HWYD: Де ти народилась і в якій сім’ї зростала?

Інна: Я народилася в місті Знам’янка Кіровоградської області — у сім’ї залізничників. Причому це справді сімейна династія: мама, тато, бабусі, дідусі — практично всі працювали на залізниці, якщо дивитися на кілька поколінь назад. По татовій лінії одна бабуся була вчителькою математики, а прадід — прокурором. Але всі інші, кого я пам’ятаю і знаю з родини, були пов’язані із залізницею.

Сім’я була абсолютно звичайна. Маленьке місто — на той момент близько 40 тисяч населення. Звичайний садок, звичайна школа. Я росла в непрості й доволі жорсткі 90-ті — коли часто не вистачало елементарних речей, і це був непростий досвід. Думаю, багатьом із нашого покоління це добре знайомо.

HWYD: Якою була ти в дитинстві — більше спокійною чи амбітною? Який спогад із дитинства ти вважаєш важливим для розуміння себе сьогодні?

Інна: Я завжди була амбітною. При цьому — абсолютно нормальною дитиною. Я була популярною у класі, мене не булили, у нас була класна компанія дівчат, де ми підтримували одна одну. Ми товаришували з усіма — і з хлопцями, і між собою — і при цьому непогано вчилися. Я не була зіркою школи, але й проблем у мене не було — ні з навчанням, ні з друзями. Звичайна середньостатистична дівчинка з невеликого містечка в Україні.

Найяскравіший спогад, який дуже добре характеризує мою амбітність, — це історія з підручниками. У школі їх просто не вистачало на всіх. І моя настирність — а можливо, навіть нахабство — дуже мені допомагала. У мене завжди була якась хватка. Ми з однокласницею Катею якось прийшли до бібліотеки й зрозуміли, що потрібних книжок немає. Але в результаті нам їх усе ж дали — якимось дивом ми “прокрутили” це питання. Думаю, це дуже про мене.  У нас була шалена жага до знань. Ми не сказали: “Ну окей, книжок немає — значить, не будемо вчитися”. Ми буквально пробилися й отримали ці підручники одними з перших, у повному обсязі — щоб вчитися.

HWYD: Хто або що найбільше вплинуло на формування твого характеру в ті роки? Про що ти мріяла тоді — ким бачила себе в майбутньому?

Інна: На мене дуже впливало те, що я жила у звичайних умовах і в невеликому місті. Мені дуже хотілося “вийти за межі” цього простору. Хотілося більшого — потрапити в телевізор, стати відомою, бути помітною. Я бачила себе зіркою. Не було принципово, в якій саме сфері — акторство, журналістика. Журналістика здавалася найпростішим шляхом, бо я добре писала. Але навіть тоді мені було важливо обрати найкращий університет. Також дуже вплинула сім’я. Поєднання маминого тепла, доброти й емпатії та татової суворості. Хоча тато теж дуже добрий і чутливий, але саме баланс м’якості й вимогливості, думаю, сильно вплинув на моє виховання.

HWYD: Чи був у твоєму житті момент, коли довелося рано брати відповідальність на себе?

Інна: Мабуть, відповідальність у мене з’явилася дуже рано — ще з дитинства. У мене є молодший брат, і так склалося, що батьки багато працювали, тому я часто відповідала за нього. У таких ситуаціях доводиться швидко дорослішати. Коли ти відповідаєш не тільки за себе, а й за когось меншого — це формує інше ставлення до життя. Бувало всяке: і губила його, і шукала, і водила до школи, і фактично включалася в процеси, які зазвичай не дитяча зона відповідальності.

Загалом я була дуже відповідальною дитиною. Попри складні часи, у мене з раннього віку була музична школа — я пішла туди приблизно у шість років, ще до загальноосвітньої. Потім були гуртки, заняття. Музичну школу я не дуже любила, якщо чесно, але закінчила — і грала загалом близько десяти років. Плюс у школі я була старостою. Тобто відчуття відповідальності — за себе, за інших, за процес — зі мною дуже давно.

HWYD: Якщо озирнутися назад, чи бачиш у тій Інні риси, які з тобою й досі?

Інна: Абсолютно всі. Усе, що було в дитинстві, залишилося зі мною. І сором’язливість, і наполегливість, і бажання чогось досягати. По суті, нічого не змінилося. Я просто стала дорослішою версією себе.

HWYD: Який шлях ти обрала після школи та чому?

Інна: Батьки дуже хотіли, щоб я пішла працювати на залізницю — як і вони. У нас це була сімейна історія вже не в одному поколінні. Але мені завжди хотілося чогось яскравого — і це точно була не залізниця.

HWYD: Чи одразу ти відчула, що хочеш будувати кар’єру в бізнесі?

Інна: Ні, взагалі ні. Дуже довго я думала, що бізнес — це не про мене. Я уявляла себе в телередакції, у створенні контенту, програм, сюжетів. Тоді ще ніхто не розумів, що класична журналістика поступово зникатиме, а розважальний контент і YouTube стануть домінантними. Я думала, що піду або в новини — як “четверта влада”, або в розважальні формати. У бізнес я потрапила абсолютно випадково. І так само випадково це виявилося IT, а згодом — сферою, пов’язаною з трафіком.

HWYD: Якою була твоя перша робота і що вона тобі дала?

Інна: Моя перша робота — коректор у виданні. Вона дала мені витривалість і посидючість. Там була дуже жорстка дисципліна й дуже маленька зарплата. Моя перша зарплатня — 200 гривень. Це був 2007 рік.

HWYD: З чого починався твій шлях у цій сфері та якими були твої перші враження від індустрії?

Інна: Мій шлях почався у 2010 році — з покерного клубу «Хрещатик». Тоді я була студенткою четвертого курсу журналістики й підпрацьовувала журналісткою на покерних серіях. Там я познайомилася з Толіком. Після кількох років роботи в різних компаніях і в покерній сфері він запропонував разом заснувати CPA-мережу. Так я вперше потрапила на конференції, у професійну тусовку, в саму індустрію. Саме звідти почав формуватися мій перший нетворкінг.

Далі вже з’явилася основна компанія, материнська структура, продуктовий напрям. Потім були різні мережі, команди, формати роботи, експерименти. У певний момент у мене була навіть покерна школа. Ми займалися гейміфікацією продуктів — я, чесно кажучи, робила дуже багато різного за ці роки. Якщо не враховувати два роки покеру саме як журналістський досвід, то загалом виходить приблизно 13 років роботи в індустрії. За цей час я спробувала багато напрямів. Не все виходило, багато що не виходило зовсім. Але дещо — точно вийшло. І я це визнаю.

HWYD: Що на старті здавалося найбільш складним або незрозумілим?

Інна: Найскладніше було зрозуміти, як узагалі працює трафік. Зараз це здається очевидним, але 10–11 років тому це була зовсім інша реальність. Пояснення про “трафік”, “сітки”, “матчастину” звучали дуже абстрактно. І тут я дуже вдячна своєму колишньому керівнику Ільдару, який завжди казав:“Інно, якщо ти знаєш матчастину — ти знаєш усе.” Навіть якщо перші бізнеси не злітають, знання основ дає змогу пробувати знову — і зрештою зрозуміти, де саме в тебе вийде.

HWYD: У який момент ти зрозуміла, що це середовище дає можливість для масштабування?

Інна: У мене не було конкретного “моменту”. Ми дорослішали разом з індустрією. Я прийшла — усі були маленькі, і я була маленька. Були великі гравці, але це була зовсім інша ліга, з якою ми тоді навіть не перетиналися. Тому відчуття було таке, що ми всі росли й масштабувалися паралельно.

HWYD: Коли ти відчула, що готова створювати щось своє?

Інна: Це не було різким рішенням. Не було моменту “я прокинулася і зрозуміла — все, роблю своє”. Це історія про обставини, підтримку, пропозиції й правильний момент. Усе просто склалося — один плюс один дорівнює два.

HWYD: Що для тебе було принципово важливим у побудові партнерської програми?

Інна: Дві речі: велика кількість прямих рекламодавців і сильна команда, яка вміє працювати з трафіком. Коли ці елементи сходяться — система працює. Коли щось випадає — все починає сипатися.

HWYD: Як ти формувала команду і культуру всередині проєктів?

Інна: Спочатку команда формувалася з людей, які вже були поруч і хотіли рости разом. З ними було легко починати з нуля. Пізніше з’явився пошук людей із ринку — і це значно складніше. Люди приходять зі своїм досвідом, який не завжди релевантний, і культуру вже важче будувати.

Було кілька етапів: сімейна атмосфера, потім більш корпоративна структура з регламентами й межами відповідальності. Я не вважаю себе генієм корпоративної культури — це був живий, змінний процес.

HWYD: Тебе часто називають однією з ключових фігур індустрії. Як ти сама ставишся до публічності?

Інна:  До публічності я ставлюся нормально, бо я до цього звикла. Це одна з граней моєї особистості. У мене не було якогось моменту, коли я сказала собі: “Все, я хочу бути публічною”. Це сталося дуже природно. У мене не було цілей бути впізнаваною чи спеціально формувати публічний образ. Просто з часом так склалося, що я багато спілкуюся з людьми, давно в індустрії, і мене знають. Чи ключова я фігура — не мені про це судити. Це краще нехай оцінюють інші. Я точно можу сказати одне: мені дуже подобаються люди, з якими я працюю, мені подобається те, чим я займаюся, і мені подобається середовище, в якому я перебуваю. Зараз в індустрії дуже багато сильних людей, які відносно недовго в ній, але вже мають серйозні бізнес-результати. І це дуже круто. Індустрія росте, і це важливіше за будь-які персональні “титули”.

HWYD: Як ти вибудовуєш довіру з партнерами на проекті?

Інна: Я завжди говорю дуже прямо: довіра в будь-яких партнерствах починається з грошей. Це основа. З тобою будуть працювати, якщо ти платиш. Якщо ти не платиш — з тобою не будуть працювати, навіть якщо у вас хороші людські стосунки. Можна бути друзями, можна класно спілкуватися, але якщо ти не виконуєш фінансові зобов’язання — партнерства не буде. Це базова річ.

Але є й інший бік. Ти можеш платити вчасно і в повному обсязі, але якщо ти неприємна людина, якщо з тобою важко, якщо немає поваги — довго з тобою теж ніхто не захоче працювати. Тому для мене це завжди баланс. Приблизно 50 на 50. Ти маєш бути адекватним, чесним, відкритим партнером — і при цьому завжди, без винятків, виконувати свої фінансові зобов’язання. Для мене це основа довіри.

HWYD: Які рішення у твоїй кар’єрі були найбільш ризикованими?

Інна: Чесно кажучи, у мене не було якогось одного рішення, яке я б назвала “найризикованішим”. Запуск будь-якого нового проєкту — це вже ризик. І далеко не всі з них були успішними. Більше того, більшість із них не були успішними з першого разу. Це нормально. Тому для мене ризик — це не щось виняткове, це частина процесу. Тут, скоріше, важливе інше: вміння приймати, що щось не вийшло. Приймати свої слабкі сторони, приймати моменти, де ти була неідеальною, не найсильнішою. Це теж частина зрілості. Усвідомлення, що ти жива людина, а не безпомилкова функція. Ризиків було багато. Успішних із них — не так багато. Але всі вони мене чомусь навчили.

HWYD: Що для тебе важливіше на довгій дистанції — результат чи репутація?

Інна: На довгій дистанції — однозначно репутація. Без жодних сумнівів. Якщо ти хочеш побудувати бізнес “прийшов — заробив — пішов”, тоді, можливо, важливіший короткий результат. Але якщо ти будуєш щось надовго, якщо ти плануєш працювати в індустрії роками — репутація вирішує все. Результат можна показати раз, два, три. А репутація або є, або її немає. Для мене відповідь тут дуже проста — репутація.

HWYD: Як виглядає твоє життя поза роботою? Що тебе найбільше наповнює?

Інна: Найбільше мене наповнюють люди. Моє найближче оточення. Це моя сім’я, рідні, близькі друзі. Це мій фундамент. Крім цього, мені зараз дуже подобається мій лайфстайл загалом. Можливість подорожувати, бачити нові місця, вивчати щось нове. Це теж наповнює і дає відчуття життя. Але якщо говорити чесно, то на першому місці завжди буде сім’я і ті люди, які поруч зі мною не через роботу.

HWYD: Як ти відновлюєшся після складних періодів?

Інна: Я відновлююся на Кіпрі. Я просто приїжджаю туди і максимально багато часу проводжу біля моря — з собою. Я багато гуляю, багато читаю, багато дихаю. Мені дуже подобається кіпрський вайб, ця острівна історія, відчуття спокою й простоти. Після чотирьох років я зрозуміла, що Кіпр мені дуже підходить. Мені не потрібно нічого спеціального робити, щоб відновитися — достатньо просто бути там. Тижня зазвичай вистачає, щоб я знову відчула себе живою, здоровою, наповненою і щасливою.

HWYD: Ти багато подорожуєш і постійно перебуваєш у русі. Як ти справляєшся з перельотами, змінами біоритмів і джетлагами? Чи часто вдається бувати вдома й бачити близьких, чи життя “в літаках” уже стало невід’ємною частиною тебе?

Інна: Якщо чесно, я взагалі не відчуваю джетлагів. Перельоти даються мені дуже легко. Я можу прилетіти куди завгодно і почуватися так, ніби нікуди не літала. Мені здається, що організм просто звик. Я можу летіти 4–5 годин, прилетіти — і одразу бути в робочому або нормальному життєвому стані.

З близькими складніше. Я намагаюся не літати більше ніж на два тижні. Я завжди повертаюся на Кіпр. Батьків бачу рідко — два-три рази на рік. Тут вже тільки телефон, зв’язок і прийняття цієї реальності.

HWYD: Яким ти бачиш свій наступний професійний етап?

Інна: У майбутньому я б хотіла в якийсь момент більше концентруватися на сім’ї й на собі. Не можу сказати, що мені потрібно “відпочити”, бо я не втомилася. Але хочеться мати можливість перемикатися — і мати більше свободи. Для мене важливо не бути постійно “на дзвінках”. Бо в якийсь момент, коли у тебе дзвінки з ранку до пізнього вечора, ти нічого не встигаєш, і при цьому ще перельоти, логістика — це виснажує не роботою як такою, а темпом. Хотілося б більше часу на те, щоб дивитися щось цікаве, жити цікаво — без необхідності постійно кудись бігти, комусь телефонувати, бути в процесі 24/7.

А наступний професійний етап… не знаю. Можливо, я б хотіла щось зовсім інше. Я навіть інколи думаю: умовно, ресторан на березі моря. Або якийсь базовий консалтинг у тій сфері, яку я добре розумію — просто в форматі, який дає мені більше свободи займатися тим, чим я хочу. Але я точно не хочу повністю виходити з індустрії. Мені цікаво, мені подобається. Мені здається, що це класно і для мене, і для сфери — якщо ми будемо рухатися далі разом. Якось так.

HWYD: З якими викликами тобі зараз найцікавіше працювати?

Інна: Мені завжди цікаві нові ринки — це постійний виклик. Тому що це складно: інші правила, інші люди, інший контекст, інша логіка. Але саме це і тримає в тонусі. І ще мені дуже цікаво, коли люди ставлять собі високу планку — і потім реально доходять до неї. Коли хтось спочатку заявляє “великий рівень”, а потім своїми діями цей рівень підтверджує — це кайфово спостерігати і бути частиною такого процесу.

