HWYD: Розкажи про своє дитинство.

Анастасія: Я народилася у м. Пирятин 23.08.99 р., але все життя прожила в Києві. Зростала в звичайній родині: мама, тато та молодша сестра. Батьки працювали на державному виробництві, і, як це часто бувало в ті часи, я не так вже й багато часу проводила з ними — робота забирала більшу частину їхнього дня. Але для мене це було нормою, адже так жили всі навколо. Моє дитинство було таким, як у багатьох: простим, звичним і без зайвих надмірностей. Один із найтепліших спогадів дитинства — мої дні народження. Вони завжди були особливими, адже мама щоразу вигадувала щось цікаве, щоб зробити цей день незабутнім. Думаю, саме від неї мені передалися організаторські здібності. Ще один цікавий факт: у мого тата день народження в той самий день, що й у мене. Ми обидва Леви, тож уявіть, наскільки це був виклик — зробити так, щоб я почувалася по-справжньому особливою. Але мама завжди справлялася, і кожен мій день народження залишався чарівним.

З дитинства я чітко знала, що хочу бути менеджером-керівником. Робота з людьми — це однозначно моє, і я відчувала, що саме в цій сфері зможу реалізувати себе повністю. Але водночас мене завжди приваблювала творчість. Як запасний варіант, я навіть розглядала можливість стати викладачем хореографії. Танці, рух, самовираження — це було близько моєму характеру, але зрештою прагнення організовувати, вести за собою й працювати з командами перемогло.

Школу я любила, особливо з 8 класу, коли почала активно брати участь у всіх подіях. Я завжди була в центрі уваги, організовувала заходи, керувала виступами, брала участь у КВК, танцях, змаганнях. Навіть обіймала “посаду” міністра культури в шкільному самоврядуванні. Мені завжди хотілося змінювати щось, придумувати нове, і саме школа допомогла мені розвинути лідерські якості. Що стосується навчання, мені подобалося все, що пов’язане з літературою, історією, правознавством, біологією та хімією — це було “моє”. А от математика та фізика ніколи не викликали особливого інтересу. Я їх розуміла, але вони здавалися мені нудними, бо я чітко знала, що вони не знадобляться мені в житті. Якщо виділити найулюбленіший предмет складно, а от той, що зовсім не подобався, просто — це точно фізика!

Я була надзвичайно активною у шкільному житті та брала участь у всьому, що тільки можна було! Окрім команди КВК, на моєму рахунку культурні заходи, концерти, спортивні змагання — всюди була моя ініціатива й енергія. Також брала участь в олімпіадах, особливо з біології, географії та української мови. У мене зібралося багато дипломів, медалей та похвальних листів — кожна перемога давала мені ще більше мотивації рухатися вперед. Мені завжди подобалося виділятися, а дух конкуренції для мене — як двигун. Це те, що заряджає мене працювати ще краще й досягати більшого.

Окреме місце в моєму житті займали танці — це було не просто хобі, а справжня пристрасть. Я професійно ними займалася, і, звичайно, вони забирали більшу частину мого вільного часу. Але це було того варте: я здобувала перші місця, брала участь у змаганнях, їздила за кордон. Танці не тільки допомагали мені розвантажитися й відволіктися, а й загартували мій характер, навчили дисципліні, витривалості та вмінню йти до своєї мети.

HWYD: Який шлях ти обрала після закінчення школи?

Анастасія: Я вступила до Київського національного університету будівництва та архітектури. У моїй сім’ї дядько займався будівельним бізнесом, і я бачила, наскільки це перспективна сфера. Тому вирішила вступити на кафедру менеджменту, адже точно знала, що хочу керувати людьми. Проте вже через пів року зрозуміла, що ефективне керівництво без глибоких практичних знань неможливе. Тож я вирішила отримати ще одну освіту й вступила на спеціальність інженера. У результаті я здобула дві вищі освіти й закінчила навчання з червоним дипломом. Це був виклик, але водночас величезний досвід, який заклав міцний фундамент для майбутньої кар’єри.

Студентські роки — це одні з найкращих періодів у моєму житті. Я знову була в центрі уваги, стала старостою, і мене знали всі — від ректора до завідувача кафедри. Найбільше запам’яталося те відчуття, коли тебе не просто знають, а сприймають як свою. Наприклад, коли викладачі запрошували на борщ у себе на кафедрі — це було справжнє визнання. Кожен день був новою історією. Студентське життя вирувало, і в цьому була його особлива магія.

HWYD: Зі скількох років ти почала працювати? Що до цього спонукало?

