Наталія: Підготовка почалась з кінця лютого-початку березня з пошуку локації. Тож можемо сказати приблизно 5 місяців.

Даніель: Підготовка фактично розпочалася одразу після завершення Sempro Conference 2024 у КВЦ «Парковий». Щойно закінчився один івент — ми вже почали обговорювати новий формат та концепцію майбутньої аффілейт-конференції. Тож перші ідеї та плани з’явилися ще у 2024 році.

Наталія: Насправді, проводити івенти в Україні з початку повномасштабного вторгнення – титанічна задача для всіх організаторів, адже ти маєш врахувати не тільки щось стандартне як-от містіть локації, але і зважати на тривогу, можливі обстріли напередодні, безперебійне електропостачання, заїзди, виїзди, комендантську годину і тому подібне. Зараз, напевно, особливо найважче з людьми (маю на увазі чоловіків), враховуючи ситуацію в країні.

Даніель: Найскладніший аспект — це нинішня загальна атмосфера в Україні та виклики із залученням нової цільової аудиторії. Саме тому ми щиро вдячні всім, хто в такий непростий час довіряє нам і підтримує розвиток аффілейт-конференцій в Україні.

Наталія: Ох 🙂 Взагалі, неслось дуже багато всього, але найочевиднішим був момент з бейджами та браслетами на afterparty. Людей було стільки, що ми навіть перевищили заплановані обсяги. Такі матеріали замовляєш завчасно, щоб встигнути надрукувати відповідний тираж, але наші учасники повернули все на 180 градусів! Бейджі та браслети розліталися так швидко, що запас, який ми планували на цілий день, закінчився десь приблизно за годинку до вечірки. І знаєш що: це найкращий факап за мою історію в Sempro, адже такий інтерес та ажіотаж в наш час потрібно цінувати найбільше.

Даніель: Як завжди — трохи «веселої анархії» 😊 Потрібно було контролювати всі процеси, перевіряти фінальні деталі, і, звісно, займатися моєю «улюбленою» частиною — квитками: термінові покупки, апгрейди тощо. Ще один приємний, але неочікуваний момент — наплив гостей був настільки великим, що бейджів забракло для всіх охочих.

Наталія: Даніель стояв на точці пропуску реєстрації і перевіряв всіх особисто. Не знаю, як він це витримав, але якщо запитати мене, хто головний герой івенту – це беззаперечно він.

Даніель: Все вирішувалося оперативно, у процесі. Головне — правильно розставляти пріоритети й рухатися крок за кроком.

Наталі: Сказати, що ми в приємному шоці – не сказати нічого. Sempro Fest відвідало понад 1000 гостей. Дякуємо за шалену підтримку, неймовірний ажіотаж і любов до нашого проєкту та роботи, в яку ми вкладаємо всю душу. Це наша головна причина розвиватися, рости та щоразу перевершувати самих себе. Sempro Fest це не просто івент, це наша спільна історія, яку ми створили разом з усіма учасниками та партнерами.

Даніель: Під кінець дня наші хостес підрахували понад 1100 відвідувачів.

Наталі: Ні для кого не секрет, що цьогорічний івент суттєво відрізняється кількістю стендів. Законодавчий ринок України зараз штормить, так як ФБ не снилось. Проте і ми переосмислили поняття конференції, як такої. Sempro Fest – не лише про стенди, а й про інтерактивні зони, нестандартні підходи до реалізації присутності партнерів та брендів, залучення аудиторії, врешті решт самого вайбу івенту. Без жодної тіні соромʼязливості можу заявити, що наша команда зробила неможливе і попри всі виклики – ми провели (за деякими відгуками) найкращий івент в 2025.

Даніель: Цього року ми змістили акцент з класичних стендів на формат фестивалю. Врахували фідбек партнерів і замінили частину стендів наінтерактивні зони, які ідеально вписалися в атмосферу фесту.

Наталі: Процес відбору хедлайнера – «особливий вид задоволення». Не кожен артист зайде для нашої аудиторії. Смаки нашого комʼюніті «досить специфічні», і ми як організатори, маємо це враховувати. Тому ми перебрали з добрий десяток, а то і два, артистів. Я з самого травня топила за Козловського!! Спешу звісно. в жарт, але потім ми почали більш серйозно це обговорювати. Команда (хлопці, пробачте) була налаштована скептично, але врешті-решт ми всі були вражені роботою Віталія та його командою. Ну погодьтесь, хто ще виступив би ТАК ПОТУЖНО? Тільки Піна Колада, тільки хардкор!!!

Даніель: Ідею запросити Віталія Козловського запропонувала Наталі. Спершу я ставився до цього скептично, але після перегляду його виступів і збору відгуків стало зрозуміло, що це буде «розрив». Так і вийшло. Незважаючи на різні музичні вподобання нашої аудиторії, емоції від хедлайнера були просто неба.

Наталі: Великих локацій для проведення івентів такого масштабу в Києві не так багато. Але куди арбітранам йти, як не на завод, якщо звʼязка не залетіла?) Арт-завод так класно ліг в концепцію та меседжі, що ми зрозуміли – це воно. Територія, фестивальний вайб, колишній завод – це пушка. Такого ще ніхто не організовував, тому ми подумали, а чому б нам не бути першими?) Локація виявилась дуже лояльною. Приємна комунікація, швидкість вирішення питань, готовність йти на зустріч – все було достатньо легко.

Даніель: Хотілося привнести новий формат у конференції, але вибір локації — завжди складний процес. Нових майданчиків немає, а старі вже приїлися. Арт-завод давно був у планах, просто не було розуміння, як поєднати його атмосферу з конференційною. І тут формат фесту став ідеальним рішенням. Це була одна з найприємніших співпраць. Жодних складнощів від початку й до кінця. Локація має все необхідне, а якщо раптом чогось бракує — швидко знаходяться варіанти.

HWYD: Як давно ти в affiliate-ринку і з чого все почалося для тебе?

Юля: В affiliate-ринку я вже 10 років і почалося все з ярмарки вакансій. Тоді я вперше влаштувалася на full-time роботу на посаду affiliate manager в мобільному маркетингу.