HWYD: Який вплив ти хочеш залишити в індустрії в довгій перспективі?

Інна: Мені здається, що я вже його залишила. Якщо це правда — то я дуже цьому рада. Я думаю, що багато дівчат повірили в те, що дівчата теж можуть дуже багато. І що їм не потрібно “зменшуватися”, щоб відповідати очікуванням. Якщо хоча б частково це сталося через те, що я просто робила свою роботу, була видимою й не ховалася — значить, це вже дуже круто.

HWYD: Що для тебе сьогодні є головним маркером успіху?

Інна: Для мене, як і для всіх, базовий маркер успіху — це гроші. Це звучить банально і навіть меркантильно, але це правда. Успіх вимірюється в грошах. Якщо в тебе є гроші — ти успішний. Якщо немає — ну, вибач, як би це не звучало. Далі вже нюанси: ти можеш бути інтровертом і сидіти вдома, можеш бути екстравертом і тусуватися, можеш бути суперпублічним — це все стиль життя і вибір. Але без грошей сам факт “успіху” дуже важко чимось підтвердити.

HWYD: Ким ти себе відчуваєш сьогодні — без ролей і тайтлів?

Інна: Звичайною дівчиною. І, до речі, “жінкою” я себе особливо не відчуваю — саме дівчиною. Мені поки все дуже цікаво: цікаво жити, цікаво щось досліджувати, цікаво чимось займатися, з кимось спілкуватися, чогось навчатися. Мені просто цікаво бути людиною — і цього зараз достатньо.

HWYD: Яку пораду ти дала б собі на старті цього шляху?

Інна: Я б порадила собі нічого не боятися. Більше довіряти людям, любити людей. Любити свою команду, свою родину, своє оточення. Поважати конкурентів, ставитися до всіх гідно й нікого не обманювати. Це на дистанції завжди повертається — і в хорошому, і в поганому сенсі.

HWYD: І традиційне HWYD-запитання: що ти хочеш сказати людям з індустрії, які зараз читають це інтерв’ю?

Інна: Не відмовляйтеся від своїх мрій — якщо вони у вас справжні. Ідіть далі, бо все реально. Але важливо розуміти: це не казка. Ви ніколи не знаєте, що буде далі. І ніхто не знає.

Се ля ві.

HWYD: Розкажи про своє дитинство. В якій сімʼї ти зростала? Коли і де народилася?

Дарія: Я народилася і виросла в Києві – найріднішому та найкрасивішому місті у світі. Моє дитинство тісно пов’язане з його історією: я любила вивчати старовинні вулиці, досліджувати архітектуру та історичні місця, адже багато поколінь моєї родини жили саме тут.

Мої батьки – педагог і інженер. Мабуть, саме тому я дуже рано зрозуміла, що бізнес – це поєднання логіки, системності та творчості, і що саме цим я хочу займатися. Маленька я вже тоді розцінювала бізнес як опозицію першим професіям із можливістю виходити за рамки і мислити ширше, а відтак – і заробляти більше 😉

У п’ять років мене віддали на танці, я присвятила їм п’ять років життя і, зізнаюсь, після цього дивитись будь-які танцювальні шоу мені вже зовсім не хочеться ))

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад з дитинства.

Дарія: Літо. Київський дворик. Багато зелені. Канікули тільки починаються. Друзі вже чекають надворі, і є той самий дитячий азарт – утекти в Гідропарк, де тоді Дніпро був зовсім іншим, ніж зараз. А потім – повернутися додому з мокрим волоссям і наївно пояснювати мамі, що ми просто потрапили під дощ, щиро вірячи, що вона повірить))

HWYD: Ким ти мріяла стати, коли виростеш? Чому?

Дарія: Мене завжди захоплювали економіка, торгівля, цифри та розрахунки. Для мене це своєрідна форма творчості – створення систем, процесів і моделей з нуля. Я завжди отримувала задоволення від того, щоб бачити, як абстрактні ідеї перетворюються на працюючі механізми.

HWYD: Як ти вчилася в школі? Які предмети любила найбільше? Які найменше? Чому?

Дарія: Ой) Навчалася я добре – на 4–5 (тоді ще була така система). А от із поведінкою виникали питання: мені було складно підкорятися правилам, які здавалися нелогічними. Через це періодично були розмови з учителями, а після закінчення школи – відчуття абсолютного щастя.

Найулюбленіший предмет – хімія. Досліди, експерименти, пошук закономірностей. Найменше подобалися предмети, де викладачі не вкладалися в навчальний процес – для мене це завжди було нудно і нецікаво. Саме такі уроки я найчастіше прогулювала, що, знову ж таки, не залишалося без зауважень.

HWYD: Який ВИШ закінчила? Чому саме туди вступила?

Дарія: Я дуже люблю вчитися)) Тому для мене це процес довжиною в життя. Спочатку я здобула диплом Київського авіаційного університету за спеціальністю «Маркетинг». Кумедно, що коли я казала, де навчаюся, багато хто був упевнений, що я готуюся стати стюардесою 🙂

Пізніше я вивчала фінансовий менеджмент у Торговельно-економічному університеті. А сьогодні навчаюся бізнесу та підприємництву в одному з Лондонських університетів.

HWYD: Якою була твоя перша робота і куди ти витратила першу ЗП?

Дарія:  Перший досвід роботи завжди незабутній. У 14 років я відчула гостру потребу у фінансовій незалежності й пішла продавати книги. А першу зарплату витратила, звісно ж, на туфлі – наймодніші )) Під час студентських років я встигла побувати в багатьох ролях: працювала вожатою, брала участь у дитячих святах як аніматор, була моделлю. Усі ці досвіди дуже сформували мене як особистість.

HWYD: Як дізналася про сферу? Яке враження про неї склалося?

Дарія: Близько п’яти років тому я познайомилася з цією нішею, оцінила її масштаби та можливості. Найбільше мене привабила динаміка ринку, швидкість прийняття рішень і, звісно ж, фінансовий потенціал.

HWYD: Опиши свою першу позицію в афілейт-маркетингу. Що входило до твоїх обовʼязків?

Дарія: Спочатку я зайшла в бізнес як інвестиційний аналітик та asset-менеджер. Поступово розбираючись у специфіці, я все більше бачила сильні сторони цього напряму. Моїми ключовими обов’язками були аналіз стратегій, оцінка потенціалу, ризиків та пошук балансу між ними.

HWYD: Як далі розвивалася твоя карʼєра у сфері?

Дарія: Згодом я отримала пропозицію перезапустити бренд AffStellar і взяти на себе роль CEO — розвивати та масштабувати бізнес у складний для компанії період.

HWYD: Наскільки важким було прийняття рішення для тебе очолити компанію у надскладний період?

Дарія: Це було дуже складне рішення. Я приймала його майже місяць — для мене це критично довго. Основними стоп-факторами були складні комунікаційні аспекти попередньої команди з партнерами, а також втрата довіри до бренду та скепсис щодо нової команди.

HWYD: Як ти бачила подолання кризи, які методи впроваджувала?

Дарія: Перший і ключовий крок – відкритий діалог із усіма партнерами: зустрічі, дзвінки, чесні розмови, закриття негативу з минулого та формування нових умов співпраці. Другий важливий елемент – команда. Я прийшла з повністю оновленою, мотивованою командою, на яку можу покластися. Далі – системна робота: щодня якісно виконувати взяті на себе зобов’язання. Тільки рух уперед.

HWYD: Чим наразі ти опікуєшся у AFFSTELLAR? Які задачі ставиш та напрямки розвитку задаєш?

Дарія: Моя ключова задача сьогодні – вибудова прозорих, довгострокових і успішних відносин із партнерами, зростання оборотів разом із ними. Також важливими напрямами є створення внутрішніх джерел генерації трафіку та досягнення запланованих фінансових показників із доходу та прибутку компанії.

HWYD: Ким ти бачиш себе надалі? Чи плануєш залишатися в компанії та розвивати її, або ж твоя задача полягає у винятковому кризовому менеджменті? Які точки росту для себе бачиш і які горизонти підкорюватимеш?

Дарія: Моє першочергове завдання – вивести компанію на заплановані показники, до яких ми зараз впевнено рухаємося. А далі – будемо дивитися. Ринок має величезний потенціал, ідей багато, але я завжди дуже обережна з прогнозами. Проте я чесна із собою та партнерами, і точно знаю, що я і команда – ми разом виконуємо титанічну роботу, якою пишаємося і горимо.

HWYD: Де ти народилась і в якій сім’ї зростала? Якою була атмосфера твого дитинства?

Аліса: Я народилась у Львові, в сім’ї художників. У мене не було питання, цікавитись мистецтвом чи ні — воно просто було навколо. Запах фарб, ескізи, розмови про форму й сенси, постійне «подивись уважніше». Я була дуже творчою дитиною, багато малювала й рано навчилась дивитись на світ не поверхнево. Це були 90-ті — часи складні, місцями жорсткі, але водночас дуже чесні. І попри все, я росла в любові та підтримці. Тому, коли думаю про дитинство, в мене не ностальгія з болем, а тепла усмішка.

HWYD: Який спогад із тих років ти досі носиш із собою і чому саме він?

Аліса: Найчастіше згадуються сімейні святкування Нового Року. Коли всі збирались разом, сніг здавався справжнім, а час ніби сповільнювався. Я дуже любила бути з бабусями й дідусями — поруч із ними було відчуття безпеки й тиші, яку складно пояснити словами. Ще один важливий спогад — поїздки з батьками в Крим. Море, довгі розмови, відчуття, що світ великий, але зараз він цілком твій. Тоді було добре. Просто і по-справжньому.

HWYD: Якщо подивитись назад, чи бачиш ти риси з дитинства, які залишилися з тобою й сьогодні?

Аліса: Я була впертою дитиною — з характером і з синдромом відмінниці. Пам’ятаю, як могла хвилин тридцять стояти біля кіоску з пресою, змусити продавчиню показати всі журнали, а потім спокійно сказати: «Мені треба подумати». І піти. Я завжди була за справедливість, не терпіла фальші й говорила те, що думаю — навіть якщо це було незручно. Ця внутрішня прямота залишилась зі мною і сьогодні. Як і любов до самотності та власного ритму — типовий діловий Козоріг, з внутрішнім відчуттям планки, яку я ніколи не опускаю ні для себе, ні для процесу.

HWYD:Ти навчалась у художній школі, а згодом вступила до Академії образотворчого мистецтва та архітектури. Чому обрала саме цей напрям?

Аліса: Без зайвої скромності — я просто не могла не малювати. Я малювала завжди. Не «коли було натхнення», а стабільно, як дихала. Це була і пристрасть, і терапія, і легальний спосіб зникати з реальності, коли вона набридала. Тому вступ до академії не був великим життєвим вибором — це був сценарій без альтернатив. Хотіли цього всі: і я, і батьки. Окремий пункт гордості — бюджет. Контракт я навіть не розглядала. У моїй голові це звучало як «ти не дотягнула». Я б собі цього не пробачила. І так, досі вважаю це правильним рішенням.

HWYD: Ким ти тоді себе уявляла — художником, режисером, людиною з кіно?

Аліса: Та ні. Я тоді максимум уявляла себе людиною, яка точно не дарма тут. Про професійну ідентичність я не особливо думала — зате дуже чітко усвідомлювала свою «спадковість». Я з династії митців, і це здавалося достатньою відповіддю на всі питання. Мій дідусь, Ігор Янович, був художником-живописцем і до останнього робив виставки по всьому світу. Тато починав як живописець, але згодом пішов у арт-дирекшен і графічний дизайн. Мама — ілюстраторка. Я тоді мислила просто: якщо мені це дано, то я якось та й реалізуюсь. Деталі — потім.

HWYD: Що дала тобі ця освіта — не з точки зору професії, а мислення?

Аліса: По-перше, надивленість. Я реально можу «бачити» ідеї. Генерувати їх пачками — без особливих зусиль. Це мій природний режим. По-друге — холодний душ.

Одного разу моя вчителька з живопису сказала пророчі слова: «Алісо, ти дуже талановита, але по верхах хапайка» — тоді це мене добряче тригернуло. Я вийшла з аудиторії з відчуттям, що мене щойно образили. А потім життя сказало: «Ні, це був діагноз». З роками я навчилась не просто вигадувати ідеї, а доводити їх до результату. Стала структурною, уважною до деталей і дуже нетерпимою до поверхневості. Тепер для мене або результат, або взагалі не варто починати.

HWYD: Коли ти зрозуміла, що класичне мистецтво — не єдиний шлях для тебе?

Аліса: У моменті, коли мені дуже захотілось мати свої гроші. Купувати красиві речі. Батьки мене завжди підтримували, але я не з тих людей, яким ок бути «під крилом». І десь глибоко я вже тоді розуміла, що шлях митця — це тернистий шлях без фінансових гарантій. А потім з’явилась реклама. Мій тато тоді працював арт-директором, вони знімали рекламу, і я дивилась на це з думкою: «Стоп. А чим це не творчість?

На третьому курсі, після кількох яскравих конфліктів, я вирішила піти з академії. Я просто перестала ходити на пари — бо стало нудно. Стипендію в мене забрали через завалене ОБЖ (так, ОБЖ), і це був ідеальний знак згори. Я подумала: окей, всесвіт, я почула. Я не хочу витрачати свій час на те, що не монетизується, не масштабується і не приносить мені драйву. Ні не жалкую про це.

HWYD: Якою була твоя перша робота і як ти туди потрапила?

Аліса: Моя перша робота — модельний скаут. Я любила фотографуватись, але дуже рано зрозуміла: модельна кар’єра — це не про мене. Зріст 161, постійні кастинги, вимоги змінювати вагу й підлаштовуватись під стандарти. І головне — мене не приваблювала ідея, що хтось обирає мене.

Мені значно більше подобалось обирати самій і керувати процесом. Це, до речі, дуже приємне відчуття. Окрім пошуку дівчат, я ще організовувала творчі зйомки, збирала команди, думала про концепції. Досвід був класний, але дуже швидко стало зрозуміло: мені хочеться більшого масштабу й впливу.

HWYD:  Що тобі дала робота модельним скаутом?

Аліса: Найголовніше — вміння знаходити підхід до людей. Абсолютно різних. Розуміти мотивацію, страхи, тригери, амбіції. Тоді я ще не знала слова «афіліейт», але саме цей скіл згодом став для мене одним із ключових.

HWYD: Як ти прийшла в SMM і digital загалом? І чи пам’ятаєш момент, коли зрозуміла, що digital — це серйозно, а не “тимчасово”?

Аліса: Я пройшла співбесіду в бренд Moreca Atelier — український бренд з дуже амбітною заявкою на міжнародний ринок. На той момент ми робили речі, якими мало хто у 20 років міг похвалитись: світові колаборації, в тому числі з хіп-хоп артистами рівня Future та Jay-Z. Планка одразу стояла дуже високо. Я тоді формально не була SMM-спеціалісткою, але керівниця повірила в мене за софт-скіли. Мене взяли в команду й паралельно оплатили SMM-курс у Bazilik.

Я чітко відчувала, що світ рухається в digital, і це не тренд, а неминучість. Тому нічого наперед не планувала — у хорошому сенсі просто плила за течією, спостерігала й вчилась. Мені дуже подобалась команда, процес і продукт, який ми створювали. І я досі вдячна за цей досвід — він багато в чому сформував мій подальший шлях.

HWYD: Як ти вперше дізналась про affiliate-маркетинг і iGaming?

