його можна переглянути за посиланням. 

Там є і усмішки, і картини, і найщиріші моменти вечора, які неможливо передати словами.

Ми безмежно вдячні нашим гостям — саме ви наповнили цей вечір сенсом і створили ту атмосферу, яку не відтвориш жодними сценаріями. Дякуємо, що поділилися своїм теплом, довірою і творчістю.

Окрема вдячність нашим друзям і партнерам із 2B Digital, які допомогли втілити цей задум у життя й додали свої барви в загальну картину.

Стабільність vs Гнучкість

Залученість vs Прогнозованість

Стабільність vs Момент

Години vs Результат

Марафон vs Спринт