HWYD: З якими викликами ти зустрілась на початку своєї кар’єри?

Юля: Основним викликом для мене стали упередження суспільства — зокрема, стереотипи, що молодий вік і приємна зовнішність нібито не можуть поєднуватися з аналітичним складом розуму у дівчини. Це проявлялося як у формі ейджизму, обʼєктивізму так і гендерної дискримінації.На початку кар’єри мені доводилося буквально наполягати на проведенні інтеграцій, долучення до переговорів з партнерами по технічним питанням, пояснення, що моя роль в компанії не є формату прислуги або ескорту, тощо. Це був не просто виклик, а щоденна необхідність доводити свою компетентність через дії.

З часом я навчилася будувати чіткі кордони в комунікації, а впізнаваність на ринку зменшила ризик появи таких ситуацій в рази. І це відкрило для мене можливість — бути голосом підтримки для тих, хто зіштовхується з подібними труднощами в команді чи в професії (в будь-який бік за статтю та віком).

HWYD: Що найбільше любиш в своїй роботі?

Юля: Можливість зростати, масштабувати ідеї та вплив, бути не просто в курсі трендів, а формувати їх. А також, людей…

Мене надихає поєднання технологій, маркетингу, зв’язків з громадськістю та особливо — фокус на людях, команді, HR-аспекті. Це рідкісна синергія, яка дозволяє не лише створювати продукти чи кампанії, а й формувати середовище, в якому вони народжуються.

HWYD: Ти — людина, яка вміє бути “своєю” і з топами, і з новачками. Як тобі це вдається?

Юля: Для новачків – достатньо памʼятати свій особистий досвід та шанувати ту важку працю, той шлях, котрий проходять зараз ці люди. Вірити, підтримувати, направляти.

Для топів – це розуміння, через що пройшли ці люди, маючи поза роботою ще невідому кількість питань, котрі супроводжували той шлях до статусу “топ” серед оточуючих. Це про велику відповідальність, це про неймовірний обсяг знань, умінь та різноманітних навичок. Це про досягнуті вершини зі сторони, а поза ними синдром самозванця і невдоволення, бо “можна було ліпше”.

HWYD: На твою особисту думку, дружба в affiliate — це реальність чи більше красива ілюзія?

Юля: Я щаслива сказати, що це реальність. І я навіть знаю випадки, де це ще й велике прекрасне кохання!

HWYD: Які якості ти цінуєш у друзях-партнерах на ринку?

Юля: Взаємоповага, чесність, відкритість, відповідальність, довіра, небайдужість.

HWYD: Чи були у твоїй кар’єрі випадки, коли дружба допомогла подолати складні ситуації? Розкажи.

Юля: Таких випадків було безліч! Я зверталася за порадами від питань професійного характеру, до допомоги з евакуацією авто (Олександр, СЕО Triangles) та поверненням особистих речей з Варшави (тут була ціла делегація – Анастасія, ССО Gambeat; Катерина, Head of Advertisers LeadHeaven; Марія та Анна, CEO та TL of Affiliates Spyro). Навіть маю досі 2 фени для волосся, бо один подарувала Оля PR TL WWGroup, коли я була місяць без особистих речей.

Зверталася за підтримкою, щоб пережити стрес. За увагою, яку могла недоотримувати в необхідному обсязі від керівників, колег, тощо. Особливо рятували дружні стосунки з пошуком необхідних контактів під будь-які цілі. Хтось може підказати агенцію, хто друкує візитки в іншій країні, хтось підкаже маловідомий продукт або команду, а хтось рекомендує людину під твою відкриту вакансію в компанії.

HWYD: Які помилки найчастіше заважають зберегти дружні стосунки в професійному колі?

Юля: Одна з найпоширеніших помилок — це плутати робочі стосунки з дружбою, не маючи внутрішнього фільтру: “я називаю цю людину другом, бо ми справді близькі — чи просто тому, що нас щодня об’єднує спільна справа?”.

Ще одна помилка — це небажання або невміння відпустити стосунки, коли ваші цінності, цілі чи кар’єрні шляхи починають рухатися в різних напрямках. І це нормально. Але спроби “тримати” зв’язок на колишньому рівні часто призводять до розчарувань, образ або непорозумінь.

HWYD: В яких випадках, на твою думку, дружба з людьми зі сфери може заважати роботі?

Юля: Коли це не є насправді дружбою, або ви вкладаєте різні поняття в даний термін.

HWYD: Ти якось згадувала, що твої друзі переважно зі сфери. Чи не розмивається через це межа робота-особисте життя?

Юля: Мої друзі знають золоте правило нашої комунікації – ми ОБОВʼЯЗКОВО мусимо говорити не тільки про роботу. Зазвичай, я та “душніла”, хто змушує всіх змінити тему, АЛЕ це важливе нагадування для кожного з нас, що ми цікаві один одному через безліч факторів.

HWYD: Чи є у тебе історія про дружбу, яка змінила твоє ставлення до роботи чи ринку?

Юля: Моє оточення для мене є тим самим чудовим ресурсом для можливості “подивитися з іншого кута” на все, що нас оточує. Думаю, всі і кожен трохи посприяли певним змінам в моєму ставленні до роботи.

Але маю безліч історій про роботу, котра змінила моє ставлення до дружби – і найяскравіша, це поява Анастасії, ССО Gambeat в моєму житті, в моєму ЖК в сусідньому підʼїзді 3 роки тому.  Про нашу дружбу ми жартома кажемо “аби не наші хлопці, то вже жили б разом з 4 котами в центрі Києва”.

HWYD: Як ми знаємо, навколо теми дружби між чоловіком та жінкою є багато суперечок. Особисто ти віриш в неї?

Юля: Я вірю, знаю і відчуваю. Найближчим другом серед чоловіків я вважаю Олександра Щипака – колись ця людина обрала мене гідною бути його керівником. Мої давні партнери, для котрих колись я була affiliate менеджером (передаю палкі привіти Міші Функ та Вадиму Завадюку), а також хлопці та чоловіки подруг зі сфери.