Анастасія: Я завжди прагнула незалежності, тому перші спроби заробити з’явилися ще в дитинстві. Я збирала ягоди й овочі, продавала їх, а ще колекціонувала наклейки й перепродавала їх у класі. Пізніше почала допомагати однокурсникам — писала курсові та дипломні роботи.

Але якщо говорити про більш усвідомлену роботу, то з 17 років я вже чітко розуміла: мені потрібен досвід, і чим швидше я його отримаю, тим краще. Тому саме в 17 я почала офіційно працювати, роблячи перші серйозні кроки до самостійності та професійного розвитку. Але, ніби, пригадую, що на свій перший заробіток я купила подарунок мамі!

HWYD: Як, за яких обставин і коли ти потрапили у 1win Partners UA?

Анастасія: Одного дня я вирішила, що хочу спробувати щось нове, адже робота проджект-менеджером в ІТ вже не викликала в мене інтересу. Я подала своє резюме, і зі мною зв’язалася дуже приємна HR. З перших хвилин нашого спілкування все стало зрозуміло, тож я без вагань приєдналася до команди. Відтоді я тут уже багато років і щаслива, що свого часу зробила цей вибір.

Якщо виділити основні моменти, то до спектру моїх обов’язків входить:

• Робота з мерчем, CRM-системою та складами.
• Взаємодія з партнерами та розвиток партнерських відносин.
• Розробка та реалізація стендів.
• Організація заходів, івентів, тімбілдингів та корпоративів.
• Координація команди та стратегічне планування.
  Впровадження ефективних бізнес-рішень для зростання компанії.
• Я відповідаю за комплексний підхід до управління та розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів, що сприяють масштабуванню компанії.

HWYD: Яке твоє найбільше досягнення у складі 1win Partners?

Анастасія: Моє найбільше досягнення — це те, що я продовжую розвиватися, відкривати нові можливості та залишаюся вірною собі, незважаючи на виклики життя. Я впевнена, що наші найбільші досягнення ще попереду. Але на сьогодні я пишаюся тим, що про нашу компанію знають усі, наші стенди вважаються найкращими й навіть стають зразком для конкурентів, а наш мерч став еталоном, який хочуть отримати всі. Це підтверджує, що ми створюємо якісний продукт і задаємо високі стандарти в індустрії.

HWYD: Про що ти мрієш?

Анастасія: Як і для всіх українців, моя найбільша мрія зараз — це закінчення війни. Хочу, щоб кожен мав можливість відчувати себе в безпеці у своєму домі, будувати майбутнє без страху та жити у мирній, вільній країні.

HWYD: Твоє guilty pleasure: чим балуєш себе, від чого кайфуєш?

Анастасія: Моє guilty pleasure — це все, що дарує сильні емоції та незабутні враження. Особливо я кайфую від подорожей, нових місць, несподіваних пригод і всього, що дає заряд адреналіну. Це те, що наповнює життя яскравими моментами та змушує відчувати себе по-справжньому живою! Я не люблю сидіти вдома, тому найкращі вихідні – це активні вихідні! Обожнюю досліджувати щось нове, тому мене рідко можна зловити вдома! Ну і, звичайно, це зустрічі з друзями та час з родиною.

HWYD: Озираючись назад і зустрівши себе маленьку 10-річну, що б ти собі сказала?

Анастасія: Настюша, не звертай уваги на чужу думку. Йди вперед, незважаючи ні на що! Став чіткі цілі, фокусуйся на головному й вір у себе. Ти неймовірна, і в тебе все обов’язково вийде!

HWYD: Розкажи про своє дитинство.

Маша: Взагалі я народилася в Запоріжжі, але зі своїх двох рочків мешкаю в Києві, тож вважаю себе цілком і повністю киянкою ☺️ Моя родина – тато, мама та старший брат, проте ми дуже тісно спілкуємося з іншою ріднею, яка дуже велика і всіх і не перерахуєш. Тож родина в мене велика! Мабуть, саме через це в мені завжди виховували та розвивали відчуття сімейних цінностей. А ще мене з дитинства привчили ніколи не брехати, хоча інколи в дитинстві і доводилося, аби батьки не сварили (як мені здавалося на той момент, це могло врятуватти).
Найяскравіший спогад з дитинства – мабуть, дача моїх бабусь у Запоріжжі, смажена картопля, купа друзів у дворі та домашні пиріжки. Саме так я проводила свій час в дитинстві щоліта.