Аліса: Ха! Абсолютно випадково. На той момент я була в класичній точці невизначеності: дуже амбіційна — і водночас дуже зелена. Я відкрила свою першу агенцію (нас було троє співвласників), але якщо чесно — про юніт-економіку й стратегію тоді ніхто з нас особливо не думав. Я понабирала купу проєктів, намагалася тягнути все одразу — і швидко зрозуміла, що більше не вивожу. Вигорання накрило жорстко. Закриватися було боляче, але це було вимушене рішення.

У той період я хотіла рівно одного: один нормальний проєкт, який закриє всі мої фінансові потреби, щоб я перестала надриватись, як кінь. Щоб ви розуміли масштаб — я випала зі свого власного блогу на роки. Мене буквально нудило від соцмереж. І від слова «SMM» теж. Тоді ще не було красивого слова «удальонка» — був офіс. І я розглядала виключно Поділ або центр. Без компромісів. Я пішла на співбесіду — і в той же день отримала офер. Це було настільки швидко, що я почала шукати, в чому підвох.

У підсумку я потрапила у великий холдинг (про нього чули багато хто, але тут NDA) — і просто офігіла. Від масштабів бюджетів і від того, як легко люди приймають рішення. Пам’ятаю свою першу думку: «Так не буває». Звісно, я тоді ще багато чого не розуміла. Але я реально вигризала це місце. Нас навмисно поставили в конкурентні умови з ще одним хлопцем і дали однакове завдання: «Знайти індійських блогерів».
Коли запитали результат — я знайшла 50. Він — 6. На наступний день він просто самоусунувся. А я за два місяці стала тімлідом.

HWYD: З якої ролі ти починала і чим займалась на старті?

Аліса: Моя позиція називалась affiliate influence manager. Я шукала блогерів, домовлялась про інтеграції, запускала розміщення й реалізовувала бюджети компанії. Згодом я вже керувала командою, яка робила те саме. І саме тоді я вперше побачила, що за ідеями стоять цифри, а за цифрами — реальні рішення.

HWYD: Як виглядав твій шлях від спеціаліста до керівних позицій?

Аліса: Тернистим. Мій наступний проєкт був стартапом, де буквально на моїх очах ми з нуля зібрали команду і запустили продукт. Це був той етап, коли немає правильних і неправильних рішень — усе тестується в реальному часі.

Мені запропонували офер на позицію вище, і я погодилась. Саме в цій компанії відбувся мій найбільший професійний ріст: за рік я керувала половиною маркетинг-відділу. Напевно, зіграв роль мій перфекціонізм — мені було важливо закріпитися надовго і показати результат. Звісно, був і «жабагадюкінг»: конкуренція, заздрощі, внутрішня боротьба. Кожен проєкт — як серіал «Борджіа»: виживає найсильніший. Але в кожному з них я думала не про власні амбіції, а про бізнес і команду. Так, мені хотілося зростання, але це ніколи не було самоціллю.

Мені подобалось збирати людей навколо себе. У нас справді була сильна команда творчих, живих, амбітних людей. Цей вайб — щось на кшталт Силіконової долини: креативність, свобода, постійний рух. І дуже важливо, що CEO не займався мікроменеджментом, а довіряв.

HWYD: Якою була твоя найбільша команда — і що в цьому досвіді було найскладнішим?

Аліса: Моя найбільша команда складалась із 25 людей. У якийсь момент ми розділили маркетинг-відділ на бренд і acquisition, і я відповідала саме за бренд-напрям. Найскладніше — це перехід ролей: учора ви колеги, а сьогодні — керівник і підопічний. Тому з самого початку я намагалась будувати безпечне й комфортне середовище, де думка кожного почута, а з кожним тімлідом вибудовуються окремі, живі відносини.

Хед — це місток між командою і C-level. Це про високий рівень дипломатії: з емпатією пояснити, чому зараз неможливе підвищення, або чому ідею потрібно переробити, бо змінилися пріоритети. iGaming — це про волатильність і постійну зміну фокусу. І ти весь час балансуєш: між очікуваннями команди, цілями бізнесу і реальністю.

HWYD: Як змінюється мислення, коли ти переходиш від задач до людей і систем?

Аліса: Я завжди знала, що я не найкращий виконавець, але дуже сильний організатор. Я вмію знаходити людей, які зроблять краще за мене, формувати якісні ТЗ і вибудовувати процеси. Я люблю людей, умію доносити сенси — і це побачили мої керівники, що дало мені кар’єрний буст.

Системність — те, що я досі в собі прокачую, бо без неї все сиплеться. Криві бізнес-процеси я бачила дуже часто у компаніях, з якими працювала. Але ключове, що варто запам’ятати: відсутність стабільної, чесної комунікації здатна знищити навіть найперспективніший стартап із хорошими інвестиціями. Я тут знову — баланс. Між пофігізмом і мікроменеджментом. Між жорсткістю і м’якістю. Управління — це постійне утримання цієї рівноваги.

HWYD: Який управлінський урок став для тебе найболючішим, але найціннішим?

Аліса: Найболючіше — це звільняти людей. Повідомляти неприємні новини. Але я навчилась робити це так, щоб людина не виходила зі спустошенням. Одного разу після такої розмови мені навіть подякували. Це частина шляху. І кожен такий етап — досвід, за який варто подякувати й рухатись далі. Хочемо ми цього чи ні, бізнес орієнтується на цифри і метрики. Але справжній управлінський талант — зберегти людяність і хороші стосунки навіть після складних рішень. Колись я звільнила співробітницю, а через рік запросила її в інший проєкт — бо саме там вона могла розкритися максимально.

Другий важливий урок — не боятися помилок. Я постійно повторюю це своїм студентам. Помилки — це не провал, це тестування. Головне — розуміти ціну помилки. Помилились — зробили висновки — пішли далі.

HWYD: Ти часто кажеш, що affiliate — це не просто професія. Що ти вкладаєш у це формулювання?

Аліса: Я справді часто про це говорю і транслюю у своєму блозі: affiliate — це спосіб життя. Тут апріорі є період, коли робота стає пріоритетом. Формат «з 9 до 19» — взагалі не про цю сферу. Це постійне балансування і велика внутрішня включеність. Я вже давно змирилась із тим, що класичних вихідних у мене майже немає. Часом просто розслабитися й нічого не робити — складно. Але водночас бувають моменти, коли твоя звична рутина змінюється на нетворкінг за кордоном — десь у Лондоні чи Барселоні — і ти чітко усвідомлюєш: це теж робота. І саме тоді приходить розуміння, заради чого все це. Чи можна назвати це повною свободою? Не впевнена. Для мене справжньою несвободою було б жити від зарплати до зарплати. Саме завдяки affiliate я дуже виросла фінансово: квартира, машина, годинник — цього б не сталося, якби я залишилась хедом маркетингу в «білій» українській компанії. Тому я називаю це добровільним полоном 🙂

Ще одна важлива сторона — зв’язки. Хто б що не казав, це працює в будь-якій країні. Сьогодні ти знайомишся з людиною на конференції, а завтра вона рекомендує тебе на крутий проєкт. Тут немає географічних кордонів. У цій сфері можливо майже все — якщо дозволити собі мріяти і виходити із зони комфорту.

HWYD: Як виглядає твоє життя поза роботою — і чому для тебе це важливо?

Аліса: Приблизно три роки тому в мене з’явилась звичка, яка стоїть вище за роботу, — спорт. Останній рік це регулярні тренування з тенісу. Для мене надзвичайно важливо мати хобі й підтримувати себе у формі — спорт дає опору, енергію і внутрішню стабільність. У мене є сім’я і мої собаки — це велика й дуже важлива частина мого життя. Я також веду блог, і, повірте, це займає стільки ж часу й ресурсу, скільки повноцінна робота. У мене є команда, яка допомагає мені реалізовувати ідеї, і це теж про відповідальність за неї.

А загалом я живу абсолютно нормальне життя київської дівчини: манікюр, косметолог, побутова рутина, більярд, кіно і друзі. Ми всі щодня проживаємо рутину. І єдине, що я порадила б кожному, — зробити свою щоденну рутину приємною. Маленькі ритуали формують наше життя, тож ними не варто нехтувати.

HWYD: Чи був у тебе період вигорання — і як ти з ним справлялась?

Аліса: Мабуть, саме в affiliate — ні. Складне запитання. Я намагаюся постійно балансувати, щоб не доводити себе до цього стану. І спорт у цьому дуже допомагає. Так само, як і наявність життя поза роботою. Гроші, які стабільно приходять на картку, — теж приємне нагадування, що ти рухаєшся в правильному напрямку. Я люблю свою роботу, хоча зовсім її не ідеалізую. Були й касові розриви, і важкі дні, і складні місяці. Але це частина шляху. Будь-який розвиток складається з highs & lows.  Я просто намагаюся мислити оптимістично — і це працює. Головна протидія вигоранню, на мою думку, — це сильна, трохи нав’язлива ціль, яка будить тебе зранку, і віра в себе, навіть попри всі негаразди.

HWYD: У який момент у тебе з’явилась ідея створити власну школу?

Аліса: Ще під час роботи над другим проєктом, у 2022 році. На той момент я вже навчила близько десятка стажерів і багато працювала з командами. І саме цей момент передачі своїх інсайтів — коли ти бачиш, як людина росте, застосовує знання і в неї виходить — став для мене найбільшим задоволенням.

Ідея школи народилась за логікою «Стратегії блакитного океану» — я свідомо обрала інший шлях. Це був ризик. У той час більшість запусків в інфобізнесі крутились навколо знайомих і «безпечних» ніш, а йти в affiliate було нестандартно й неочевидно. Чесно скажу: тоді я ще не знала, що варто починати з касдевів. Я спочатку створила продукт, а вже потім думала, як його просувати. Перший рік був дуже важким. Я отримала тонну хейту — бо обрала екологічний шлях побудови довіри, місяць за місяцем.

А потім з’явились відгуки. Люди почали писати, що їхнє життя змінюється. І в якийсь момент ти перестаєш думати про гроші — і починаєш думати про щось значно більше. Мені справді хочеться змінити якомога більше життів на краще, як би пафосно це не звучало. Багато тих, хто будував бізнес лише на хайпі, здулись — бо вся їхня бізнес-модель трималась на запусках. Я ж одразу зрозуміла: запуски — не мій шлях. Я будувала системне, бутікове навчання — не на масовість, а на результат.

Цей рік я починаю з чітким розумінням, що і навіщо роблю. За кілька днів буде конференція, і з кожною такою подією моїх студентів там стає дедалі більше. Цього разу — мінімум шість, з ким я точно побачусь. Напевно, щасливі студенти — це і є моє головне досягнення.

HWYD: Чого, на твою думку, найбільше не вистачає людям, які хочуть зайти в affiliate з нуля?

Аліса: Системи, розкладеної по поличках. Affiliate — це лавина інформації, в якій можна дуже довго «плавати» без результату. Я ж даю напрям і лише те, що реально працює і допомагає рухатись швидше. У свій час саме софт-скіли допомогли мені побудувати кар’єру швидше, ніж технічні навички. Техніка напрацьовується, а мистецтво комунікації — тренується все життя. Впевненість — це те, що продає тебе на першій співбесіді.

Я доводжу студентів до оферу, але на співбесіді людина все робить сама — і це принципово для мене. Моє завдання не зробити за неї, а дати впевненість, що вона впорається. І вона справляється. Більшість хоче швидких результатів — і це пастка. Ті, хто готові працювати довго і без очікування миттєвого ефекту, зазвичай отримують результат значно швидше.

HWYD: Як ти сама визначаєш головну цінність Affio School?

Аліса: Головна цінність — у синергії студента і вчителя. Мій формат — менторський, і це завжди трохи про психологію. Я вмію знаходити той самий «ключик», який відкриває потенціал і повертає людині впевненість у собі. Знання може дати будь-хто. А от віру — не кожен. Але віра у власні сили — це 70% успіху. Більшість студентів на старті — це люди, які вигоріли, втомились і втратили орієнтири. Їм потрібен свіжий погляд зі сторони. І, чесно, він потрібен кожному з нас — я тут не виняток.

HWYD: Який момент у студентів для тебе найважливіший — перший офер, перша співбесіда чи перший фейл?

Аліса: Перший фейл. Він дуже швидко повертає в реальність — і це добре. Часто після нього з’являється внутрішнє: «Ах так? Ну зараз я вам покажу». Перша співбесіда — це рулетка. Можна провалитись, і це нормально. А може статись ідеальний метч. Перший офер — це вже чіткий результат. Як перший кубик пресу або перша медаль. Маленьке, але дуже важливе нагадування: «Я можу».

Тому я скажу так: усі ці етапи мають бути. Саме вони формують мудрість і внутрішній спокій. Комусь потрібен офер, а комусь — інші двері. І вони обов’язково відкриються. Твоє тебе завжди знайде.

HWYD: Що тебе мотивує продовжувати менторство, навіть коли це забирає багато енергії?

Аліса: Я просто люблю свою роботу. Я відчуваю, що це моє призначення — принаймні на цьому етапі життя. Ти бачиш щирі емоції людей, бачиш, як вони ростуть, змінюються і стають щасливішими. Так, це дуже енерговитратна історія. Але водночас — шалено ресурсна.І немає нічого сильнішого за повідомлення: «Алісо, мені дали офер». У цей момент я ніби знову проживаю свої перші емоції. І це неймовірно.

HWYD: Як ти бачиш affiliate-індустрію через кілька років?

Аліса: Однозначно — швидшою, жорсткішою і значно професійнішою.

HWYD: На якому етапі свого професійного шляху ти себе бачиш зараз і куди хочеш рухатися далі?

Аліса: Зараз я на дуже чіткому переломному етапі. Після останньої конференції в Римі — точніше, вже за місяць після неї — я остаточно прийняла рішення запускати власну агенцію. Я чітко бачу проблематику, з якою хочу працювати. Я виросла з найму. Мені 30, у мене є досвід, масштаб бачення і амбіції працювати не з одним бізнесом, а з екосистемами. Я хочу впливати ширше: допомагати брендам будувати стратегії, а не просто закривати операційні задачі. Тому Барселона стане для мене першою конференцією вже в новому амплуа — як фаундера агенції і стратега.

HWYD: Як ти відчуваєш зміну свого фокусу в майбутньому — від ролей усередині компаній до роботи з брендами на рівні стратегій і систем?

Аліса: За чотири роки роботи в affiliate я побачила одну системну проблему. У 80% випадків бюджети зливаються не через ринок чи трафік, а через те, що стратегії просто не існує. Компанії мислять у горизонті одного місяця. Обирають GEO, куди йдуть усі. Копіюють інші бренди, не розуміючи ні своєї ролі на ринку, ні того, за що користувач має обрати саме їх.

Мене більше не цікавить відповідальність лише за трафік, коли стратегія кульгає на рівні фундаменту. Я втомилась «латати» перформансом відсутність бачення. Саме тому я переходжу до роботи з брендами на рівні архітектури: позиціонування, influence-систем, виходу на ринки і довгострокових рішень. Якщо чесно, нашій індустрії критично не вистачає сміливих і інтелектуально цікавих брендів. Їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. Я хочу, щоб конкуренція була не просто агресивною, а розумною. Щоб affiliate-ринок розвивався не гірше за «білі» індустрії — стратегічно, креативно і системно. Саме тут і з’являється сенс стратегічної агенції. Не як ще одного підрядника, а як партнера, який вибудовує фундамент, а не просто запускає чергову кампанію.