Десь місяці за два до весілля Марія-Вікторія написала мені з пропозицією зустрітися втрьох на обід перед паддл-тенісом та потеревеніти. Я підтримав пропозицію і примчав на обід, ні про що не здогадуючись. Ми зустрілися і, як завжди, говорили про все на світі – роботу, особисте… Юра трохи затримувався, а коли приїхав, вони почали усміхнено переглядатися між собою. Я второпав – щось відбувається. І не помилився – Марія-Вікторія розповіла про те, що планується весілля – але це я знав, як і більшість представників комʼюніті, адже історію з неймовірним освідченням на просторах інстаграму не бачив хіба що лінивий . Та приємно було чути, що мене запрошено серед найближчих для молодят людей. Однак головний сюрприз був ще попереду – мене запрошують провести церемонію! Вау – ось тут перехопило подих! Це ж не просто прийти, привітати, підтримати, розділити свято… Це щось значно більше. Це про неймовірну довіру і сподівання. Ви уявляєте? – 100+ гостей, батьки, дідусі/бабусі, друзі, і нарешті самі молодята, які вдвох викохують це свято – і найсокровенніше довіряють тобі! Я відчув страх і гордість одномоментно! Проте про відмову цим двом і мови не було, тож я сказав “ТАК”! (наче сам стояв у той момент біля вівтаря).

Далі розпочався процес підготовки. Усіх деталей я не знаю, та підхід до навіть найменших деталей був фантастичним. Пара домовилася зі спеціалістами – весільною агенцією. Не можу уявити, скільки зідзвонів у них було щодо інших тем – танець, посадка за столами, меню, кольори, вибір музики, сукні тощо… Але навіть міти щодо організації церемонії були щотижневими.

Я занотовував послідовність дій, виходів, традицій, які вшановуватимуться, і, на сам кінець, мав підготувати текст. Сказати, що я крутив його, переписував, закреслював і писав наново мінімум 100 разів – нічого не сказати. Та настало 26 липня, я був готовий – знав, що вклав у підготовку власну щирість, дружбу і еоції, а коли щиро – точно буде якісно. Перевірено власним досвідом.

Весілля проходило за містом – у Ясногородці – там, де свого часу відкрилася славнозвісна страусина ферма. Відповідно, і назва комплексу для святкування – “Страусхол”. Велика доглянута красива територія: зовні – газончики, ставок із місточками, деревʼяні зруби-бесідки і пишний ландшафт, всередині – величезна зала, прикрашена та оздоблена так естетично, як у американських фільмах про розкішне весілля.

Поки гості зʼїжджалися, на всіх чекав велком-дрінк, грала музика, на сонці блищали білосніжні усмішки гостей, а у повітрі панувало мовчазне приємне хвилювання. Усіх зустрічав гарний та досвідчений ведучий – Ігор Зенін. Особисто я знаю Ігоря по шоу “Шо за сонг?” на ютубі, можливо, ви теж бачили? Раптом ні – рекомендую, там весело.

Ближче до 13:00 організатори голосом ведучого почали скликати гостей займати місця біля красуні-арки, оздобленої посеред галявинки тааааак ніжно, що її хотілося фотографувати навіть до початку церемонії. Місця у перших рядах, зрозуміло, зайняли батьки та найближчі молодятам люди, рештою території розмістилися друзі.

Я почав говорити і в моменті усвідомив, що рівень концентрації гостей – космічний – прикута увага, люди вслухаються у кожне слово, і це кайф! Спершу я викликав свідків – хлопців – їх було аж пʼятеро! Ми перекинулися декількома жартами, аби трошки розбавити атмосферу. Після – кружляючи у танці, зʼявилось пʼятеро подружок нареченої. Усе в найкращих традиціях – одяг свідків був в однаковій кольоровій гамі і дуже гармоніював із кольористикою заходу – навіть цей момент було ретельно продумано. Пожартувавши про парубоцьку вечірку і дівич-вечір, ми запросили до арки нареченого.

Юра вийшов упевнено. Гарний, статний, у шикарному костюмі. Очі видавали легке хвилювання, та тримався він елегантно – як завжди ввічливий, усміхнений, інтелігентний. А от коли настав час виходити Марії-Вікторії, на нареченого чекав сюрприз: вбравшись у весільну сукню і сховавши обличчя під фатою, до Юри вийшов… один із друзів 🙂 Всі розуміли, що цей короткий жарт був необхідним, бо буквально за мить вийде Маша, і рікою поллються сльози радості.

Так і сталося. Я запросив Марію-Вікторію, до вівтаря її підвів статний тато. Розкішна біла, з легким відливом слонової кістки, сукня проводжала кроки нареченої зеленим газоном. Юра захопливо дивився на кохану. Бабуся, що увесь час усміхалася мені і всіляко підтримувала, почала плакати. Навіть молодь не стримувала емоцій.

Молодята взялися за руки, дивилися один одному у вічі та продекламували обітниці. Щиро, впевнено, назавжди! Після цього отримали благословення батьків, за традицією стали на вишитий рушник (одночасно) та надломили коровай.

А тоді – слова, на які всі так чекали. А головне, про які мріяли наші молодята з моменту зустрічі один з одним ще 7 років тому… “Чи готовий ти, Юро, оберігати, кохати, піклуватися про Марію-Вікторію протягом всього свого життя?” – “ТАК!” “Чи готова ти, Маріє-Вікторіє, оберігати, кохати та піклуватися про Юру протягом усього свого життя?” – “ТАК”!

На цих словах емоції вже було не стримати: сльози, оплески, всеохоплююча радість супроводжувала поцілунок молодят. А я, втерши сльозу, усміхнувся, адже зрозумів – все було зроблено так, як ці двоє хотіли! І це мене тішило.

Ну а далі всі перемістилися в ресторан, були тости, смішні і несовкові конкурси, танці… Особливо запамʼятався пранк від ведучого – протягом усього дня весілля він нишком приховано знімав різноманітні крінжові запити щодо гостей – то просив його погодувати з руки, бо він не може зараз бруднити руки, то натякав винести йому тишком-нишком алкогольні напої, бо йому, мовляв, не наливають на роботі 🙂 наприкінці вечора все це діло було змонтовано і показано на екранах. Зал реготав.