Щодо мрій – то я завжди мріяла стати знаменитістю: то співачкою, то акторкою, ну а вже в моєму підлітковому віці почали набирати популяярність ютуб-блогери, тож і блогером я теж мріяла бути.

У школі я вчилася нормально: не погано і не відмінно. Інколи прогулювала, звісно, і від цього страждали мої оцінки, але це навчило мене завжди знаходити варіанти вирішення проблем. Утім ходити до школи я любила – я дуже соціалізована, і мені подобається знаходитися довкола людей, тож у школі я завжди знаходила, з ким потоваришувати. Серед предметів я найбльше любила англійську мову, а от фізику ненавиділа, хоча коли виходило розв’язати задачку, – тоді тимчасово цей предмет не ставав таким уже й нестерпним))

У часи моєї шкільної освіти, мабуть, ледь не усі брали участь у «Кенгуру» – я не була винятком. До того ж мене делегували на районні олімпіади з англійської та німецької. Траплялося й таке, що я посідала призові місця. А ще я була чірлідеркою і виступала разом із командою дівчат на усіх шкільних змаганнях.

А куди я тільки не ходила окрім школи) І теніс, і танці, і гімнастика… Навіть курси скорочитання) Гуртків у моєму житті було дуже багато, та довше за все я затрималася на художній гімнастиці та великому тенісі .

HWYD: Який шлях ти обрала після закінчення школи?

Маша: так сталося, що після школи я вступила до Києво-Могилянської академії на соціолога, проте з часом усвідомила, що соціологія – не моє. Тому закінчувала я вже Київський національний економічний університет за спеціальністю «Маркетинг».

На жаль, зі студентських років я маю не так багато спогадів, адже це були часи горезвісного коронавірусу, тож ледь не все моє навчання пройшло дистанційно.

HWYD: Зі скількох років ти почала працювати? Що до цього спонукало?

Маша: Ще з дитинства мене часто запрошували попрацювати моделлю, пізніше у підлітковому віці я відкрила свій невеликий онлайн-магазин одягу, а з 17 років почала вести SMM для різноманітних кафе, що згодом і привело мене в нашу сферу та PR зокрема. Перші гроші я заробила, здається, років у 8-9 – фотографувалася для магазину дитячого одягу, а всі зароблені кошти витратила на настільний годинник для тата.

HWYD: Як, за яких обставин і коли ти потрапили у 1win Partners UA?

Маша: У 1win Partners я працюю практично рік. До того, як прийти у компанію, я завжди помічала, які у 1win Partners круті стенди на конференціях. А ще мерч і маркетинг в цілому – це мене надихнуло шукати варіанти перейти до цієї команди. І так, на щастя, і сталося. Я опинилася в компанії на позиції PR менеджера, намагаюся підтримувати позитивний імідж компанії на ринку, а також розробляю різноманітні рекламні кампанії, аби про нас говорили всі, також ініціюю різноманітні колаборації, за які топлю обома руками.

Упевнена, моє найбільше досягнення в компанії ще попереду, проте я щаслива, що працюю саме тут – у компанії, про яку всі знають і яка на слуху у кожного. Далі тільки більше!

HWYD: Про що ти мрієш?

Маша: Найбільша мрія – аби якнайшвидше закінчилася війна! Хочу, щоб усі мої близькі люди зібралися разом, і у нас в країні нарешті наступив мир.

HWYD: Твоє guilty pleasure: чим балуєш себе, від чого кайфуєш?

Маша: Якихось guilty pleasure у мене немає) Кайфую від своєї роботи і справи, якою займаюся.

HWYD: Озираючись назад і зустрівши себе маленьку 10-річну, що б ти собі сказала?

Маша: Вcе завжди на краще! Це варто пам’ятати кожному)

HWYD: Розкажи про своє дитинство.

Таня: Я народилась 7 листопада, чомусь, усім не подобається цей факт, бо я скорпіон, і всі окрім мене впевнені, що я повністю асоціююсь з цим знаком. Але я у гороскопи не вірю. Сама я з Кропивницького, раніше Кіровоград. Це не велике, але доволі симпатичне місто. Але для мене там було занадто тісно.

У мене доволі дружня родина, і дитинство проходило яскраво та насичено. Сімʼя дуже часто збиралась разом та влаштовувала обіди та вечері. В нас завжди було багато традицій, які і дозволяли нам зібратись разом якомога частіше. В мене було безліч хоббі, дуже багато іграшок, здається, для них можна було виділяти окрему кімнату.