HWYD: Який сенс і масштаб впливу ти хочеш закладати у свій наступний етап — і чому саме це для тебе зараз важливо?

Аліса: Мій фокус — робота з брендами у high-risk нішах. Я бачу свою роль як advisory-партнера, який допомагає бренду приймати тверезі рішення і захищає його довгострокові інтереси. Це особливо важливо для стартапів — тих, хто ще не встиг витратити бюджети хаотично або чий ріст побудований на завищених очікуваннях. Мені боляче спостерігати, як хороші продукти закриваються не через відсутність ринку, а через відсутність системи.

Окрема зона моєї експертизи — робота з інфлюенсерами. Будемо відвертими: одиниці вміють будувати influence так, щоб він окуповувався. Більшість очікує performance від бренду, який до цього не готовий. Я не продаю окремі кампанії. Я будую системи: бренд-фундамент, influence-архітектуру, процеси, з якими бізнес може масштабуватись без хаосу. Саме це і відображає назва моєї агенції — Stratella. Про стратегію. Про структуру. Про довгу гру.

HWYD: Розкажи нашим читачам про себе в декількох реченнях. Хто така Саша Куфаєва сьогодні?

Саша: Я людина, яка творить, працює, сміється, надихається людьми поруч і обожнює свою сім’ю, собак і смачно поїсти. Просто живу й насолоджуюся кожним моментом.

HWYD: Яким було твоє дитинство та шкільні роки? Чим ти захоплювалася, якими яскравими спогадами з того періоду можеш поділитися?

Саша: Моє дитинство було доволі насиченим. Я навчалася у фізмат школі, тому фізика й математика були головними пріоритетами (до сих пір пам’ятаю правило буравчика і косинус 30°). Це, власне, і допомогло мені вступити на бюджет у київський політех.

У вільний час я грала в CS 1.6, ходила на шоу-балет, захоплювалася фотографією та ретушшю й, звісно, жила своїм підлітковим життям разом із однокласниками. Усе як у більшості – але саме ця суміш технічного й творчого дуже сформувала мене.

HWYD: Як ти прийшла у маркетинг? Чому і чим саме цей напрямок почав тебе приваблювати, та коли ти зрозуміла, що хочеш розвиватися саме в ньому?

Саша: Якщо чесно, мені просто пощастило в правильний момент опинитися в правильному місці. Після інституту я дуже вибірково шукала першу роботу й пішла в SMM у магазин канцелярії. Вела TikTok акаунт, сама була і моделлю, і сценаристом, і монтажером. Працювала з інфлюенсерами, вигадувала інфоприводи – коротше, жила креативом.

Мені подобалося бачити, як контент реально впливає на продажі та впізнаваність бренду. Саме тоді я зрозуміла: маркетинг – це моє, бо він про творчість, швидкий результат і свободу експериментів.

HWYD: Як дізналася про сферу? Яке враження про неї склалося?

Саша: Це була чиста випадковість. Я шукала роботу, друг скинув мені вакансію — відгукнулася, і так абсолютно несподівано залетіла в цей ваш арбітраж. І залетіла, чесно кажучи, у найзолотіший період, і далі понеслося.

Перші дні я реально думала: «Що це за сфера і чому все виглядає як лютий скам?» Але дуже швидко зрозуміла, що це велика індустрія з великими бюджетами, шаленою динамікою, цікавими задачами й людьми, які по-справжньому драйвлять. Я дивилась на все, що тут відбувається, й ловила себе на думці, що я зловила свій золотий квиток. Мене затягнуло в цю пучину і от уже майже чотири роки я живу цим ритмом і не уявляю себе в іншій сфері.

HWYD:  На яку посаду ти зайшла у сферу? Що це була за компанія? З якою вертикаллю працювала? (тут даємо перші затравки на твій особистий досвід в ніші iGaming)

Саша: Я зайшла в iGaming теж через SMM. Перша робота тут була у великому холдингу, який всі в індустрії прекрасно знають. Вертикалі — гемблінг і беттінг.

Створювала контент, вела соцмережі, робила анонси заходів, висвітлювала конференції, була частиною PR-комунікацій і навіть в якийсь момент стала медійним обличчям компанії.

HWYD: Як далі крокувала карʼєрною драбиною? В якому проекті відчула власну реалізацію та компетенцію?

Саша: За три роки в холдингу я змінила три позиції й реально прокачала себе у всіх напрямках SMM та комунікацій.

Чим я тільки не займалася:

• просувала бренд у соцмережах;
• будувала медійність топів;
• сама була ведучою та бренд-персоною;
• відвідала понад 20 міжнародних конференцій;
• вибудувала процеси з контенту та висвітлення івентів;
• вивела комунікацію бренда на український ринок.

Мені щиро подобається працювати з людьми – у цьому моя суперсила. Я люблю будувати ком’юніті навколо бренда, об’єднувати лояльних людей, які залишаються з компанією надовго. Через 3,5 роки в індустрії я вже мала повний багаж знань, сильну експертизу й готовність рухатися далі – так я й прийшла в N1 Partners.

HWYD: Наскільки багато оферів відповідали твоїм вимогам і побажанням? Чому твій вибір пав саме на N1 Partners?

Саша: Я була дуже вибірковою. Я проводжу на роботі більшу частину життя, тому мені важливо кайфувати від того, що роблю, і мати свободу реалізовувати свої ідеї. Пропозицій було багато, але я точно знала, що хочу працювати на міжнародний ринок, хочу бути в продукті, хочу динаміку й проєкти, де можна створювати щось велике. У продукті більше різнопланових задач, більше драйву, швидше зростання й бюджети, які дозволяють втілювати навіть найсміливіші ідеї. N1 Partners повністю закрив усі ці критерії, і я ні разу не пошкодувала про вибір.

HWYD: N1 Partners – лідери у ніші iGaming. Чи проводила ти зріз/аналітику компанії саме з точки зору ринку iGaming? Яких звершень компанія досягла на цьому поприщі та за рахунок чого здобула траст серед iGaming комʼюніті?

Саша: Так, звісно. Я давно знала про N1 Partners, ще до того, як приєдналась до команди. Компанія понад 7 років на ринку, і в індустрії її сприймають як стабільного та трастового гравця. Це той випадок, коли про репутацію навіть не треба запитувати, її просто чітко видно за реакцією комʼюніті.

За рахунок чого N1 Partners здобула довіру в iGaming?

• Гнучкі моделі виплат — CPA, RevShare, Hybrid, індивідуальні умови та різні методи виведення. Партнери отримують те, що реально зручно саме їм.
• Персоналізовані оффери, адаптовані під гео й тип трафіку.
• Висока конверсія продуктів та сильна retention-система: програми лояльності, бонуси, промо-матеріали, які реально працюють.
• Аналітика та постійна підтримка менеджерів. Партнери знають, що їм підкажуть, допоможуть, дадуть швидку відповідь і супровід 24/7.
• Траст від комʼюніті. Це важливо — у N1 хороші відносини з ринком, і багато хто співпрацює з командою роками.

HWYD: Скільки iGaming оферів у портфелі компанії? На які ГЕО вони розповсюджуються?

Саша: У нашому випадку офери = бренди (казино та беттинг). Наразі їх у нас вже понад 14: N1 Bet Casino, RollXO, Lucky Hunter, Slot Lords, Spirit Casino, Jet4Bet, Slot Lounge та інші.

Наш основний фокус — Tier-1 ринки (Австрія, Австралія, Канада, Швейцарія, Німеччина, Данія, Франція, Ірландія та ін.), які дають широкий вибір гео з сильним потенціалом для зростання. Ми дотримуємося гнучкої стратегії роботи з трафіком, ефективно використовуючи SEO, PPC, ASO, Facebook, Email, SMS, UAC та інші канали просування.

HWYD: Скільки наразі афілейтів у компанії? Чи плануєте масштабуватися? З соцмереж видно ваше піклування про партнерів (зокрема польоти на гелікоптері, різноманітні подарунки тощо) – як обираєте підхід та за яким принципом визначаєте програми лояльності? Що може отримати веб, що співпрацює з вами, крім виплат?

Саша: Публічно ми не розкриваємо точну кількість партнерів, але можу сказати, що це 10k+ афіліатів по всьому світу. Масштабуватися, звичайно, плануємо — я б сказала, що це головна задача, над якою всі відділи працюють постійно. Ми запускаємо нові продукти, виходимо в інші GEO, надаємо партнерам ще більше бенефітів і максимально спрощуємо процес масштабування, щоб розширення капи відбувалося якнайшвидше.

Створення та підтримка лояльності партнерів — один із наших основних пріоритетів, тому у 2025 році ми зосередилися саме на партнерському ком’юніті. І, судячи з результатів, ми успішно впоралися, тож продовжимо розвивати цей напрям у 2026 році. Активність у соцмережах, PR-розміщення, премії, конференції, запуск флагманського YouTube-шоу і, звісно, N1 Puzzle Promo — акція, про яку говорить уся сфера.

HWYD: Як називається твоя позиція наразі в N1 Partners, що входить до твоїх обовʼязків?

Саша: Моя позиція – Head of SMM & Content. Я відповідаю за розвиток усіх наших соцмереж і весь контент, який ми створюємо: візуальний, експертний, івент-контент, рілси, сценарії – усе, що формує бренд назовні.

HWYD: Розкажи про відділ brand marketing у N1 Partners. Які основні напрямки роботи, чому приділяється особлива увага та на чому ставляться акценти компанії з точки зору позиціонування себе як бренду?

Саша: 

Відділ бренд-маркетингу в N1 Partners поділений на 4 ключові напрями:

• PR
• Event
• Production
• SMM & Content

У межах бренд-маркетингу ми займаємося формуванням іміджу компанії на ринку, створенням стратегії позиціонування (айдентика, TOV, ключові меседжі), підтриманням репутації бренду в індустрії, контентом і комунікаціями, а також розвитком лояльності партнерів. Усі напрямки роботи вибудовані навколо нашого головного меседжу — «Be Number One with N1», який лежить в основі всієї бренд-стратегії.

HWYD: Твій безпосередній відділ – SMM & Content. Скільки людей працюють над створенням контенту, які канали розповсюдження інформації для цього використовуєте? Які типи контенту “залітають” і на яку аудиторію? Хто він, ваш безпосередній читач / споживач інформації?

Саша: Над контентом працює ціла команда: SMM-менеджери, копірайтери, дизайнери, продакшн, відеографи та бренд-персони. Це завжди командна робота. Ми ведемо кілька каналів: Instagram, Telegram, LinkedIn, Facebook, а також блоги та сайт.

Для кожного каналу – свої формати та завдання:

• Instagram – більше розважальний, динамічний контент, рілси, інтерактиви.
• Telegram і блоги – експертні матеріали, лонгріди, новини.
• LinkedIn – HR-бренд, новини компанії та ріст команди.
• Facebook – важливі анонси, інфоприводи і канал додаткової диверсифікації трафіку та охоплень.

Наша аудиторія – афіліати, медіабайєри, команди та бізнес-девелопмент у сфері iGaming. Ми підлаштовуємо контент і тональність під кожну платформу, щоб він справді залітав.

HWYD: А що нішевого ти сама споживаєш / читаєш, за чим спостерігаєш, аби бути в тренді та в курсі останніх віянь індустрії з точки зору соцмереж?

Саша: Якщо чесно, я споживаю абсолютно все, що стосується індустрії та соцмереж. Я підписана на всіх ключових інфлюенсерів у сфері iGaming, арбітражу та маркетингу й активно стежу за кожним із них. У Telegram у мене є окрема папка з приблизно 50 тематичними каналами і час від часу я пробігаюся по всіх, щоб швидко зібрати контекст і зрозуміти, що зараз у тренді. Щодня моніторю конкурентів: які формати запускають, як подають інфоповоди, що залітає їхній аудиторії. Плюс я постійно в комунікації з ком’юніті – у закритих чатах, робочих групах, внутрішніх експертних обговореннях. Я завжди в потоці, це вже частина мого життя)

HWYD: Компанія регулярно надзвичайно помітна своєю присутністю (у тому числі зі стендами) на ТОПових світових конференціях. Як ти і команда готуєтеся до подібних заходів з точки зору саме вашого напрямку?

Саша: Конференції займають важливу частину нашої роботи — це великі інфоприводи й сильний інструмент для розвитку бренду. Тому готуємося до них завчасно й системно.

У 2026 році N1 Partners буде представлена на чотирьох провідних івентах: iGB Affiliate, iGB L!VE, SBC Summit і SiGMA Central Europe. З боку бренд-маркетингу ми ставимо цілі під кожну конференцію, розробляємо концепт стенду й активності, які повинні підсилити впізнаваність та взаємодію з партнерами.

SMM & Content команда працює паралельно:

• готуємо контент-план;
• брифуємо продакшн;
• продумуємо інтерактиви, які збиратимуть охоплення та нових підписників;
• ведемо комунікацію на всіх етапах.

Комунікація вибудована у форматі до / під час / після:

• До: анонси, інтрига, запис на зустрічі, прогрів активностей.
• Під час: лайви, інтерв’ю, динамічний контент зі стенду, залучення партнерів.
• Після: підсумки, фото- і відеозвіти, кейси, матеріали для медіа.

Наша мета — щоб у дні конференції N1 Partners була максимально видима й зрозуміла для партнерів, а контент працював на впізнаваність і залучення.

HWYD: Яких успіхів тобі уже вдалося досягти у складі компанії? Які цілі ставиш собі на майбутнє?

Саша: За пів року в N1 Partners ми встигли зробити багато. Кількість підписників зросла у 2 рази, а охоплення — у 3. Я вибудувала відділ так, щоб кожен розумів свої цілі, зону відповідальності та траєкторію розвитку. Ми переписали стратегію, оновили підходи до контенту і освіжили фірмовий стиль разом із дизайнерами – тепер він цілісний та впізнаваний.

Окремо пишаюся роботою з HR-брендом: наша сторінка в LinkedIn зараз одна з найпомітніших і найактивніших серед конкурентів у ніші. Моя мета – не зупинятися. Хочу й далі прокачувати візуал, меседжі, тон комунікації та будувати такий рівень присутності бренду, щоб про нас знали, хотіли з нами працювати і хотіли бути частиною нашої команди.

HWYD:  З чого почався твій шлях у Wild Wild Group?

Денис: Одного дня я потрапив на оголошення в одному арбітражному чатіку, що Wild Wild у пошуках BDM. Саме тоді я активно шукав нову компанію. Офер, перспективи та сама компанія Wild Wild Group мене зацікавили найбільше, і моє рішення було прийняте досить швидко.

Памʼятаю, як наш хед Іван запитав, чи не буде для мене нудно йти на позицію BDM, адже в минулій компанії я займав вищу позицію. Але я сприйняв це як невеликий виклик та можливість отримати досвід роботи в холдингу. Wild Wild Partners тоді тільки готувалися до релізу, і роботи було багато — підняти всі контакти та домовитися про реально круті угоди, щоб упевнено увірватися на старті.

HWYD:  Яким був твій перший проєкт чи роль у команді?

Денис: У Wild Wild Partners я прийшов у травні 2024 року, спочатку на позицію BDM. Компанія готувалася до анонсу та релізу партнерки, і все треба було підготувати швидко. Дуже запамʼятався той вайб роботи, коли команда справжніх професіоналів працює над одним проєктом і вкладає туди всі сили та душу в очікуванні гідного результату.