Маша танцювала з татом, Юра – з мамою. Кидали букет нареченої незаміжнім, підвʼязку ловили неодружені хлопці. Посеред вечері молодята попіклувалися про дозвілля гостей і запросили сікрет-гостя. Ним виявився Шумей, який під акустичну гітару наживо заспівав пісень, мабуть, 7-8. Особисто я таку музику не слухаю, але почувши наживо, підзавалив – неймовірний голосина до мурашок пробирав і викликав такі ж справжні романтичні емоції, як і саме весілля.

Для молодят цей день був не лише найбільшим святом у їхньому житті, проте ще й важкою роботою, з якою вони впоралися на 1000% – усміхатися, фотографуватися, ходити цілий день на підборах, танцювати, слухати, відповідати, дякувати.

І на завершення

HWYD: Розкажи про своє дитинство, в якій родині ти народився?

Костя: Я народився у місті Херсон у звичайній середньостатистичній родині, проте у незвичайних батьків. Моя мама – приклад справжньої жіночності, мудрості та любові, тато – мужності та характеру. За фахом мама була фармацевтом, працювала на виготовленні фармакологічних препаратів при туберкульозній лікарні, а тато – майстер спорту з пʼятиборства, виступав з цього виду спорту за “Динамо”, а через те, що тоді, аби бути динамівцем, треба було бути міліціонером – відповідно, служив і мав звання:

HWYD: Як пройшли твої шкільні роки?

Костя: Я – справжнісінький задрот і не соромлюсь цього. Я з дитинства любив вчитися і обожнюю це й на сьогодні. Найкращим вихідним було – піти з мамою зранку суботи в центр міста на прогулянку, обов’язково зайти до книжкової крамниці, купити нову книжку, а потім відсвяткувати цю подію в кафе за скляночкою молочного коктейлю з тістечком. Книжка прочитувалася за тиждень-два, і потім знову купувалася нова. І так все моє шкільне життя. Навіть зараз, не маючи, на превеликий жаль, вдосталь часу на читання, я не можу спокійно пройти повз книжкову лавку – обовʼязково щось куплю і поставлю у свою бібліотеку вдома – паперові книжки для мене неабиякий фетіш.

З першого класу мене віддали на карате та на плавання. Якихось надзвичайних успіхів та зірок із неба я не хапав, проте мені подобався вже тоді такий щільний графік поєднання навчання з тренуваннями. Памʼятаю, рекордним в цьому плані був шостий клас: повно уроків, пн-пт – плавання, вт-чт – карате, ще й ср-сб – баскетбол. Карате хоч і не зробило з мене бійця, подарувало безліч яскравих спогадів – щоліта ми їздили у спортивний табір до міста Скадовськ – звичайний табір, як у всіх, тільки з тренуваннями. Там була і перша закоханість, і перші поцілунки, дружба і все те романтичне, чим жив і про що мріяв маленький я.

HWYD: Ким ти мріяв стати в дитинстві?

Костя: До 9-го класу включно я мріяв стати хірургом – хотів рятувати людей. Та тоді в Україні відбулася Помаранчева революція, зʼявився на той час дуже прогресивний “5 канал”, що транслював прямі репортажі з Майдану, і я зрозумів: моє справжнє покликання – журналістика.

Відтоді я почав готуватися заздалегідь до вступу в Київський національний університет імені Тараса Шевченка – марив Києвом і саме цим універом, хоча здебільшого херсонські парубки на той момент обирали стати моряками (як і більшість моїх однокласників та друзів дитинства), та я, як справжній Козеріг – уперся.

HWYD: Навчання – навчанням. А як ти відпочивав? Хіба самі лише книжки?

Костя: Ні, не тільки) Ми – люди з Півдня України – люди морські. Я досі байдужий до гір, а от море – то моє все. Щоліта ми їздили мінімум двічі в пансіонат “Арабатська стрілка” на Азовському морі – мілке море з хвилями-”барашками”, кайф! В мене, до речі, на згадку про ті часи, на нозі набите татуювання у вигляді узбережжя з написом “Арабатська стрілка” – настільки я люблю це місце. На жаль, зараз воно в окупації. Також в моєму житті вже на той час велику роль відігравала музика – це були часи розквіту субкультур, я захопився панк-роком, любив емо, ми з друзями відвідували рок-сейшни, що проводилися раз на 2 тижні. Памʼятаю, як батьки вперше мене відпустили на такий концерт – я надивився кліпів, де на концертах повно народу, слем, стейдж-дайвінг і таке інше, тож їхав в маршрутці вже трохи переляканий і думав, що стоятиму десь скраєчку. Та тільки-но ми підʼїхали, я побачив, що сцена – це сходи якогось ДК, під “сценою” – нууууу, людей, мабуть, 15, а огорожа між “фан-сектором” і “сценою” – натягнута мотузка, але всеодно було кайфово.

Сильно виділятися мені не дозволяли батьки, як би я не бунтував, та ми намагалися виглядати канонічно – мій друг носив ірокез, у мене – чьолочка емочна, відповідні речі. Тому часто доводилося мати справу з гопніками, щось їм довго пояснювати, інколи битися або частіше – тікати.

А ще був період захоплення скейтбордингом, але ненадовго)) ера поп-панку породила у нас течію скейтерів. Мені теж хотілося, бо виглядали вони круто. Грошей на класну дошку не було, та і спробуй пояснити тоді батькам, що якась деревʼяшка на колесах може стільки коштувати. Тож мама все ж трошки допомогла мені підкопити, і ми купили звичайнісінький найпростіший скейт у магазині “Віраж”. Я спробував зробити “оллі” і з першої ж спроби зламав деку надвоє. Потім ховав половинки скейту під ванною, аби не засмучувати маму.

HWYD: Яким тебе виховували?