Найтепліший спогад з дитинства – момент, коли я була в гостях у бабусі, мені зателефонувала мама та повідомила, що вдома на мене чекає сюрприз і час повертатись. Я приїхала додому, а там на мене чекав подарунок – маленьке цуценя, карликовий пудель. Він був розміром з кошеня, повністю білий, а вушка кольору кави з молоком. Я дуже мріяла про собаку і була щаслива, що нарешті в нас вдома зʼявився хвостик.

Щодо професії, то я хотіла бути моделлю, журналістом, психологом, гімнасткою і навіть кухарем молекулярної кухні. Як тільки дізнавалась про щось достатньо багато, мені починало здаватись це нудним, і я шукала щось цікавіше. Про кухаря молекулярної кухні не жарт. Памʼятаю, як мама мені роздрукувала книгу рецептів, яку я вичитувала.

Я не любила школу з перших класів) Дуже не любила рано прокидатись. А у старших класах я була справжнім бунтарем. Я була за справедливість і завжди давала відпір усім учителям, які хоч трохи дозволяли собі спілкуватися з учнями у грубій формі. А ще я обожнювала сперечатись, відстоювати свою думку. Я обожнювала право, мені було дуже цікаво дізнаватись про закони та вирішувати по ним задачки. А більш за все я не любила математику та німецьку, мені просто не подобались вчителі, і я дуже часто прогулювала. Шкільні роки – окрема сторінка життя, де я була бунтарем

Утім я навіть відвідувала якісь олімпіади і десь лежать дипломи, але вже не згадаю, з яких саме предметів. Але я постійно малювала шкільні плакати на усі свята.

Найдовше я займалась у музичній школі – 8 років фортепіано. Закінчила і була цьому дуже рада, бо це була школа після школи зі своїми уроками. Також відвідувала малювання. А ще був гурток, на якому були різні творчі напрямки: ліпка, малювання, бісероплетіння. А зі спорту з дитячого садка займалась танцями, потім художньою гімнастикою трохи більше року, але отримала травми, тому не могла відвідувати змагання, а отже і перестала займатись, тому що мені хотілось перемагати))

HWYD: Який шлях ти обрала після закінчення школи?

Таня: У мене дві вищі освіти. Перша за фахом – перекладач. Я вступила у приватний університет, тому що моя школа була з акцентом на мови, я вже вивчала англійську, німецьку, польську. Я вирішила переїхати в Київ, тому просто обрала будь-який універ. Друга вища освіта юридична – в академії НАВС. Я дуже хотіла туди потрапити, Але на денній формі навчання треба було б жити в казармі. Батьки були не дуже раді, але я, вже будучи на 2 курсі першого універу, вступила туди на заочну форму навчання і не пошкодувала. Мені дуже подобалось, я писала статті і навіть опублікувала одну. Зараз вже якраз завершила магістратуру, місяць назад склала іспити.

Студентське життя було сповнене теплих моментів – складно щось виокремити, однак, напевно, нйтепліший спогад – це один з днів, коли моя подруга приїхала до мене в гості з іншого міста, і ми гуляли всю ніч, багато говорили, сміялись, а потім зустрічали неймовірний світанок. Чомусь, для мене цей спогад дуже яскравий, і я досі памʼятаю, цей момент ідеально.

HWYD: Зі скількох років ти почала працювати? Що до цього спонукало?

Таня: З 17 років. Я вже казала, що була дуже наполеглива?) Батьки не хотіли, щоб я жила у гуртожитку, були проти, щоб я працювала і хотіли, щоб я навчалась. І мама сказала, що я не влаштуюсь на роботу, тому що я неповнолітня. Я сказала, «ще побачимо!» і поклала слухавку. Раніше так не робила ніколи. Через годину я вже знайшла роботу, зателефонувала батькам, розповіла. Вони були в шоці, і ми посміялись з цього. Але батьки хотіли, щоб я більше побула у дитинстві, а не працювала.

На свої перші зароблені гроші я зняла квартиру, бо батьки таки були праві щодо того, що я не зможу жити у гуртожитку – там я прожила менше місяця, навіть речі не розклала.

HWYD: Як, за яких обставин і коли ти потрапили у 1win Partners UA?

Таня: Дві мої подруги працювали у 1win Partners. Я шукала для себе нові пропозиції і одного дня отримала два оффери: у першому запропонували керувати маркетинговою агенцією повного циклу, а від 1win Partners – на позицію affiliate manager, на той час, я у маркетингу була вже 4 роки, тому вирішила спробувати для себе щось нове і не помилилась. А зараз повернулась до маркетингу та займаюсь SMM та PR.