HWYD:  Як виглядав твій ріст усередині компанії?

Денис: Свій шлях у Wild Wild Partners я розпочав з позиціі BDM. Моя зона відповідальності включала залучення нових рекламодавців, підтримання відносин із поточними, масштабування угод, забезпечення найкращих умов на старті та для скейлу, аналіз конкурентів та багато іншого. Зараз я Team Lead BDM. Усі минулі обовʼязки збереглися, але додалися й нові. З травня 2025 року я керую BDM-відділом WWPartners: будую операційку всередині відділу, налагоджую процеси, передаю свій досвід, навчаюся і навчаю інших.

HWYD:  Що допомогло тобі перейти на новий рівень?

Денис: Я завжди намагався брати на себе трохи більше, ніж від мене очікують. Десь полізти не в свою зону відповідальності, десь подумати над зовнішніми факторами роботи компанії, десь над внутрішніми процесами, питаючи себе: «Чим я можу бути корисний компанії не тільки як BDM?». Мій хед Іван завжди підтримував усі мої ідеї та пропозиції, і я вдячний, що це не залишилося непоміченим.

Колись, на черговому щомісячному звіті холдингу, наш CEO сказав: «Компанії завжди потрібні менеджери 1.2 — ті, хто дає більше, ніж від них очікують». І тоді я зрозумів, що рухаюсь правильно. Це вже стиль життя — робити трохи більше, ніж від тебе очікують, і навіть більше, ніж ти сам від себе очікував.

HWYD:  Як би ти описав свій “фірмовий стиль” у роботі?

Денис: Я той самий біздев із великим досвідом баєра. Насамперед я розумію, що дійсно потрібно баєрам, тому що працюю з FB з 2019 року. Розумію роботу сорсів як технічно, так і з точки зору математики. Це дуже допомагає в переговорах з рекламодавцями та у взаєморозумінні з командами. Крім цього, я люблю чесність перед партнерами, структуризацію всередині та легкість у спілкуванні як із партнерами, так і з колегами.

HWYD:  Якими досягненнями особливо пишаєшся?

Денис: Насамперед дуже пишаюсь своєю командою, пишаюсь, що працюю з цими людьми. Пишаюсь у принципі партнеркою, до розвитку та побудови якої маю відношення. Якщо брати конкретні кейси та цифри, то з останніх — це шторм FB у вересні–жовтні. Наша команда відчула на собі зміни ринку, але ми вистояли, адаптувалися та зміцнилися. І вже у другій половині жовтня показали результат x2 від першої половини.

HWYD:  Чим тебе привабила Wild Wild Group спочатку — і що тримає досі?

Денис: Про Wild Wild Group я знав ще до того, як долучився до неї. У минулій компанії я співпрацював і з баїнгом WWLeds, і з апками WWApps. Уже тоді я знав про сильні підходи всередині команди WWG. Мене привабив холдинг, який будувався з відповідальним підходом і формував перспективну екосистему.

Зараз я впевнений, що це тільки початок. Попереду ще багато ідей і роботи — і саме це драйвить. Впевнений, що ми будемо і далі триматися в лідерах ринку, бо робимо все можливе для цього. У нас працюють професіонали, і я хочу з ними зростати, вчитись і працювати далі.

HWYD:  Які завдання тебе драйвлять найбільше зараз?

Денис: Драйвлять виклики нових реалій. Аукціон дорожчає? Ок, значить, пора домовлятися про умови, які раніше звучали як щось нереальне. Щоб триматися в нашій сфері, треба бути гнучким, постійно підлаштовуватися не лише самому, а й вміти переконати партнерів.

HWYD:  Які ідеї хочеш реалізувати найближчим часом?

Денис: Скейлити та розвивати те, що маємо зараз. Хочу реалізувати ідею, яка ще не вдавалась успішно та масштабно жодній партнерській мережі. Хочу, щоб партнери говорили: «Таке є тільки у WWPartners».

HWYD:  Як бачиш розвиток свого напряму чи ролі в майбутньому?

Денис: У нашій ніші складно бути унікальним, але саме це й драйвить. Хочеться домовлятись про справді круті та унікальні угоди, розвивати свій відділ, бачити, як співробітники переймають мій досвід і зростають разом зі мною. Особливо приємно, коли мені пишуть рекламодавці, з якими ми ще не співпрацюємо, і кажуть, що чули про нас, знають про наш класний траф і хочуть працювати саме з нами. Ми робимо все, щоб таких кейсів ставало ще більше.

HWYD:  Над чим мрієш попрацювати, якби не було жодних обмежень?

Денис: Мрію, щоб у нас був інхауз-продукт. Це був би дуже крутий досвід — працювати не лише із зовнішніми брендами, а й із власним. Просування, закупка трафу, всі операційні процеси — переконаний, що це сильно бустануло б нас.

HWYD:   Як би ти описав свій стиль роботи трьома словами?

Денис: Гнучкість, легкість, впевненість.

HWYD:  Що тебе заряджає поза роботою?

Денис: Люблю зробити чайну церемонію, а після — піти в зал та тренуватися під сет від KOROLOVA. Або просто прогулятись із музикою.

HWYD:  Яка атмосфера в команді тебе мотивує?

Денис: Люблю, коли в команді дружня та водночас відповідальна атмосфера. Люблю, коли мені ставлять питання: «А що це?», «А як тут?», «А може так?», «А як мені зробити…?»
Це свідчить, що команда хоче розвиватися і не боїться питань. Як каже Іван: «Дурних питань не буває», — і я повністю з цим погоджуюся.

HWYD: Соня, привіт! розкажи про академію AFFX: коли і для чого вона зʼявилася?

Соня: Ідея створення академії виникла виходячи з персонального досвіду нашого власника, а саме відсутності на ринку якісних спеціалістів, які могли б швидко інтегруватись в роботу і приносити користь бізнесу та, відповідно, розвиватись разом із ним.

Коли почалась повномасштабна війна і українці були вимушені виїхати в більш безпечні міста та країни (це як внутрішня міграція, так і за кордон) – люди втратили роботу і здатність забезпечувати себе, родину. Саме тому головна мета академії – надання знань та навичок тільки з практичних професій, які можна швидко опанувати і заробляти або вже під час навчання, або одразу після нього.

Тобто академія ставила перед собою такі цілі:

• створення освітніх програм, які надають можливість заробляти українцям, де б вони не знаходились;
• наповнення ринку праці талановитими практиками, щоб компанії могли закривати вакансії якісними спеціалістами;
• допомога категорії населення – УБД, ветерани війни.

HWYD: Хто ваші студенти? Хто зараз приходить вчитися арбітражу? Це зневірені у класичній роботі літні люди? Чи здебільшого молодь без досвіду?

Соня: Абсолютно різні категорії – від дівчат в декреті до практикуючих уже спеціалістів. Більшість – це люди у зміні професії та ті, хто шукають додатковий заробіток паралельно основній роботі.

У нас були лікарі, менеджери, бізнес-аналітики, логісти, спортсмени, ті, хто самостійно намагався розібратись, але не вистачило системності, знань та певних технічних пунктів. Середній вік наших учнів – 25-30 років. Ми дуже раді, що маємо різноманітну аудиторію учнів і можемо допомогти їм змінити своє життя.

HWYD: Які освітні програми ви пропонуєте?

Соня: Наразі у нас 3 діючі освітні програми:

• Affiliate marketing: Nutra vertical
• Affiliate marketing: Gambling vertical
• SMM: From Scroller to Creator

Інформацію про них можна знайти на нашому  сайті.

Та незабаром запустяться ще 2:

• Native
• Affiliate Manager

HWYD: Як знаходите та залучаєте менторів? Хто ваші ментори?

Соня: Пошук менторів відбувається по різним джерелам – від Instagram до Linkedin. Звісно, не без рекомендацій та знайомих. Також отримуємо багато запитів вхідних на кшталт “Хочу працювати з вами”.

Основне в пошуку ментора та початку роботи з ними – він має надихнутись нашою ідеєю, бути практиком (а не власником красивої статистики з фотошопу) і відповідальною людиною. Ми націлені завжди на довгострокові відносини з менторами, при цьому постійно перевіряємо якість навчання (вона дуже легко вимірюється у нас за допомогою результатів учнів), і якщо щось йде не так, шукаємо спочатку, як покращити ситуацію, і у випадках, якщо проблема в менторі – то вимушені шукати заміну, що для нас завжди дуже боляче). Але наша ціль – бути найкращими на ринку, тому ми працюємо тільки з практиками, які мають круті результати.

HWYD: Скільки потоків вже  випустилося?

Соня: 5 потоків по Nutra, 2 потоки по Gambling.

HWYD: Скільки коштує навчання в академії?

Соня: Вартість навчання від 399$. Але ми маємо чудові умови оплати частинами, без додаткових % та комісій, тому можна розраховувати від 200$ на місяць.

HWYD: Які додаткові бенефіти надає навчання у вас? Можливо, працевлаштування одразу?

Соня: На кожну програму ми маємо бенефіти: безкоштовні сервіси для роботи, готові протестовані звʼязки, найкращі умови від топів ринку для студентів і обов’язкова складова – це допомога у працевлаштуванні. Ми маємо індивідуальні домовленості з кращими тімками на ринку, які чекають ще під час навчання на наших студентів.

Зі студентами ми оформлюємо кейси, CV, маємо онлайн воркшопи з HR, аби вони були повністю готові до подання в тімки. А тімки, в свою чергу, вже знають рівень нашої освіти та «полюють» на наших випускників.

HWYD: З ким із відомих діячів ринку (люди/компанії) ви колоборувалися? Який був від цього результат вам і компаніям?

Соня: Якщо говоримо про блогерів, то весь перелік можна побачити у нас на сторінці та в закріплених хайлайтсах у рамках масштабної рекламної кампанії «Як так можна?», окрім цього ми маємо медійних менторів із їх нішевими телеграм-каналами, і ніколи не пропускаємо можливостей до колаборації з нашими партнерами Wild Wild Group, Everad, AFFHUB, Kupartners, SPT.

HWYD: Як ви занурюєте новачків у світ арбітражу окрім навчання заливів?

Соня: Наші студенти напряму спілкуються з топами ринку на онлайн воркшопах, адже вони часто приходять, як запрошені гості та з радістю діляться інформацією, також ми практикуємо нетворкінг в рамках конференцій разом зі студентами і в скорому часі запускаємо найбільший в Україні простір для нетворкінгу, де будуть проходити тематичні мітапи, івенти та лекції. І не будемо забувати про топові медіа, завдяки How Was Your Day Media наші студенти зможуть дізнатися про важливих людей сфери, розпізнавати їхню діяльність та орієнтуватися в компаніях на ринку.

З Вікою та Діаною я особисто познайомився під час зйомки передноворічного шоу для GreyHunter минулого року. Веселі, привітні дівчата, та головне, професіонали своєї  справи. Тоді вони готували випуск і виступали в ролі продюсера й редактора на майданчику. З тих пір почалася наша співпраця щодо різних проєктів та колаборацій. Я знав, що обидві зманили згодом місце роботи, та куди саме пішли – не мав жодного уявлення. Аж раптом цього літа я зустрічаю у Києві зранку на Affiliate Morning Club від YoSa, що проводився за підтримки 2В Digital, ми спілкуємося, але не надто довго – попереджаю, що маю бігти на зйомку до загадкових Piarcia. Тоді я не звернув уваги на те, як дівчата переглянулися між собою і усміхнулися. Та коли приїхав у той самий день на локацію – побачив знайомі усміхнені обличчя. Як виявилося, вони і є Piarcia. Surprise – surprise! Маски було знято, Віка з Діаною розповіли, як створили нову агенцію, а я зметикував – це стане новою цікавинкою для HWYD. Тож, WELCOME…

Костя Голубєв, шеф-редактор HWYD

HWYD: Розкажи про своє дитинство. В які сімʼї ти зростала? Коли і де народилася?

Віка: Я з міста атомників – Кузнецовськ (нині Вараш). Дуже молоде місто, де кожен другий працює на атомній електростанції. Тому маю третю руку, що дуже допомагає в роботі. Хіхі, да, отакий в мене гумор)

Щоліта я була у бабусі в селі: пасла індиків, збирала ягоди, годувала кролів, забирала з пасовища корову і насолоджувалась дитинством. Правда, останнє максимально довго було тиждень, все таки в місті мені більше подобалось. Але і з рідного міста все своє свідоме життя я хотіла поїхати. Воно було для мене надто «сірим» і тісним — все занадто близько одне до одного, і всі всіх знають. У місті з населенням 40 тисяч важко мріяти масштабно чи робити щось зовсім нове. А мені з дитинства хотілося свободи у всьому: у діях, у пересуванні, в ідеях, у розвитку та навіть у мріях. Саме тому я вирішила переїхати в Київ на навчання.

Діана: Більшу частину свого життя я прожила в Одесі. В мене була звичайна сімʼя: мама – продавець, вітчим – автомобільний електромеханік. В школі була відмінницею і завжди хотіла стати найпершою у всьому. Обожнювала вчитись, як і зараз) Жили скромно, хоча і непогано, але завжди щось хотілось, але не моглось. Так як була кмітлива, то зрозуміла швидко: щось хочеш – добивайся сама. Тому працювати почала рано.

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад з дитинства.

Віка: Ти прокидаєшся о 9-й ранку, бо на тебе поставили маленького кролика. У хаті пахне млинцями з джемом. Виходиш босоніж надвір, вмиваєшся холодною водою з вуличного крану, довкола ще роса… і вже в голові плануєш, який мультик подивишся сьогодні.Я б дуже хотіла повторити цей момент просто зараз. Начебто нічого складного, але саме в таких дрібницях і є справжнє щастя.

Діана: Кожного літа в дитинстві приїжджали з моєю двоюрідною сестрою до бабусі. Ми були обидві дуже вперті, що часто доходило до бійок і сліз. Це було постійно) І ось одного літа ми приїжджаємо, і я розумію, наскільки сильно люблю свою сестру. І більше ми не сварились. Тут я відчула, що таке ставати дорослою.

HWYD: Ким ти мріяла стати, коли виростеш? Чому?

Віка: У різні періоди дитинства в мене було кілька мрій:

• Дизайнерка одягу — я годинами малювала ескізи, а зі старих речей шила сукні та інші образи для своїх Барбі, ну і Кена.
• Актриса — завжди любила бути в центрі уваги: вивчала напам‘ять улюблені сцени з популярних фільмів і мультиків та влаштовувала “концерти” для всієї родини. А ще постійно брала участь у шкільних постановках.
• Журналістка — мені подобалось, що через текст я можу проявити уяву. Я писала тексти та спікерила для місцевого радіо, ходила в журналістський гурток, а ще на YouTube досі є відео, де я відкривала новорічну ялинку в центрі міста. Оце вам репортаж!

І знаєте що? Я реально працюю в усіх цих професіях зараз:

1. Дизайнерка — бо ми створюємо мерч для партнерок, команд і продуктів.
2. Актриса — бо знімаюсь у відео для власної агенції.
3. Журналістка — бо у піарі пишу тексти, шукаю або вигадую інфоприводи для клієнтів.

Виходить, мої дитячі мрії таки здійснились — тільки у своєму, дорослому форматі.

Діана: В дитинстві ми жили у приватному будинку, і більше всього я любила дивитись на зірки. Іноді вночі я брала плед і подушку, залазила на дах і засинала там. Завжди думала, що ми не самі і мріяла хоч один раз побачити НЛО.