Костя: Я ріс справжнім мрійником. Мабуть, це і допомагає мені зараз залишатися дитиною і не обмежувати себе у креативних фантазіях. Любов мами навчила мене любити цей світ, поважати та шукати щось хороше у кожному, цінувати себе та людей довкола. Тато привчив до справедливості. Звісно, в таких парадигмах (про те що світ має бути ідеальним) дещо важко жити, адже щоразу як щось відбувається не по совісті чи нечесно і несправедливо, ніби руйнується усе, на чому базується твій внутрішній світ. Але віра в добро і в людей в мені не вщухає. І як би інколи боляче не було – мені ця риса в собі подобається.

Памʼятаю історію: щоліта до нас приїжджав лунапарк і розташовувався біля мого будинку – тоді мікрорайон був новий і поруч був зручний для лунапарка пустир. Відповідно, окрім відвідувачів, там ошивався різноманітний зброд. Я був маленький,  почув, як на кухні щось відбувається – мама побачила з вікна, як до пацанів та дівчат з нашого будинку, що сиділи на лавочці під підʼїздом, підійшли якісь зеки, вдарили наших і зірвали в когось із шиї ланцюжок. Мама крикнула їм щось на кшталт “Що ви робите?!”, але вони її послали і пішли в сторону лунапарка. У той момент з тренування спітнілий і розпашілий прибігає тато. Він побачив заплакану маму, швидко спитав, що сталося, і пішов. Тоді я вперше бачив, щоб мама молилася. Як дізнався пізніше, тато знайшов їх – одного вирубив, а другого тягнув по землі до найближчого відділку поліції за зламаний палець. Тоді я подумав, що теж хочу, коли матиму родину, дарувати таке ж тепло, як мама, і бути таким кремезним і надійним захистом, як тато.

HWYD: Поговорімо про вступ і студентські роки.

Костя: Оййййй, тут нам не вистачить всього інтернету, аби про це написати) спробую коротко, хоча це не найвдаліша моя риса))

Я вступив до ІЖ – Інститут Журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вчився прям класно я, мабуть, тільки перших роки півтора – мав надію перевестися на бюджет. Вступив я на контракт, і тоді мав розмову з татом: “Або ти будеш в Шеві, там де хотів, я сплачуватиму контракт, але ми обмежуватимемо тебе в кишенькових грошах, або ти йдеш в Нархоз (паралельно я вступив на бюджет на “банківську справу” до КНЕУ про всяк випадок, аби лише заякоритися в Києві), там бюджет, стипендія, і ми з мамою ще даватимемо кишенькові”. Та я обрав те, що хотів.

Там, в інституті, я зустрів своїх найкращих друзів, з якими ми, хоч і не так часто, як хотілося б, але дружимо й по цей день. Один із нас загинув на фронті, і це неймовірна втрата, яка дуже сильно по усіх нас вдарила. Макса досі не вистачає і не вистачатиме.

Це було справжнє студентське життя, за яке не соромно. Я прожив його так, як мав і як, мабуть, хотів, аби проживали своє студентське життя мої діти. Тут все, як у Ремарка – дружба, кохання, щирі непідробні емоції, пісні під гітару в гуртожитку. Ех, ностальжи)

HWYD: Розкажи про свої перші заробітки.

Костя: Буквально перший – я забрав із дому смажене насіння, табурет, і став поруч із бабульками торгувати насінням) бізнес не йшов, а потім прийшов тато і купив у мене стаканчик на 50 копійок і забрав мене додому.

А так – на другому курсі я мав літній підробіток – влаштувався секретарем литовської делегації під час ювілейного зʼїзду Банку реконструкції та розвитку в Києві, і на зароблені кошти тут же відправився у перший у своєму житті євротур автобусом.

HWYD: Після інституту ти працював бортпровідником! Як тебе туди занесло?

Костя: Це був пʼятий курс, і тато сказав мені, що в мене є місяць на те, аби знайти роботу – більше він мені грошей не даватиме. Я почав активно щось шукати, але на що я міг розраховувати без досвіду? – або стажер, або за копійки кудись у газету. Тоді я побачив фотки друга у ВК, який ледь не щодня був десь за кордоном. Ми списалися, і він запропонував мені спробувати. Я прийшов на співбесіду до авіакомпанії “Аеросвіт”, і пройшов тоді – три місяці навчання. Я й досі вважаю саме те навчання найкращим і найкориснішим у житті – від етикету, знання подачі страв і сегрегації вин – до гасіння пожеж, рятування потопельників і організації евакуаційних дій. Так я пролітав 2,5 роки. Літав всюди – і далекомагістральні через океан, і короткі до Європи та Азії.

HWYD: Чому вирішив завʼязати з авіацією.

Костя: Я з величезною повагою ставлюся до всіх колег із авіації, зокрема до бортпровідників. Та особисто для себе більше не бачив перспектив – так, було нааааадзвичайно круто, мені був 21 рік, я побачив майже увесь світ, заробляв класні гроші. Та нереалізовані амбіції нагрібали. Я почав згадувати, навіщо я переїхав до Києва і ким хотів стати насправді.

Памʼятаю, у нас був рейс, а я засмучений – бо в цей день мої одногрупники святкували випускний із універа – кінець 5-го курсу. А мені в рейс. Мої колеги про це дізналися, і аби підбадьорити мене – влаштували сюрприз – на зниженні мене покликали до кабіни пілотів, і всю посадку я провів на джамп-сіті у кабіні пілотів. Емоції та враження фантастичні. Тож я був дуже вдячний авіації і колегам, за те що такий неймовірний досвід трапився в моєму житті, та мав рухатися далі.

HWYD: Далі починається ера TV?

Костя: Саме так. Я про це вже багато де розповідав, не хочу сильно повторюватися. Першими мене прийняли “Факти тижня з Оксаною Соколовою” – журналістом-стажером. Я досі вдячний Оксані Миколаївні за віру в мене. А тоді пішло-поїхало: редактор на “Стосується кожного”, Шеф-редактор на Новому каналі та СТБ. Під кінець телевізійної карʼєри замовники мені повністю віддавали проєкти “під ключ” – розробити концепцію, прописати арку сезону, провести кастинг, набрати учасників, написати сценарії, реалізувати, змонтувати і на виході отримати готове шоу. Якось одночасно в мене було 6 проєктів – і я горів цим, а не вигорав.