Я відповідаю за соціальні мережі та піар компанії, якщо коротко. Насправді, складно описати тезисно задачі. Зараз у мене дуже цікава робота, я просто в захваті. Найбільше, що мені подобається, можливість реалізації крутих ідей з неймовірною командою, яка завжди підтримує. Уявіть, коли ваші ідеї оживають, і ви отримуєте неймовірний фід. Особливо, коли інші кажуть, що хочуть зробити, як у 1win.

Напевно, моїм найбільшим досягненням у житті є те, що я навчилась чути себе і завжди робити те, що хочеться. Жити по-справжньому, а не вішати ярлики «так треба». Що ж до досягнень у компанії, то тут залюбки б поділилась детялями але вибачте, NDA. Думаю, найбільше досягнення лише попереду, не планую зупинятись на досягнутому)

HWYD: Про що ти мрієш?

Таня: Білий будинок із блакитними вікнами з видом на річку, аби я могла малювати. Насправді у моїй голові є картинка ідеального майбутнього, мабуть, як і у всіх. Та я не впевнена, що хочу її здійснювати, адже не впевнена чи хочу я цього насправді. А з такого, що найпростіше реалізувати – хочу собаку породи малінуа, чекаю на підходящі обставини.

HWYD: Твоє guilty pleasure: чим балуєш себе, від чого кайфуєш?

Таня: У мене є вішлист усяких штучок, які я хочу зробити, спробувати або придбати, там просто купа всього і моє «хочу» ніколи не завершується. І я постійно закриваю цей вішліст.

HWYD: Озираючись назад і зустрівши себе маленьку 10-річну, щоб Ви собі сказали?

Таня: Ти зустрінеш багато людей, та не всі вони залишаться з тобою назавжди – і це прекрасно. Інколи друзі йтимуть, але натомість з’являтимуться нові. Головне – займайся тим, що тобі подобається і не бійся помилятися. Те, що зараз здається важливим і страшним, потім перетвориться просто на смішну історію.

За кожною людиною стоїть її власна унікальна історія! Саме цей життєвий досвід із присмаком теплих спогадів з дитинства і привів Таню, Настю та Машу до сфери партнерського маркетингу. І хоча історії різні, обʼєднує їх одне – щирий захват від улюбленої справи! Готуючи цей матеріал, ми мали на меті показати на прикладі дівчат, що за кожним успішним кейсом стоять справжні люди – з бабусиними пиріжками, мріями про собаку чи безсонними ночами над дипломними роботами. Надихайтеся, і мерщій до своєї мети! Як це колись зробили героїні нашого інтервʼю.

Редакція HWYD Media

How Was Your Day Media зустрілися з красунею та маркетинг-феєю Марією-Вікторією на філіжаночку кави, аби дізнатися, що там за такий сімейний бізнес розбудовують Маша з її нареченим Юрою, та чи не боїться пара піти протоптаною стежкою інших амбітних попередників, чиє спільне ведення бізнесу призвело до краху кохання? Який саме бізнес розвиває пара, чи приносить він кошти, а також на що перетворилося 7-річне життя однієї з найвідоміших пар українського афілейт-маркетингу – читай у нашому інтерв’ю.

Маша з Юрою є рівноправними співзасновниками агенції “2B Digital”– компанії, що складається з декількох юнітів: сервіс оренди агентських акаунтів із фокусом на facebook та google, проте, крім цього, бізнес пари також включає великий пул акаунтів під інші платформи (під запит). Зокрема “2В Creo”, на правах окремого юніта, забезпечує арбітражників креативами під гемблу, беттінг – загалом під iGaming, може робити статичні та динамічні креативи, робити дизайн PWA, діпфейки, ліпсинг тощо. Остання складова “2В”-тріади – “2В Mediabuying“ із фокусом на facebook-трафік.

HWYD: Чия була ідея створити власний сімейний бізнес, як до цього прийшли?

Марія-Вікторія: З початку повномасштабного вторгнення Юра почав лити трафік, він був баєром і працював у продуктовій компанії. Одного разу якась агенція, що спеціалізувалася на агентських акаунтах, з якою він працював, скамонула Юру на 1,5к $. Із часом ми в цьому розібралися, зрозуміли, як це працює, і спробували створити власний сервіс, аби не від кого не залежати і зменшити власні ризики, забезпечувати для початку самих себе, а надалі й інші медіабаїнгові команди акаунтами. Так і почали, власне. Це був червень 2024 року. Тому в червні 2025-го нас можна вітати з першим роком.