Тому мріяла завжди стати космонавтом, аж до 9 класу. Думала про вступ до нашого аерокосмічного інституту, але розуміла, що в нас це нерозвинено і до зірок мені там не дістатись. Потім думала їхати вчитись закордон, але в мене була погана фізична підготовка як для космонавта, тож відмовилась від цієї ідеї.

HWYD: Як ти вчилася в школі? Які предмети любила найбільше? Які найменше? Чому?

Віка: У школі я була золотою медалісткою — навчання мені давалось легко. Єдиний виняток — фізкультура. Ох, ті нормативи… Я їх ніколи нормально не здавала. Навіть директорка школи просила вчительку фізкультури “поставити прохідний бал, щоб не завалити медалістку”.

Іронія в тому, що вже на першому курсі університету всі нормативи з фізпідготовки я здала на відмінно. До цього часу не розумію, як так вийшло. А улюбленими були математика, українська та англійська. Саме з них я складала ЗНО: результати теж були гарні — 187, 194,5 і 180 балів відповідно. Ну і хімію любила, бо можна було експериментувати.

Діана: Була відмінницею, висіла на дошці пошани, брала участь у всіх олімпіадах і сильно всіх цим бісила 😂 Найбільше подобались математика і фізика. Мама все ще зберігає пачку похвальних листів, грамот, результати олімпіад. Памʼятаєте ось цей момент, коли прийшли гості, і мама показує, який ти в неї молодець: “Ану розкажи віршик”. І я розказувала.

Багаторазова призерка олімпіад із фізики та математики. Дратувала однокласників, бо мене завжди ставили у приклад. Запрошували на батьківські збори. Була там виставковим варіантом дитини)) А ще зливала інфу, хто дійсно розпочав бійку у класі, бо я ніколи не брехала, і мені вірили. А те, що всіх однокласників бісила, зрозуміла тільки після закінчення школи) Хоча друзі в мене були прекрасні)

HWYD: Які відвідувала гуртки/спорт?

Віка: Я обожнювала ходити на гуртки — тим більше, що всі вони були безкоштовні. Це дуже мене підкувало: можна було пробувати себе у всьому. Найбільше я мріяла співати. Прийшла на пробне заняття з вокалу, але мене не взяли. Пам’ятаю, як вчителька сказала щось неприємне — і відтоді я ніколи не співала публічно. Такий собі удар по самооцінці.

Зате в інших гуртках було веселіше:

• Рукоділля — займалась довго, досі в мами зберігаються мої дитячі поробки.
• Танці — виступала на сцені й кайфувала від уваги.
• Журналістика — це була любов! Я постійно писала, вигадувала історії, виступала на місцевому радіо та навіть у новинах.
• Англійська — додаткові заняття, які дуже допомогли потім.
• Басейн — обожнюю воду, тому плавати для мене було задоволенням.

Діана: Нікуди не ходила до 9 класу, бо й грошей особливо не було. Потім займалась у залі одного коледжу, ще пізніше – волейболом. Дуже хотіла тренуватись в залі, але грошей не було, тож мені по блату дозволили ходити в студентську качалку у 15 років. Самі розумієте, які там були умови 🙂

Тренер там готував пауерліфтерів. Якось він запропонував мені тренуватись разом із ними і обіцяв, що за півроку підготує мене до змагань. Мене дуже надихнуло, що так оцінили мої зусилля — а єбашила я дай Боже. Уже майже зібралась до них приєднатися, але якось у наш зал зайшла дівчина-пауверліфтер — велетенський живіт, цей їхній пояс для занять, плоскі груди. Після цього я більше в той зал не ходила.

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад зі школи.

Віка: Найкращий мій шкільний рік був в 11 класі. Саме тоді трапилася історія, яка стала для мене і найприємнішою, і найболючішою водночас.
Я була креативною людиною ще в школі. І коли організатори випускного попросили кожен клас підготувати відео про себе, щоб показати його в актовій залі міста, нам прийшла ідея: зняти ролик у стилі «Очікування — реальність» про типові шкільні моменти — уроки, домашку, контрольні, дорогу додому тощо.

Ми розділилися на команди: актори, сценаристи, оператори. Я ж була всюди — і сценаристом, і актором, і оператором, і монтажером. Повністю сама змонтувала ролик (я до цього нічого і ніколи не монтувала). Він вийшов настільки крутим, що навіть зараз, через 10 років, я його переглядаю і думаю: «Ого, для того часу він був реально прикольний».

Момент Х – випускний. У Будинку Культури ми, батьки, вчителі, друзі, родичі – повний зал людей (без жартів – повний), які розділяли з нами цей момент. Я при повному параді, включають МОЄ відео і…. там з 8 сцен, лише 3. Уявіть — я у вечірній сукні, в сльозах, встаю й іду прямо по центральному проходу до головного завуча з питанням: «А якого ви вирізали весь ролик?». У відповідь чую: «Це відео могло б зіпсувати репутацію школи». Я була страшенно зла й розчарована. Мене дуже сильно підтримали мої друзі, які прийшли до мене на випускний. Я зітхнула з полегшенням і голосом в голові “як добре, що ти в цю школу більше не прийдеш”. Наступного дня я виклала ролик у ВК, і його масово поширили мої однокласники. І знаєте що, Галино Василівно? Жодного поганого коментаря там не було. Навпаки — купа переглядів і класні відгуки.

Цей спогад для мене:

• Найгірший, бо в найважливіший момент мого тодішнього життя мене просто обрізали й принизили.
• Найкращий, бо саме під час створення відео ми з однокласниками неймовірно згуртувалися. Кожен брав участь, у кожного була роль, збирались поза школою разом, проводили купу часу над цієї ідеєю, і ми зробили справді щось круте.
• Результат був топовий — і цей момент назавжди лишився в пам’яті.

Діана: Тут хочу розповісти не про спогад, а про людину, яка мене надихала. Бо вона справді заслуговує на те, щоб її пам’ятали.

Михайло Володимирович — мій шкільний учитель фізики. Людина, яка була геніальною у всьому: музикант, науковець, танцівник. Я навіть не знаю, чого він не знав або не вмів.

Після 9 класу ми складали іспит з фізики, щоб потрапити до фізико-математичного класу. І всі отримали 11–12 балів — навіть двієчники. До нас прислали перевірку з РАЙОНО, і ми складали цей іспит тричі. Результат був той самий — усі склали на відмінно. Бо вчитель у нас був справді найкращий.

HWYD: Який ВИШ закінчила? Чому саме туди вступила?

Віка: Я одразу розуміла, що можу не працювати за спеціальністю, тому для мене було важливо обрати університет, де я зможу ідеально вивчити англійську, підтягнути німецьку й, можливо, вивчити ще одну додаткову мову. «Ін яз» я відкинула, бо хотіла чогось більшого, ніж просто мовна освіта, — мене зацікавили спеціальності з приставкою «міжнародна».

Окремо в мене була мрія — потрапити до Київського політеху. Для мене це завжди був №1 серед університетів країни. І я туди вступила: на спеціальність «Міжнародна економіка» факультету менеджменту і маркетингу в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» імені Ігоря Сікорського.Чесно кажучи, вже під час навчання зрозуміла, що економіка мене не захоплює. Єдиний предмет моєї спеціальності, який я по-справжньому любила, — це міжнародні відносини. Ну і саме там я закохалась у маркетинг. Хоча моя єдина допсесія за 6 років навчання була якраз таки з нього. Моє життя наповнене протиріччями, як ви помітили) А ще, у рік мого вступу на кафедрі скасували додаткові мови, пупупу.

Я все ж не шкодую: я магістр «міжнародної економіки», але англійську доводиться вчити й досі, а німецькою чи іншими мовами я хіба що можу порахувати або представитися))

Діана: Перед вступом до інституту вагалася між трьома напрямами: піти на програміста, інженера з авіаційної безпеки або стати науковцем. Харківський авіаційний дуже мене запрошував вступити) А науковець — бо я була олімпіадницею з фізики й серйозно думала цим зайнятись.

Загалом вибір стояв між тим, щоб добре заробляти чи принести користь людям. Обрала — самі розумієте що)) Тому за освітою я інженер програмного забезпечення. І вся технічка в арбітражі, цифри — все моє на ізі. Математик, фізик, програміст.

HWYD: Яким було твоє перше місце роботи?

Віка: Перші гроші я заробила ще в дитинстві — колядками. Наступні — від здачі чорниці, яку ми разом із сестрами та тіткою збирали на території Білорусії (інколи траплялися «фейли», так як село бабусі прямо на кордоні з РБ). На першому курсі я познайомилась з підробітками: масовка в політичному шоу, промоутер у вихідні — роздавала листівки і переконувала людей, чому краще купити чотири йогурти замість ковбаси))

Далі я забрала з дому принтер і перетворила гуртожиток на міні-бізнес — друкувала всім дипломи за гроші. А вже перша «серйозна» робота була продавцем техніки та аксесуарів Apple в одній із відомих мереж. Паралельно я почала займатися SMM — ще тоді, коли ця сфера тільки зароджувалася. Так воно й закрутилося.

Діана: Мама моя почала в якийсь момент підробляти, клеючи шпалери, і брала мене з собою. Це було ще в школі. Взагалі доволі довго цим займалась, навіть коли була інша робота, бо платили непогано. Мама досі цим займається. То шарю ще за ремонти і клею стик в стик) Далі я вже і без мами працювала, і сторінку в інсті про це вела, і через таргет нам клієнтів приводила) Мої клієнти ще досі іноді телефонують.

HWYD: Як витратила свою першу ЗП? Якою вона була?

Віка: Перші «зарплати» з колядок чи збору чорниць я витрачала на солодощі або відкладала, щоб купити якийсь одяг.
А от свою першу серйозну зарплату я витратила на новий телефон. І вже на наступну — купила телефон для мами. Це була моя маленька мрія, і тоді я відчула справжній кайф від того, що можу сама зробити подарунок найближчій людині.

Діана: Гривень 500 за день точно отримала у перший день роботи. Не памʼятаю, що я купила. Думаю, що це був одяг якийсь точно. Завжди прагнула до гарних речей. Щоб поїхати в тц на розпродаж і купити пару речей, могла ходити пішки в школу півроку і не їсти обід. Бо давали мені 5 гривень в день. 4 на маршрутку і суп коштував 1 грн. То на свої 500 гривень точно шиканула.

HWYD: Ким і де надалі працювала (допоки не потрапила у сферу арбітражу)?

Віка: Я починала з ведення соцмереж для різних бізнесів — від ПП десертів – до банку. Потім працювала інфлюенс-менеджером, де навчилася будувати співпрацю з блогерами та амбасадорами брендів. Згодом зросла до Head of SMM, далі — Head of Digital, після цього стала CMO.

Діана: Спочатку в мене був свій бренд одягу, який я просувала самостійно. Потім знайомі дізнавались про це — і так я почала брати кілька проєктів на просування паралельно. Запускала таргет, консультувала з контенту. Проєкти були різні. Взимку перед війною я вклала всі свої кошти у весняну колекцію магазину: ми зробили фотосесію, і я вже в голові рахувала прибуток, який мала отримати. Ще мені ось-ось мали заплатити гроші за один проєкт. І тут — бац, війна. У кишені 150 доларів, за проєкт не заплатили, мої вечірні сукні нікому не потрібні, бо люди не знали, чи буде що їсти.

Довелося йти працювати, як нормальні люди — в офіс (не в той, що ви подумали). І коли мене запросили на роботу в Renault, я була просто в захваті. Це ж світовий бренд — і мене туди взяли! Паралельно ще просувала бренд Harley-Davidson в Україні. Мене порекомендували власниці магазинів. Піднялась так нормально у проєктах, хоча чесно скажу, платили копійки мені. Потім я переїхала до Варшави (аж на 3 місяці), змінила роботу — і ось я тут 🙂

HWYD: Як дізналася про сферу? Яке враження про неї склалося?

Віка: Уперше я почула про арбітраж, коли на YouTube вийшло відео Слобоженка — ще того періоду, де він був з дивакуватим ірокезом і трішки «в плюс» по кілограмах. Я почала цікавитися, читати, дізнаватися більше, бо завжди шукала щось нове. Тоді я не прагнула потрапити у сферу — швидше просто надихалася й накопичувала знання.

З кожним роком ця база розширювалася. До війни я вже мала досвід у суміжних напрямках — крипта, Web3, інноваційні діджитал-продукти. А під час війни мене запросили на співбесіду, яка виявилася саме у ніші арбітражу. Так я й занурилася в цю індустрію.

Діана: Я знала про цю сферу ще тоді, коли вона не була мейнстрімом — приблизно з 2018–2019 років. Я була тією людиною, яка купувала курси по першобілу і щось намагалася запускати. Бо свій шлях у маркетингу я почала саме з таргету.

Слідкувала за Слобоженком, Traffic Devils, шарила про клоаку, мамку і такі штуки, що не кожен арбітражник вміє зараз, хоча хтознає.Наприклад, працювати з акаунтом розробника — бо я ж розробник, не забуваємо.

Я дуже хотіла сюди потрапити: шукала вакансії, подавалася, сама намагалась заливатись, пробувала з усіх боків. Тому я не вагалася, коли мені запропонували роботу тут і менше грошей, ніж я розраховувала. Я кинула старий проєкт, бо відчувала, що мені треба сюди.

HWYD: На яку посаду ти зайшла у сферу? Що це була за компанія?

Віка: Я зайшла у сферу одразу на посаду CMO в GreyHunter. Хоча, якщо чесно, по факту, це було щось на кшталт «токар, пекар і аптекар» в одній особі. Я була одним із перших співробітників компанії, і довгий час залишалася керівником відділу маркетингу… без самого відділу.Але поступово ми почали розростатися, з’являлися результати, задач ставало все більше, і вже було зрозуміло: потрібна повноцінна команда.

Діана: Не було в мене посади, назву придумали пізніше) По факту, шукали помічника СМО у GreyHunter. Але в мене на той час було 5 років досвіду в маркетингу і непоганий такий список компаній: Renault, Harley-Davidson, Nissan і не тільки. За плечима підняття з 0 власного бренду одягу, участь в розробці NFT-колекції, досвід запуску рекламних кампаній у Facebook, Google, знання в SEO, різних інструментів. Я була чистий digital маркетолог. Так посаду і назвали)

HWYD: Як далі крокувала карʼєрною драбиною? В якому проекті відчула власну реалізацію та компетенцію?

Віка: На першому місці роботи я добре зрозуміла внутрішню кухню ринку: його сторону, процеси та болі учасників. Але, звісно, не знала всього. Тому паралельно почала брати додаткові проєкти на консультації та часткові послуги, де не вимагалася моя сильна залученість. Це дало мені практику і знання, щоб працювати не лише з рекрутингом, а й із командами, партнерками та софтами.

Згодом прийшло усвідомлення: я більше не хочу робити популярними когось іншого — хочу розвивати себе і власний бренд. Так з’явилася ідея створити свою агенцію. Я довго виношувала цю думку, ще більше вчилася, інвестувала власні кошти у поїздки на конференції, щоб розуміти індустрію глибше та спілкуватися з людьми напряму.

І настав момент Х: я твердо вирішила, що агенції бути. Почала робити перші кроки, запропонувала Діані стати хедом, а вже через кілька місяців — партнером, адже побачила в ній і сильне бажання творити, і віру в цей проєкт.