Здавалося, я знайшов себе і своє місце. Нарешті я виконував улюблену справу, в якій я профі, ще й отримував за це достойну винагороду. Закінчилися злидні, можна було мріяти і планувати майбутнє… Та нас вирішила рф повчити, як нам треба жити, і обовʼязково денацифікувати – до того жоден українець без кидання зіги не лягав спати і не починав день. Фу, короче – прийшла повномасштабна війна.

В країні стало не до розваг, і я лишився без роботи. Деякий час я допомагав у якості інфоволнетра – разом із колишнім міністром Бородянським ми збирали і фіксували усі злочини рф, аби потім мати структуровану доказову базу чи то для Гааги, чи для чого ще знадобиться. Але фінансова подушка швидко закінчувалася, і треба було швидко щось шукати, адже я відчував на собі відповідальність не тільки за себе, а й за рідних та близьких.

Так я написав Інні Gagarin – моїй давній подружці ще зі вступу до інституту і по гуртожитським часам. Я дякую Інні і досі – вважаю, вона врятувала мене в той момент, а також подарувала мені квиток у світ партнерського маркетингу, ще й виступила моїм протеже, що значно спростило мій вхід до сфери.

HWYD: Ти прокачався надзвичайно і у цій сфері – став врешті Креативним директором Wild Wild Group! Як тобі працюється на рівні С-LEVEL?

Костя: Я обожнюю Wild Wild! У мене тут повністю розвʼязані руки – мене покликали на цю позицію як кваліфікованого та досвідченого фахівця, і таким мені дають можливість бути! Це найцінніше в моїй роботі! Памʼятаю наше перше спілкування з СЕО компанії – це мало бути щось типу співбесіди, проте ми настільки захопились і говорили один із одним про все на світі настільки натхненно, що й не помітили, як сплинуло майже 2 години  також перед безпосереднім переходом до WWG, мене дуже сильно підтримала Катя – Head of Sales WWApps. Катю я знав давно, вона медійна і дуже поважна в комʼюніті людина, проте так щиро писала і підтримувала, що я відчув – тут мені буде комфортно. І так і сталося. Тому тільки в такій атмосфері – Я НАГОЛОШУЮ – ВИНЯТКОВО В ТАКІЙ АТМОСФЕРІ, ЯКА Є НАРАЗІ У WILD WILD GROUP – і народжуються усі ці крейзі ідеї з кіньми, стендами, на яких можна малювати, вестернами та багато чим іншим.

HWYD: Щодо робочих заслуг – зрозуміло. А як щодо особистих? Ти ж тато – розкажи про власне батьківство.

Костя: Я – тато прекрасної, найкращої у світі донечки Майєчки. Це – моє серце, моя душа, моя найбільша любов у світі! Так сталося, що ми з її мамою розлучилися, коли Майї було 1,5 року, проте ми добре спілкуємося, підтримуємо дружні стосунки і, сподіваюся, на дитині це жодним чином не відобразиться.

З Майюшиних двох рочків ми з нею постійно їздили на моря) це завжди викликало непідробний інтерес у решти відпочивальників – наша компанія складалася з дідуся (на жаль, моя мама померла 8 років тому), мене і маленької дівчинки. Всі питали, мовляв, де ж ваші дівчата) проте ми прекрасно ладнали трьома поколіннями Голубєвих.

Майя стала моїм найкращим другом. Ми з нею про все говоримо, як із дорослою. А можемо дуріти, наче нам обом по 9, а не лише їй, нещодавно накупили черешні, і я показав їй, як можна стріляти кісточками, як ви розумієте, ми всі були в плямах від черешні, але щасливі. Дуже хочеться зберегти з нею ці стосунки і надалі, не зіскуфитися і бути тим татом, про якого мріє дівчинка – другом, захистом, опорою.

HWYD: Ну, і нарешті про HWYD – як ти його придумав?

Костя: HWYD ми створювали вдвох. Якось я прогулювався з однією подругою і сильно бурчав на нішеві медіа – там то не так, там се не так. На що вона мені запропонувала не буркотіти, а взяти і створити власне. Я подивився на неї розгублено і спитав, на які шиши я це робитиму. І вона відповіла: “Я в це вкладуся – з тебе ідея, концепція, структура, наповнення”. Так і забилися. Виглядало це наче на слабо.

Спершу все йшло якось дуже повільно і здавалося, що увесь задум – просто ілюзорна фантазія. Проте хоп – і вже готовий сайт, хоп – і готовий брендбук, хоп – куплено домен… Пу-пу-пу – назад дороги немає. Коли я поклацав вперше сайт і зрозумів, що це моє дітище, одразу зʼявилося бажання вдосконалювати, популяризувати, робити кращим і впізнаванішим!

Так ми стали тими, ким ми є. Ми набрали невеличкий штат – зараз нас близько 10 людей вже, кожен – талановитий максимально у своїй справі – це така собі Ліга Талантів. Тому усі операційні процеси я можу сміливо довірити команді і забирати на себе роль лише амбасадора для впізнаваності чи залучення експертів для наших матеріалів.

HWYD: Розкажи, де та як проходило твоє дитинство? Опиши декілька найяскравіших спогадів.

Міла: Народилась я в Чернігівській області. Моє дитинство було дуже теплим, класним. Найяскравіші спогади — це те, що кожного літа я їздила на Західну Україну. Просто кожного літа.

HWYD: Про що ти мріяла, бувши маленькою дівчинкою?

Міла: Коли я була маленькою, мріяла про класну машину червоного кольору, спортивну — і стати дипломатом.

HWYD: Як ти навчалася в школі?

Міла: У школі я навчалася дуже-дуже добре. Моїми улюбленими предметами були історія, українська мова, українська література, англійська та зарубіжна література.
Мені подобались гуманітарні предмети — усе, що пов’язане з читанням та мовами.