HWYD: Як почали робити перші кроки? Як реалізовували етап задумки в реальність?

Марія-Вікторія: Починали самі, власними ручками усе менеджерили і створювали, самі шукали зацікавлені команди серед знайомих. На початку нас було троє людей у компанії… Хоча, зізнаюся, мені досі дивно називати це компанією – мабуть, ми самі ще не до кінця це усвідомили і не звикли. Тож поки для мене називати наш бізнес командою більш комфортно. Наразі у нас уже 9 співробітників, і ми не зупиняємося і ростемо далі. А ще нам на старті допомогли знайомства – ми у цьому ринку достатньо давно, тому пропонували знайомим взяти на тест наші акаунти, їм подобалось, а нам це дозволяло масштабуватися і надавало віру в обрану справу.

HWYD: Як називається агенція?

Марія-Вікторія: Проєкт називається “2В Digital”, у нас є сайт, проте на даний момент він не зовсім актуальний, також є інстаграм-сторінка і декілька каналів у телеграм: “2В Digital” – загальноінформаційний, про життя нашої компанії і про наші послуги, також є окремий канал “2В Creo” – це канал винятково під дизайн креативів. Маємо ще додатковий сервіс – унікалізатор креативів – він безкоштовний, ми надаємо його разом із іншими послугами нашим партнерам, які заходять до нас по креативи. Працює унікалізатор таким чином, що ти можеш закинути в нього будь-який креатив, натиснути кнопочку, а решту зробить бот – змінить маленькі деталі, аби платформа його сприймала як інший і, відповідно, менше блокувала.

HWYD: Хто придумував назву?

Марія-Вікторія: Придумували разом, в решті звузилися до трьох варіантів, запропонованих Юрою. Зупинилися на “2В” – прикольно звучить, коротко. Це багатогранна назва, глибока, її можна крутити як інфінітив “to be” – бути, додавати до різного функціоналу – to be mediabuying, to be creo. І цим можна продовжувати цикл наших сервісів у разі подальшого масштабування.

HWYD: Чи користується бізнес популярністю серед замовників?

Марія-Вікторія: Так, наразі ми працюємо з найбільшими медіабаїнговими командами і всередині продуктів, які працюють як окремі команди на ринку, тобто більшість ТОПів уже співпрацює з нами, і це – наші основні клієнти, саме на них і для них ми фокусуємося. Поки ми не готові працювати з маленькими командами з невеликим спендом, адже це дуже енерговитратно і не приносить бажаного результату. Тож значно ефективніше і для нас, і для, власне, замовників – фокусуватися на одній великій компанії замість декількох маленьких, і забезпечувати її креативами та акаунтами.

HWYD: Де і як замовляєте рекламу?

Марія-Вікторія: Починали ми просто з сарафанного радіо: пройшлися по знайомим, далі – по знайомим знайомих, дехто радив нас своїм колегам і друзям – таким чином ми набивали свою першу базу клієнтів. Наступні кроки просування ми робили через мій ТГ-канал “Жіночий погляд на гемблінг” – я робила там рекламу, плюс, я, скажімо так, тусуюся в середовищі авторів та власників інших тематично схожих каналів – домовлялася з ними про публікації. Допомагав власний бренд та траст в інстаграм-комьюніті. Ну і зараз ми нарешті зробили напередодні “Affhub: Їбаш арбітраж – Підпал” власну інстаграм-сторінку, де теж просуватимемося завдяки якісному та унікальному контенту, базованому на нашому досвіді та експертизі, а також налаштовуватимемо таргет і братимемо участь саме від “2В”-бізнесу в різних івентах сфери, закуповуватимемо рекламу в медійних особистостей та готуємо медіа-статті для різноманітних ресурсів, аби про нас дізнавалося якомога більше людей.

HWYD: Яка з видів реклами працює найкраще для вашого бізнесу?

Марія-Вікторія: Сарафанка. Коли надійна для вас людина радить те, що спробувала на власному досвіді, це навіть не реклама – людина, скоріше, ділиться цінним досвідом. Можна зробити 25 рекламних публікацій в медіа, але навряд чи бодай одна дійсно зачепить потенційного релевантного клієнта. Так, це збільшить впізнаваність і довіру, проте працюватиме накопичувально вдовгу. Натомість порада від знайомого профі значно скоротить цей час.

HWYD: Яка особливість вашого бізнесу?