Діана: А далі ми з Вікою зрозуміли, що можемо досягти значно більшого. І ніяка компанія, керівництво чи будь-які внутрішні процеси не повинні впливати на наші результати. Ми хочемо давати ці результати саме тим компаніям, які розуміють цінність нашої роботи — які готові ставати сильнішими, яскравішими, помітнішими та заявляти про себе.

HWYD: Ви зустрілися у GreyHunter. Розкажіть про ваше знайомство, дружбу і роботу в GreyHunter.

Діана: Люблю історію нашого знайомства.  Пише мені одного дня Віка, майже ніякої інформації про вакансію і відразу питання, чи я готова виконати тестове завдання. У мене саме в той період було багато пропозицій, тому я відразу написала, що вакансія в них незрозуміла і взагалі я розглядаю ставку від такої суми. Знаю, що Віка хотіла мене послати. Я її теж. Потім сиджу я вночі, стало нудно, і я написала тестове. На наступний день ми зідзвонилися, поговорили хвилин 5–10, і вона запросила мене на роботу, але запропонувала меншу зарплату, ніж я хотіла. Давала мені час подумати. Але коли я почула слово «арбітраж», одразу погодилася)

Віка: Ми дуже швидко здружилися. Хоча Діана тоді жила в Одесі, вона приїжджала за власний кошт на всі зйомки, де мені була потрібна допомога, і відвідувала абсолютно всі конференції, куди в нас були проходки. Ця ініціатива одразу показала, що вона — справді класний і відданий співробітник.

Згодом вона переїхала, і стала єдиною з команди, хто жив поряд зі мною. Нам було простіше зустрітися в кальянній і працювати разом, ніж кожній окремо. Так ми почали бачитися все частіше, більше говорили і непомітно для себе дуже зблизилися. Бувало, що у відрядженнях на конференціях ми навіть ділили одне ліжко, якщо не було роздільних)) А ще ми дуже доповнюємо одна одну: я відповідаю за креатив та PR, а Діана сильна у перформансі й технологіях. Разом це вийшов ідеальний метч.

HWYD: Як зʼявилося PIARCIA? Про ще цей проєкт?

Віка: «Піарся» — це маркетингова агенція в affiliate, яка про комбінацію цифр і креативу, що завжди приводить до грошового результату.
Ми про креатив, який реально перформить: кампанії, після яких компанія закриває свої цілі — від впізнаваності до прибутку. Ну і насправді, в нас сидить дуже багато ідей. Я не жартую, в нас є готовий банк ідей для різних проявлень саме в ніші. І ми хочемо це реалізувати. Бо саме так ми самостверджуємось))

Я особисто просто перетворила своє хоббі в бізнес. І я кайфую від цього, що можу робити те, що люблю, ще й допомагаючи людям і отримуючи за це гроші. Камон, чи це не щастя?

Діана: «Піарся» — це проєкт про свободу та креативність. Ми вкладаємо в нього весь свій досвід, знання, душу — якщо не більше. Ми бачимо, як маркетинг і PR розвиваються в сфері, і точно знаємо, що можемо прикласти сюди свою руку. Ми обожнюємо бачити крутий результат у проєктах, які просуваємо, і чути від людей, що ми справді круті. Ми хочемо задавати рівень, ставати трендсетерами — тими, на кого рівняються, найкращими. Номер 1. Ще мене бісить, що в арбітражі багато хто так і не навчився налаштовувати таргет та контекстну рекламу на лідген-партнерів. Казік лити навчилися, а ось це — ні. Ми виправляємо цю ситуацію. Тож приходьте до нас — я наш діджитал-відділ за кожну цифру довбаю. То у нас нормально конвертить .

HWYD: Яких успіхів вам уже вдалося досягти,ʼ? Які цілі ставите собі на майбутнє?

Віка: для мене успіх – коли я знайомлюсь з новою людиною на конфі, і мені кажуть “Вау, а я вас знаю, я бачила в інстаграм, ви так класно зробили мерч ”. Далі можна зі мною навіть не продовжувати розмову — моє серце вже розтануло, і я готова на все.

Але якщо серйозно, ми дуже виросли. Тепер «Піарся» — це велика команда, а не лише ми вдвох, хіхіхіхіх. Ми просуваємо клієнтів так, що це видно за всіма показниками: впізнаваність, KPI, фінансові результати. Нас як агенцію запрошують виступати спікерами на конференціях, з нами хочуть колаборацій, нам респектують дууууже вагомі люди в ніші і обговорюють у кулуарах. І це — найкращий показник нашої роботи.Щодо цілей — вони в нас дуже амбітні. Але я не з тих, хто розповідає наперед. Тому просто підписуйтесь і стежте за нами.

Діана: Рік тому Віка писала нам цілі на рік. Я тоді казала, що вона крейзі і це нереально зробити за такий термін. Але ми все одно записали їх, щоб йти до цього. Що я можу сказати? — ми той план перевиконали.

Нещодавно на конференції одна дівчина, СМО, пищала, бо бачила мерч, який ми робили для іншої компанії, і намагалася дізнатися, хто це зробив — а це були ми 🙂 Ще для мене показник те, що нас дуже багато рекомендують, і до нас приходять справді великі компанії. Іноді я зупиняюся і думаю: «Ого, ми вже тут». Я навіть не встигаю усвідомити, з ким ми вже працюємо, і хто до нас приходить.

HWYD: Сашо, як в цілому пройшла конференція для тебе і для AFFHUB?

Саша: Конференція пройшла чудово, я б сказала — феєрично. Але все одно було дуже багато нюансів, бо для нас це нове ГЕО.

HWYD: Дехто не знає, що це вже не перша конференція AFFHUB GLOBAL в Європі. Розкажи про попередній досвід. Порівняй їх між собою, будь ласка. В чому основні відмінності?

Саша: Попередню конференцію AFFHUB GLOBAL за кордоном проводила «стара команда». Зараз у нас нова команда, тож порівнювати дуже складно. Ми тестуємо нові формати, відкриваємо для себе нові ГЕО та удосконалюємося.

Якщо порівнювати конференції в Європі та Україні, то тут є багато відмінностей:

• В Україні простіше, бо немає таких обмежень на законодавчому рівні.
• Свої, перевірені роками, підрядники, які зроблять якісно! – Також аудиторія — ми звикли і вже добре знаємо, що зайде, а що — ні.

А от Європа поки для нас на певному рівні тестування. Ми маємо краще познайомитися з людьми та зрозуміти, які формати їм сподобаються найбільше.

HWYD: Наскільки заздалегідь почали готувати конференцію? Які найбільші труднощі ставали вам на шляху? Як їх долали?

Саша: Почали готуватися за 3 місяці до конфи. Були труднощі із законодавчими питаннями. Польське законодавство жорстке щодо iGaming компаній. Також в цілому організація івенту за кордоном вимагає більшої кількості часу й сил для підготовки. Це і про пошук локації, і про спілкування з партнерами, і про інші організаційні питання тощо.

HWYD: Яким був формат? Скільки вдалося зібрати відвідувачів/спікерів майстермайнду, стендів?

Саша: Щодо формату. Як ви всі вже знаєте, AFFHUB завжди дивує, піднімає планку і придумує кожен раз нову концепцію під кожен івент. У сучасному світі арбітражник — це не просто людина. Це складний механізм, зібраний із сотень взаємопов’язаних деталей: знань, навичок, інструментів і гнучких стратегій. Він постійно навчається інтегрувати все це всередині себе: бути водночас аналітиком і митцем, стратегом і виконавцем, дослідником і інженером. Він збирає себе по крупицях — зі спліт-тестів, кейсів, невдач і тріумфів, перетворюючись на механізм, що точно знає, де знайти трафік, як його конвертувати і куди залити наступну хвилю бюджету.

Affiliate-Aggregator Conf— це простір, де арбітражники «оновлюють своє залізо»: додають нові модулі знань, прокачують навички та синхронізуються з іншими. Тут кожен отримує нові деталі для свого внутрішнього механізму: свіжі інсайти, схеми, підходи та корисні контакти.  Це не просто конференція — це лабораторія апгрейду!

Місце, де ти — механізм майбутнього — отримуєш паливо для безперебійної роботи та нових перемог у світі арбітражу. Цього разу нам вдалося зібрати до 1500 людей. В нас було до 40 стендів та 33 топових експерта.

HWYD: Чим організувати конфу в Україні відрізняється від організувати її в Європі?

Саша: Організація відрізняється кардинально. Як я вже раніше зазначала, у Польщі це і багато труднощів із законодавством, і багато інших вимог. В Україні ж легше домовитися з підрядниками, бо ми на місці, і тут ми все знаємо. Так би мовити, це рідне, тож тут легше.

HWYD: Що викликало у відвідувачів найбільше вражень, на твою думку?

Саша: Взагалі відвідувачі були задоволені інтерактивними зонами, зовнішнім виглядом конфи. Дуже багато хто хвалив нашу сцену (якщо чесно, я сама від неї у захваті). Багато позитивних відгуків отримала з приводу нового формату конференції для бурж ринку – майстермайндів. Людям сподобалося те, що можна напряму поспілкуватися із експертом і запитати все, що цікавить.

HWYD: Чи вдалося побачити нові обличчя серед тих, кого зазвичай не бачиш в Україні? Це нові партнерства? Нові гості? Нові знайомства? З ким особисто ти познайомилася, кого знала лише заочно?

Саша: Так, вдалося зустріти багато нових для себе людей. Багато інфлюенсерів. Наприклад, дуже вдячна Інні Гагарін, Вікторії Тіхачовій, Ростиславові Потапенку, Вікторії Бакаловій, Андрію Доші та багатьом іншим за те, що знайшли час завітати до нас. В Україні я їх не бачу, тож була дуже рада зустрічі.

Артур – спеціаліст з PR у сфері арбітражу, з яким я познайомився роки 3, мабуть, тому. Одразу ж підкуповує своїми глибокими, щирими, сповненими мудрості очима і привітною усмішкою. Тішить, що з роками Артур не міняється – не розтрачує ці свої унікальні якості доброзичливості та інтелекту. Міняються хіба що його проєкти, в яких він зростає, які виводить на лідерські позиції та якими горить. Востаннє ми побачилися на Conversion Sport Games у Києві. Я вів дискусійну панель, в який Артур брав участь. Все пройшло, як і зазвичай, цікаво та продуктивно, а після ми перекинулися парою слів, і я зрозумів, що досвід фахівця, що свого часу виводив у лідери ринку AFFHUB, а зараз – TRIANGLES, – буде цікавий не лише мені, а й читачам HWYD! Тож перед вами – плоди нашої спільної з Артуром домовленості – біографічна стаття за усіма традиціями HOW WAS YOUR DAY – від дитинства до тепер. Читай і дізнавайся, як хлопець із села з населенням у 800 людей став політичним, міністерським і, врешті, афілейт піарником.

шеф-редактор HWYD

HWYD: Розкажи про своє дитинство. В які сімʼї ти зростав? Коли і де народився?

Артур: Я народився в маленькому селі, на Херсонщині. Любимівка називається. На момент 2021-го року там проживало 880 жителів. Прикинь, я і всього 800 людей навколо мене. Конференції AFFHUB збирають людей, як два моїх рідних села. Максимально вайбове місце було. Просто виходиш на вулицю, а навколо тебе лише поле і горизонт. На жаль, зараз моє рідне село окуповане орками.

Ну, і важливо розуміти, що це були 90-ті роки, село. Мама – медсестра, тато на той момент – вчитель фізкультури. Бабуся – директор школи, дідусь – інженер. Але хороша сімʼя не рятувала нас від бідності в ті роки. Тоді, мабуть, всі жили на межі. Але в мене тільки хороші спогади про дитинство. Мені всього вистачало. Вічно розбиті коліна, велосипеди, друзі, був відмінником в школі. Був постійно оточений книгами. У мами, бабусі та дідуся були цілі бібліотеки, і я завжди щось читав. Бо де ще в селі брати інфу про зовнішній світ?

Та і взагалі я дуже любив рідне село. Місце сили. Постійно туди їздив. Я люблю поля, відкритий простір, широкий горизонт і помідори з грядки))) Там дуже круто!

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад з дитинства.

Артур: Мабуть, це завжди було повʼязано з виїздом в найближче місто. Круто було прокатнутись в Нову Каховку, Генічеськ і т д. До речі, я ще застав “Таврійські ігри”. Мега крутий був фестиваль. Туди теж їздили, але це вже в шкільні роки. А також, це поїздки на море. Бо я ріс в 30 хвилинах від моря. Це прекрасно.

HWYD: Ким ти мріяв стати, коли виростеш? Чому?

Артур: Я ніким не мріяв стати. Просто щось любив менше, щось більше. Єдине, що було зрозуміло, що мене цікавлять більше гуманітарні штуки. І щоб жодної математики не було в моєму житті.

HWYD: Як ти вчився в школі? Які предмети любив найбільше? Які найменше? Чому?

Артур: В початкових класах – тотальний відмінник. Потім вже в 6-7 класі я випадково прогуляв урок і зрозумів, що світ не рухнув після цього. Ну, і я почав систематично це робити. Був тотальним троїшником. Улюблені предмети: українська та зарубіжна літератури + історія України. Всесвітню історію не любив. Ці єгиптяни, римляни – скучно.

HWYD: Які відвідував гуртки/спорт?

Артур: Я довгий час займався карате. Їздив на змагання, отримував навіть якісь медальки. Їздив на змагання з баскетболу. Потім почав курити і пити “Балтику 9”.

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад зі школи.

Артур: Однозначно, випускний. Нарешті я вибрався з того лайна. Зовсім не розумію, навіщо там тримають людей довгих 11 років!

HWYD: Який ВИШ закінчив? Чому саме туди вступив?

Артур: Я вчився в Запорізькому національному університеті, на спеціальності “Реклама та PR”. В мене сестра там вчилась в той час. Сказала, що там весело. І не обманула. Там дійсно було весело. А мені було абсолютно байдуже, на кого вступати. Головне, щоб я ніколи більше в житті не стикався з математикою. Загалом дуже класно було в універі. Окрім того, що там тримають людей 5 років. Це до абсурду багато!

HWYD: Яким було твоє перше місце роботи?

Артур: Це була фінансова компанія. Класна була робота. Там були постійні відрядження. Я обʼїздив всю Донецьку, Луганську області, а також інші обласні центри.

Перша моя робота була за спеціальністю. Я працював у відділі маркетингу. Займався креативами, розміщенням реклами, статей і т д. Роботу після універу я шукав тільки за спеціальністю. Був 5-й курс. Я розумію, що через декілька місяців я отримаю диплом, і що далі робити? Я нічого не придумав, окрім як стати піарником. Думаю, ну раз вже в мене буде диплом, то хай вже буде піар. Яка різниця, ким бути.

HWYD: Як витратив свою першу ЗП? Якою вона була?

Артур: Після універу я норм заробляв на той час. Щось трохи більше 1000$. Мене абсолютно все влаштовувало. Мабуть, я витратив гроші на iPhone 5S, подорожі в Грузію та на постійні поїздки до Києва і Львова.

HWYD: Ким і де надалі працював (допоки не потрапив у сферу арбітражу)?

Артур: Ой, далі багато всього було. Особливо, коли переїхав до Києва. Це були сервіси інтерактивного телебачення, IT-компанії, Міністерство охорони здоровʼя (після чого я зрозумів, що більше жодних справ із державним сектором я не хочу мати), політичні проекти (ось це – найцікавіше). Працював у великому медіахолдингу, в одній із найбільших аграрних компаній України.