HWYD: Які гуртки/секції відвідувала і яких успіхів досягла?

Міла: Я відвідувала школу мистецтв паралельно зі звичайною школою. У школі мистецтв якихось особливих успіхів не досягла, зате по загальній школі — їх було дуже багато. Я часто займала призові місця на районних олімпіадах.

HWYD: Куди та чому вирішила вступати після школи?

Міла: Я вступила на фінансиста, точніше — на податківця. Бо це, в принципі, базова освіта, яка завжди стане в пригоді.

HWYD: Як проходили твої студентські роки? Опиши декілька найяскравіших спогадів.

Міла: Проходили дуже-дуже насичено. Найяскравіші моменти мого життя пов’язані саме зі студентством. Мені дуже подобалися командні активності, особливо день факультету, містер і міс факультету — і всілякі такі заходи.

HWYD: Яким чином ти заробляла перші кошти? На що витрачала перші зарплати?

Міла: Перші кошти я почала заробляти ще в школі. Працювала влітку у бізнесі знайомих — ми виробляли дерев’яні дитячі пазли, типу хендмейд. Я їх фарбувала, малювала. Витрачала на одяг — на класний одяг.
А ще перші гроші я виграла в лотерею. Мені купили білет, я виграла x30 — і, звісно, тоді почувалась просто rich bitch.
Це був мій перший досвід «своїх» грошей. До того мені просто дарували, а тут — виграла. І я пам’ятаю, в дитинстві в мене прям була така хороша «котлета» готівки.

HWYD: Як ти потрапила до афілейт-індустрії?

Міла: Я взагалі спочатку просто дізналася про позицію affiliate manager, почала заглиблюватися — і дізналась, що в мого знайомого в компанії є відкрита вакансія.
Але вибір на користь професії affiliate manager я зробила ще на третьому курсі, коли аналізувала, що мені більше підходить: робота за спеціальністю у сфері фінансів чи щось нове, невідоме.
Я обрала другий варіант — хоча перший досі мене не відпускає. Можливо, колись ще спробую себе в ролі аудитора, наприклад, або використаю свої знання у власному бізнесі.

HWYD: Яку посаду спершу обіймала, як пізнавала сферу і специфіку роботи?

Міла: Спочатку я була junior affiliate manager. Сферу пізнавала через практику — дуже багато було комунікації з вебами та партнерами ще до того, як я потрапила на міжнародні конференції.
Мене одразу максимально занурили в роботу — темп був швидкий, і спочатку було складно. Та й зараз іноді буває. Але на початку я прям губилася — плутала поняття, не до кінця розуміла, як правильно використовувати сленг та які бувають джерела, чим вони відрізняються.

HWYD: Як рухалася далі, в яких компаніях встигла попрацювати і якого досвіду набралася?

Міла: Після першого сильного досвіду я вирішила, що хочу спробувати себе у прямого рекламодавця. Пішла в GGBET — це прямий рекламодавець з трьома напрямками та кількома ліцензіями.
Досвід був дуже цікавий. Саме так я отримала сильну “продуктову” базу та стрімко виросла. Ми пушили ринок Бразилії й Азії, я була у відрядженні в Бразилії — причому вперше без стенда. Свого часу ми дуже активно закупали трафік саме на Бразилію. Також була експертиза з балтійськими країнами та стронг Tier-1. Тобто ми охоплювали багато локацій.
Пізніше отримали українську ліцензію, і теж закуповували великі об’єми трафіку. Було дуже цікаво відстежувати перформанс і окупність гео, яке тоді було доволі новим та з пустою базою. Все це доповнювалося сильною медійною компанією, що, в свою чергу, впливало на різні метрики.
Окрема історія — це кіберспорт. У GGBET дуже сильна кіберспортивна лінія, і на той момент вони були лідерами в цьому напрямку. Там інша окупність, інша психологія гравця — не така, як у класичних вертикалях. Тому працювати було дуже цікаво.

HWYD: Зараз ти працюєш у BigDeal – розкажи про компанію та себе в ній. Чим ти займаєшся та які перспективи бачиш?

Міла: BigDeal — це партнерська програма, яка орієнтована на Tier-1. У нас два продукти: OnlyWin на самописній платформі — він фокусується на Канаді, Німеччині та Австралії. І WishWin — з ширшим охопленням по гео.
Я займаюся повністю CPA-відділом — усі джерела, крім SEO та стрімінгів.
Я бачу для себе перспективу зростання як тімліда — вирощувати команду, наповнювати її людьми, і розвивати наші продукти через цю команду. Причому це ріст не лише в плані affiliate-напрямку, а й у продуктовій частині, технічці, навіть медіабаїнгу. Абсолютно всебічний розвиток.
І перспектив реально багато. Усе залежить від мене — від того, як я буду вкладатися і як ми стрімко рухатимемося.

HWYD: Що далі? Залишатися в цій сфері чи кардинальні зміни? Про що ти мрієш?

Міла: Насправді це може змінитись будь-коли. Але поки що — так, я тут.
З мрій. Я дуже часто прописую собі мрії, які переростають в цілі: глобальні та проміжкові. Це навіть щось більше, аніж просто прописування. Коли ми записуємо на папір лист своїх цілей, це допомагає вибудувати план та чіткий таймлайн. Ось деякі з моїх цілей: власний продукт у Tier-1 і туристичний бізнес. Взагалі їх дуже багато. Вони надихають і роблять кожен рух осмисленим.
А ще — хочу відвідати Марс . I всі країни світу. Побувати в нетуристичних, зовсім непопулярних локаціях. Прямо мрію відправитись у якусь експедицію.

HWYD: Як часто буваєш у відпустках та як проводиш у них час?