Марія-Вікторія: Ми дуже лояльні до існуючих партнерів: це і великі знижки, ми заплющимо очі на певні нюанси, що можуть виникати зі сторони замовника в процесі роботи, ми компенсуємо неконтрольований трафік, чого не робить жодна інша агенція – якщо виникла наша помилка, ми компенсуємо партнеру суму, якою б вона не була. Був кейс, коли сума була 5-значною, проте ми все компенсували, аби не втратити довіру. І ми її не те що не втратили, а здобули – співпрацювали і надалі, відбили зрештою всі попередні витрати і зробили справжній win-win.

HWYD: Як воно – працювати з коханим? Побутує думка, що не можна працювати з близькими. А як у вас?

Марія-Вікторія: Працювати з коханим – цікаво, скажімо так. Є як свої плюси, так і мінуси: інколи робоче переходить в особисте і навпаки – цього, на жаль, неможливо уникнути, як не старайся. Проте ми намагаємося розмежовувати робоче з особистим, бо інакше ми або просто розійдемося, або ж перестанемо працювати разом, і тоді сімейний бізнес більше не буде сімейним. Серед плюсів: ми дуже підтримуємо одне одного, можемо поговорити про робоче будь-якої миті. Особисто мені здається, що нам до снаги поєднувати, проте, звісно, не без труднощів. Скажу так, що це не перший, насправді, проєкт, в якому ми працюємо разом – до повномасштабної війни у нас була власна мережа студій танців та фітнесу. Той бізнес ми починали, як пара, ще молодими і недосвідченими – нам було по 20 років. Це круто, що впродовж стількох років ми все ще рухаємося спільно і в одному напрямку, у нас однакові погляди на життя, на майбутнє – все це лише зміцнює нас і наші стосунки.

HWYD: Чи були у вас із Юрою розбіжності щодо векторів ведення бізнесу? Як їх вирішували?

Марія-Вікторія: Звісно, розбіжності бувають постійно, мислимо ми по-різному, інколи наші погляди полярно різняться, утім за 7 років стосунків ми навчилися слухати та чути одне одного, поступатися в чомусь, багато говорити та обговорювати, аби знаходити рішення, яке задовольнить обох. Без зайвої скромності скажу, що вважаю нас класним тандемом: Юра більш авантюрний і експериментаторський – у нього постійно багато ідей, він завжди за те, аби тестувати: вийшло – ок, не вийшло – йдемо далі. Я – Діва, я більш прагматична: мені спершу треба все обміркувати, зрозуміти ризики та підготуватися до них. В цьому ми доповнюємо та страхуємо одне одного.

HWYD: Як зараз ідуть справи в бізнесу? Чи приносить він стабільний дохід? Чи плануєте масштабування?

Марія-Вікторія: Наразі справи йдуть добре, ми розвиваємося семимильними кроками. Час від часу ми ледь встигаємо самі усвідомити, як так швидко все виходить. Знову ж таки, нам лише в червні виповниться рік, а ми вже відкрили 3 юніти, наприкінці квітня ми анонсуємо вихід на ринок власного PWA-сервісу для медіабаєрів, крім того, ми зараз працюємо над новим продуктом – CRM-системою для менеджменту та оптимізацією роботи медіабаїнгових команд. Наша команда росте, і головна особливість команди – вона складається з близьких та друзів. Отже наша головна цінність – перевірені та надійні люди. З кожним ми працюємо багато років, на кожного можемо покластися і кожному 100% довіряємо. Натомість, і команда знає, що ми зробимо все і створимо найкращі умови для особистого зростання кожного тіммейта.

HWYD: Чи впливає сімейний бізнес на основну роботу? Яким чином?

Марія-Вікторія: Я вам більше скажу – впливає, утім винятково позитивно! Завдяки першим трьом місяцям роботи з баєрами на початках власного бізнесу як менеджер з акаунтів, я розумію, як вони мислять, розумію, що їм важливо для заливів, відчуваю усі їхні потреби, знаю психологію… Це класний скіл при роботі в партнерці. На разі я працюю піарницею Makeberry, а для піарника та маркетолога що найважливіше? – добре розуміти свою ЦА і досконало знати її потреби. І я тішуся, що у мене є можливість розвиватися і в організації процесів побудови власного бізнесу, налаштованого на заливи, і одночасно зростати зовсім в іншому напрямку з компанією, яку я представляю як піарниця. Як на мене, це ідеальний метч двох протилежних, утім украй необхідних галузей нашої сфери.

HWYD: Які у вас із Юрою плани на майбутнє?