HWYD: Як дізнався про сферу? Яке враження про неї склалося?

Артур: Колись ми працювали разом в одному кабінеті з Віталієм Сітовським (СЕО Traffic Squad). Від нього я вперше почув це словосполучення – арбітраж трафіку. Це був 2018-й рік. Ну, і читав трохи про Олександра Слобожанка. В той час багато було публікацій про нього в різних медіа (не арбітражних). Але всеодно я не повністю розумів, що це таке.

HWYD: На яку посаду ти зайшов у сферу? Що це була за компанія?

Артур: Це був AFFHUB. Там я два роки був проджектом AFFHUB Media.

HWYD: Як далі крокував карʼєрною драбиною? В якому проекті відчув власну реалізацію та компетенцію? І чому, власне, вирішив піти з AFFHUB?

Артур: Проект AFFHUB Media ми почали розвивати майже з нуля. Було дуже сильне бажання стати ТОП-1 медіа на ринку. З класним контентом, партнерами і т. д. Спочатку ми працювали з Вікторією Масловою (ex-Head of AFFHUB), дуже багато вкладались в медіа, придумували різні шляхи, як стати номер 1. Ну, і у нас вийшло. AFFHUB Media був і є зараз тотальним лідером ринку за всіма показниками. І вже після цього, під керівництвом Олександри (Head of AFFHUB) ми закріпили успіх та лідерство AFFHUB Media.

Тобто я дійшов до логічного завершення своєї участі в проєкті. Я зробив все, що хотів в рамках проєкту. Потім подзвонив Олександрі і сказав, що вже настала пора мені йти далі. Дуже вдячний за все AFFHUB’у.

HWYD: Як народився TRIANGLES? Яка твоя участь у цьому проєкті?

Артур: Коли я ще працював в AFFHUB, мене познайомили з Олександром Македонським, CEO TRIANGLES. І вже після AFFHUB ми поспілкувались з Олександром і я перейшов на посаду PR-директора в проєкт. Зараз я займаюсь всіма маркетинговими проявами в TRIANGLES, які у нас є, які ви могли бачити, або побачите в майбутньому.

HWYD: Ким і як ти себе бачиш надалі у сфері?

Артур: Ким би я не був, чим би я не займався, в першу чергу я – піарник. Я люблю це. Я люблю розкривати проєкти, людей, бізнеси, бачити в них сенси і транслювати це у зовнішній світ. Може, я і зміню колись сферу діяльності та формат роботи, але всеодно залишусь піарником. Зовсім не факт, що це буде афілейт. Хоча і не поспішаю прощатися з цим ринком. Тут цікаво. Різноманітно і багато класних людей.

HWYD: Де ти народився і яким був у дитинстві?

Вадим: Народився я у Рівненській області в невеликому містечку. У дитинстві був дуже активним хлопцем: брав участь у всіх активностях у школі, проводив концерти. Також закінчив музичну школу по класу баяна. Окрім цього, грав за місцеву футбольну команду та брав участь у турнірах із легкої атлетики. Загалом усе дитинство провів дуже активно й зовсім не нудно.

HWYD: Які риси з тих років найсильніше допомагають тобі сьогодні як фаундеру?

Вадим: Напевне, тоді батьки заклали в мені фундамент наполегливості. Мама і тато постійно спрямовували мене на здійснення своїх цілей, щоб я завжди добивався того, чого хотів. Це дуже допомагає мені й сьогодні.

HWYD: Який епізод із юності найточніше описує твою наполегливість чи ризиковість?

Вадим: Якщо говорити про ризикованість — це втечі з дому після того, як батьки лягали спати. Мета була проста — погуляти з друзями, навіть якщо завтра іспит у 11-му класі, а батьки мене не відпускали) Усе закінчилося хепі-ендом: іспити я здав.

HWYD: З чого почалося твоє підприємництво: перші спроби, перші невдачі?

Вадим: Насправді свій шлях у підприємництві я почав досить пізно. У мене немає цієї історії, що я з дитинства продавав лимонад — ні. Перший серйозний дотик до підприємництва — це якраз Improve Team. Усе, що було до цього, не можу назвати бізнесом. Це була просто робота, за яку я отримував гроші. Але я довго до цього готувався, і саме тому думаю, що бувши підготовленим — у мене вийшло.

HWYD: Які навички ти “прокачав” ще до affiliate і в чому вони зараз допомагають?

Вадим: Я завжди був досить роботящою людиною. До affiliate-ніші працював на різних роботах, пробував себе у багатьох сферах, у тому числі там, де потрібно було працювати по 12–13 годин, сидячи на одному місці з маленькою перервою на обід. Думаю, навичка працювати без зупинки сьогодні допомагає мені щодня вирішувати багато рутинних задач і не втомлюватися.

HWYD: Коли зрозумів, що хочеш будувати не просто кар’єру як працівника, а саме власний бізнес?

Вадим: Зійшлося кілька зірок в одному місці. Я відчув, що мене обмежують у бажанні заробляти більше і не дають розвиватися. Водночас зрозумів, що виріс із позиції “співробітник”.

А ще зустрів потрібну людину — і відбувся метч. Насправді дуже важливо було тоді не згаснути. Зустріч із Нікітою допомогла зрозуміти, що настав момент ризикувати.

HWYD: Як ти вперше потрапив у affiliate-маркетинг?

Вадим: Першою моєю роботою в ніші була цікава позиція — коуч по трафіку. Я потрапив у компанію RichAdvert дуже молодим і “зеленим”. Мене підготували по софт-скілах, дали достатню кількість мануалів — і я приступив до роботи.

Дізнався про арбітраж трафіку й affiliate-сферу випадково, переглядаючи рандомні відео про бізнес на YouTube. Вважаю, що це теж була певна випадковість, за яку я вчепився.

HWYD: Хто був твоїм наставником/опорою на старті?

Вадим: Мене дуже тепло прийняли на першій роботі. У нас був хороший колектив і керівники, які побачили в мені перспективу. Мені було приємно, що в мене вірили.До цього я теж працював понаднормово: регулярно приходив першим в офіс і йшов останнім.

HWYD: Який ранній кейс переконав: “я в грі надовго”?

Вадим: Мабуть, перші серйозні гроші у вигляді зарплати — 50 000 грн. Я чітко пам’ятаю цей день: отримав зарплату готівкою в конверті, зателефонував мамі й поділився. Для мене та сім’ї це було щось “вау”.

Тоді я зрозумів, що хочу розвиватися в нашій ніші.

HWYD: Як виникла ідея Improve Team і яку проблему ви хотіли вирішити на ринку?

Вадим: Коли ми створювали Improve, ми не ставили собі за мету вирішити якусь проблему. Було просто спільне бажання заробити грошей. Важливо, що ми зійшлися з Нікітою по баченню і софт-скілах — це зіграло ключову роль.

HWYD: Чому саме ці вертикалі (гемблінг, беттінг, crypto, мобільні апки) стали вашим вибором?

Вадим: Коли ми починали, я мав досвід заливу гемблінгу й беттінгу, а Нікіта ніколи не запускав трафік. Тому історично склалося, що ми розпочали саме з того, що вміли. 6 років тому ми не аналізували ні об’єми ринку, ні перспективи — просто йшли у гемблу, бо знали, як її робити.

HWYD: Як ви поділили ролі з кофаундерами та що лишив собі?

Вадим: Ролі формувалися поступово. Я займався всім, що пов’язано з трафіком і прямим добуванням прибутку. Нікіта взяв на себе найм і фінанси.

Ми не домовлялися чітко, хто що робить. Просто кожен робив те, у чому був сильним. З часом ролі змінилися, і сьогодні ми на 100% ділимо всі завдання й легко можемо замінити один одного.

HWYD: Яке рішення на ранньому етапі найбільше вплинуло на довгострокове зростання?

Вадим: Найбільше вплинули не злети й хороші результати, а падіння, яке відбулося буквально через рік після старту.

Тоді ми повністю перезібрали команду, і своє бачення бізнесу. Це ще одне підтвердження, що саме антикейси часто дають більше поштовху й бажання працювати, ніж лише позитивні результати.

HWYD: Коли відчув момент переходу від “команди баєрів” до “повноцінної компанії”?

Вадим: Це сталося, коли штат збільшився до 30 людей. Якщо у тебе з’являються позиції на кшталт people partner, технічного проджекта, маркетолога чи head of finance — це вже говорить про компанію, бо ти переходиш від “обов’язкових посад” до “додаткових”.

Також компанія — це про legacy-частину: коли ти офіційно влаштовуєш людей, купуєш страховки, оплачуєш відпустки, маєш юрособу.

Це момент, коли розумієш, що вже не “просто команда”.

HWYD: Як виглядає твій типовий день — від першого кроку до останнього повідомлення?

Вадим: На сьогодні мій типовий робочий день — це аналітика за вчора та перегляд звітів від тімлідів і хедів. Далі йдуть мітинги або співбесіди, а після — типові 1–2 години в робочих чатах.

Але якщо відверто, то так виглядає лише ідеальний робочий день. Інколи таймінг зміщується, і ми з Нікітою можемо опинитися о 20:00 на дзвінку з обговорення нового напрямку — просто тому, що саме тоді з’явилося “натхнення”.

HWYD: Твоя особиста система прийняття рішень: що йде в “зробити зараз”, що — в “делегувати”, що — в “не робити”?

Вадим: Делегувати все, що делегується — основне правило. Максимальна довіра і максимально передані обов’язки — це основа росту.

Особисто для себе визначаю задачі, які прямо зараз впливають на мій день, компанію чи тих, хто чекає від мене рішень — і роблю їх вранці до 11:00. Усе інше — потім.

HWYD: Чи вмієш відпочивати без відчуття провини за “незакрите”? Як це тренував?

Вадим: Так, зараз вмію. Натренував буквально рік тому. Важливо розуміти, що робота — це частина життя, а не все життя. Треба мати час на відпочинок, переключатися й приділяти увагу собі та сім’ї.

Щоб не перейматися за “незакрите”, вже багато років веду календар. Щонеділі планую тиждень і бачу, в який день яку задачу обов’язково треба закрити. Так тримаю перед очима весь план і рухаюся згідно з ним.

HWYD: Чи був момент, коли зрозумів: “я надто в роботі”? Що змінив після цього?

Вадим: Так, такі моменти були й інколи з’являються навіть зараз. У такі дні намагаюся знову переглянути графік і задачі на тиждень, виділити основні, закрити їх оперативно — і таким чином розвантажитися.

HWYD: Як на ритм “24/7” реагують близькі й друзі? Що допомагає не втрачати зв’язок?

Вадим: Друзі реагують добре, бо бачать мої результати). Я планую зустрічі й мітинги з ними заздалегідь, тому в нас завжди є час провести його разом.

HWYD: Що саме ти називаєш “життям поза роботою” у своєму випадку?

Вадим: Це все, що відбувається, коли ти закриваєш робочі чати. Це час із дружиною та сином, перегляд відео, книга, подорож, телефонна розмова з мамою тощо. Найважливіше — справді переключатися й відволікатися. Бо якщо навіть на прогулянці з сином думати про роботу — це не додає ні ефективності, ні продуктивності.

HWYD: Які практики/хобі реально відновлюють тебе?

Вадим: Подорожі, спортзал, перегляд футболу. Але все це поступається головному хобі — часу з сім’єю. Дружина і син відновлюють мене на 100% завжди.

HWYD: Чи був досвід вигорання? Що допомагає з цим боротися?

Вадим: Вигорання не було. Були моменти, коли було складно й не хотілося приймати рішення, знову брати на себе відповідальність за все. Але це швидко проходило, коли я згадував, що за мною стоять люди й чекають правильних рішень.

HWYD: Чи можеш на добу вимкнути телефон і залишити все на команду?

Вадим: Так, можу. Але бажано, щоб у цей момент телефон не вимикав Нікіта. Загалом у нас добре вибудована вертикаль у команді, і на всіх ділянках є люди, які несуть відповідальність. На добу ми з Нікітою можемо зникнути — а от на тиждень, думаю, ні.

HWYD: У тебе нещодавно народилася дитина. Як батьківство вплинуло на баланс між роботою та особистим життям?

Вадим: Дуже сильно. Перші кілька місяців фокус однозначно змістився на сім’ю та виховання. Проте вже зараз я знайшов правильний баланс, домовився сам із собою й навчився будувати графік. Але, звісно, іноді важко пояснити п’ятимісячному сину, що у тата важливий мітинг.

HWYD: Які процеси/метрики дозволяють тобі не мікроменеджити, а спати спокійніше?

Вадим: Звіти, CRM, PNL. Керівники всіх відділів щодня до 11:00 дають звіти з цифрами. У CRM я можу оцінити результат за вчора, а в PNL побачити фінрезультат за день. Ці три основні кити й забезпечують мій спокійний сон.

HWYD: У яких ситуаціях команда допомагає зберігати баланс між роботою та особистим життям?

Вадим: Сильна команда — це люди, які вміють брати відповідальність. Як тільки з’являється достатньо таких людей, у тебе автоматично з’являється більше часу на все інше. В тому числі й на баланс між роботою та життям.

HWYD: Коли ти вперше відчув, що можеш повністю покластися на команду?

Вадим: Як тільки стає достатньо людей, готових брати відповідальність — так відразу й відчуваєш зміни у своїй ролі фаундера.

HWYD: Навіщо фаундеру публічність? Для рекрутингу, довіри, нетворку — чи всього разом?

Вадим: Основна задача одна — HR-бренд компанії. Це допомагає наймати кращих співробітників швидше. Вони приходять не тільки за зарплатою, а й за ідеями, які транслює фаундер.

Друга сторона — рекламодавці. Важливо, щоб вони розуміли, хто ти, як давно ти на ринку, яке обличчя стоїть за назвою й ще одним чатом у Telegram.

HWYD: Де проходять твої межі публічності: що показуєш, а що залишаєш приватним?

Вадим: Я загалом не дуже публічна людина й досить концептуально веду свої соцмережі. Мало показую особисте життя, бо не розумію, як воно напряму впливає на результат і HR-бренд. А от у бізнесі, виступах, зустрічах — намагаюся бути активним

HWYD: Яким ти бачиш себе й Improve Team через 3–5 років?

Вадим: Життя поза роботою точно має займати головне місце в цій картині. Я впевнений, що моя залученість у компанії стане меншою. Але це не означає, що не буду в інших бізнесах чи напрямах. Загалом це вже відбувається.

HWYD: Три речі, які ти зробив би інакше на старті, щоб не заходити у режим “24/7” так глибоко.

Вадим:

1. Раніше делегувати й довіряти.
2. Не думати, що я можу зробити все краще за всіх.
3. Не вірити, що якщо не закрити задачу сьогодні, то завтра компанія не існуватиме.

HWYD: Що порадиш фаундерам-початківцям?

Вадим: Будьте готові працювати 24/7 на старті й детально розбирайтеся в кожному процесі. Неважливо, це рекрутинг, фінанси чи інший відділ — потрібно орієнтуватися й знати основні поінти скрізь. На кожному етапі розвитку нашої компанії я переконувався, що треба детально розуміти й періодично перевіряти кожну деталь. Я не кажу бути мультиінструменталістом і вміти й людей наймати, і постбеки налаштувати, і PNL з нуля скласти.

Але точно треба знати теоретично, як це робити, і в якій таблиці перевірити показники. Це триматиме команду в тонусі й дозволить уникнути втрат у майбутньому.