Міла: Насправді я жодного разу не була у повноцінній відпустці. Але мені потрібно щомісяця кудись виїжджати на вихідні. Саме так я відновлююсь — і за умови певної динаміки можу викладатися на 100%.
У ці моменти я намагаюсь відключитися від «легкого дофаміну», відірватися від телефону. Більшість моїх друзів — не зі сфери, і для мене важливо не залишатися увімкненою в робочий контекст. Важливо справді відпочити ментально — і це головне.
Також люблю гуляти, стараюсь відвідувати цікаві заклади та місця, часто ходжу по музеях і виставках у вільний час.
В позаробочий час я намагаюсь більше читати та вивчаю французьку. Важливо перемикатися і розвантажувати мозок. Тільки це, на мою думку, може допомогти зберегти та збільшити кількість енергії, паралельно зберігаючи «ритм» життя.

HWYD: Як тобі дався переїзд до Варшави? Чи сприймаєш ти це місто другою домівкою?

Міла: Спочатку було важко — сам процес переїзду складний, з різних причин я довго не могла доїхати до Варшави — мене постійно щось зупиняло: то хворіла, то траплялись якісь форс-мажори.
Було таке відчуття, ніби це місто мене не приймало. Але з часом я тут прижилася. У мене сформувалося своє коло спілкування, мені тут комфортно. Варшава для мене стала другою домівкою.

HWYD: Як справи з розбудовою українського афілейт-ком’юніті у Варшаві? Наскільки всі дружні та привітні одне до одного? Де збираєтесь, що разом робите?

Міла: Українське афілейт-ком’юніті у Варшаві дуже сильне. Усі дружні, відкриті, привітні. Ми разом граємо в падл, мафію, ходимо на каву, в кіно. Взагалі, всюди разом тусимо.

Узбекистан — одна з найрозвиненіших країн Середньої Азії (друга після Казахстану) з середнім заробітком близько 390$. Звісно ж, найбільш платоспроможне населення тут зосереджене у великих містах, як-от у Ташкенті та Навої. Утім, країна сама собою не велика: населення Навої — лише близько 130 тисяч, тоді як у Ташкенті проживає 3 млн осіб (радимо сміливо таргетити мешканців цього міста розміром із Київ). 

Населення Узбекистану в цілому — близько 35 млн осіб із рівнем проникнення інтернету у 83,3%. Це означає, що близько 29,5 млн осіб послуговуються інтернетом на регулярній основі. Як ти можеш здогадатися, гембла тут — швидше спосіб підзаробити, аніж просто розважитися. Офіційно гральний бізнес у країні заборонений.

Місцева (не дуже стабільна) валюта — узбецький сум. Станом на 21.05.25 курс становить 12 889,77 Soʻm до 1 USD. Є чітке розмежування аудиторії: вона є двох пластів — російськомовна та узбецькомовна. Мова тут часто — про спосіб мислення, а тому й просування вимагатиме різних підходів, про які говоритимемо далі.

Окрім гембли, можна запускатися на бетинг. Через офіційні заборони використовувані для проливу звʼязки “сірі”, але ось кілька наших спостережень:

• Задіюємо національний менталітет та FOMO
• Національний менталітет характеризуємо так: повага до старших, доброзичливість, взаємодопомога, слідування традиціям (узбеки — народ древній)
• Курбан-хаїт та Рамадан — твої ні-ні при проливі на узбеків, оскільки це — релігійні мусульманські свята

Нутра? Усе доволі просто: одна з найпопулярніших категорій для проливу — потенція (схема Facebook/Instagram як плейсмент + преленд + сторінка продажу), оскільки маємо справу з культурою, де (поки що) низький рівень сексуальної освіти через релігію та вплив традицій. Шаблонна “європейська” подача в Узбекистані не спрацює, але можливий пролив УБТ через TikTok із більш ненавʼязливим домашнім продакшном.

Крипта та дейтинг — не на часі. По-перше, аудиторію знайти складно, по-друге, у країні переважають мусульмани — а це значить, що з дейтингом і дейтинг-підходом узагалі буде складно працювати. Хіба маскувати сайти для знайомств під сайти для тривалих взаємин: авдиторія консервативна, цінує власну анонімність, молоде покоління ≠ підвищений інтерес до трейдингу та адалту.

Згідно з даними Digital 2024, 8,7 млн осіб активно користувалися соцмережами в Узбекистані — а це 24,6% від усього населення країни. Здається, ніби не багато, але це не так: цілком достатньо, щоб мати хороші числа як при проливах через соцмережі, так і при оптимізації прилок) Що ж до операційних систем смартфонів, з яких в інтернет виходить переважна більшість, то говоримо про 10,01% користувачів iOS і 89,89% (!) Android. 

При проливі на Узбекистан вебам важливо лишатися трохи стриманішими, аніж зазвичай: жодних відвертих образів (асоціації кращі), агресії чи згадок про алкоголь. Добре заходить статика з емоціями, демонстрацією виграшів, з узбецькою мовою. Ще круто використовувати місцеві реалії, як-от гру в ашички — це узбецька традиційна гра в кості, що викличе ностальгію та довіру в місцевої узбецькомовної аудиторії. 

Загалом, аудиторія любить прості, зрозумілі обіцянки з WOW-ефектом — швидкий результат чи виграш. Візуал має бути максимально наочним і ритмічно спокійним: краще працюють затишні сюжети, яким довіряєш, аніж агресивні ролики/статика з динамічними переходами.

Два твоїх брати при запуску на Узбекистан — локалізація під повільний інет та місцеву культуру. Країна СНД, то й люди тут російськомовні, а є узбецькомовні. Різниця між ними в тому, що російськомовних довести до депу буде складніше. Натомість з узбецькомовними працювати легше, але й траф такий ми вважаємо менш якісним. Коротше, вибір за тобою — але про повільний інтернет та рунет/місцевий інет не забувай, бо це прямо ключ до конверта цього гео.

Ще пунктик: суспільство тут патріархальне, а тому краще таргетити чоловіків, що ми й зробили (ЦА — чоловіки 25+). Сорс — ASO.

Трафік лили на офер від Parimatch   Aff через партнерську програму One Partners.

Оплачувана мета: FTD

Мінімальний депозит: 20000 UZS

Капа: 30 FTD

Не оплачується:  

• Мотивований трафік
• Указівка ​​мінімальної суми депозиту в креативах
• Мультиакаунти, фрод, чарджбеки