Марія-Вікторія: Плани на майбутнє у нас грандіозні. Та головний наш план – зміцнювати наші стосунки, продовжувати розвивати себе як окремих особистостей і водночас ставати, як там кажуть, ланкою суспільства. Ми вже близькі до цього кроку – влітку ми плануємо одружитися, тож це ще один наш проєкт – створення сім’ї. Упевнена, наш досвід комунікації у бізнесі тут теж буде в нагоді ☺️

Редактор HWYD: Саша, як усім відомо, створює найтоповіші івенти афілейт-індустрії українського сегменту. Сперечатися з цим важко, і, будемо відверті, безглуздо. Тож, зрозуміло, івент за івентом – тільки-но дотліває попіл “Підпалу”, як уже активно готується “Плем’я” – часу у Саші обмаль. Та за це (і не тільки) ми її і любимо – навіть у такі моменти вона ніколи не відмовить і завжди знайде час.

Спільними з Сашею зусиллями, ми спробували зробити матеріал про те, що для організаторів конфа – це не прийти на все готовеньке. За кожним заходом від відвідувачів професійно приховано безсонні ночі та нервові клітини, витрачені на пошук та реалізацію оптимальних рішень, аби вдовольнити кожного, навіть найвибагливішого.

Я особисто хотів би закликати представників афілейт-ком’юніті, прочитавши це інтерв’ю, бодай раз замислитися, через які труднощі доводиться подекуди пройти, аби створити якісну, достойну та трастову платформу для нашого з вами нетворкінгу.

HWYD: Розкажи про себе. З якої ти родини? Хто твої батьки? В якому місті ти народилася? Опиши декілька найяскравіших спогадів із дитинства.

Саша: Я народилася в Києві, у простій родині з працьовитими батьками. Моя мама працювала в торгівельній сфері заступником директора великого торгового центру, на жаль, вона дуже рано пішла з життя. Тато працював у меблевій індустрії. Київ для мене — не просто місце народження, а найкраще місто на землі, до якого я відчуваю особливу прив’язаність і любов.

Дитинство моє було сповнене енергії та активності. Я була справжньою непосидою — обожнювала лазити по деревах і часто поверталася додому з подряпаними колінами. Особливо запам’яталося, як я постійно знаходила безпритульних тваринок і приносила їх додому, щоб нагодувати та вилікувати. Батьки, звісно, були “у захваті” від таких сюрпризів!

Показово, що підприємницький дух проявився у мене дуже рано — свої перші гроші я заробила вже у 6 років! У мене була власна маленька торгова точка на ринку, де я продавала овочі та фрукти від бабусі. Це був мій перший досвід самостійності та відповідальності.

У 17 років я отримала свою першу серйозну роботу в міжнародній компанії. Це був досить інтенсивний період — я працювала цілий день, а ввечері бігла на пари в університет. Попри такий напружений графік, за п’ять років я здобула два дипломи в КНЕУ — бакалавра та магістра з міжнародної економіки і менеджменту.

Ця комбінація раннього досвіду роботи, наполегливого навчання та природної активності заклала міцний фундамент для мого подальшого професійного шляху і сформувала мій характер — енергійний, цілеспрямований і здатний долати труднощі.

HWYD: Як ти потрапила у сферу? Яке перше враження про сферу та твої безпосередні задачі в тебе склалося?

Саша: У сферу я потрапила абсолютно випадково. На той час я перебувала в пошуках роботи, яка б поєднувала дві важливі для мене складові — організацію заходів та можливість активно використовувати англійську мову. Доля склалася так, що одна криптовалютна компанія запропонувала мені очолити їхній відділ зв’язків з громадськістю та організації заходів, незважаючи на те, що я не мала попереднього досвіду в цій конкретній галузі.

Мої початкові обов’язки були досить різноманітними та захоплюючими. Я відповідала за:

• Організацію та забудову виставкових стендів
• Координацію виїздів команди на міжнародні виставки
• Управління PR-стратегією компанії

Вже з перших днів роботи мене полонила динамічність цієї галузі. Кожен день був насичений новими завданнями та викликами, які вимагали швидких рішень та креативного підходу. Особливо мене вразили:

• Різноманітність завдань, які ніколи не дозволяли застоюватись і нудьгувати
• Потужні можливості для нетворкінгу з цікавими людьми з усього світу
• Перспективи професійного та особистого зростання, які відкривались переді мною

Ця сфера ніби була створена для мого енергійного характеру та прагнення постійного розвитку. Хоча початок був випадковим, я швидко відчула, що знайшла своє місце, де можу реалізувати свій потенціал та отримувати задоволення від роботи.

HWYD: Як потрапила саме до AFFHUB?

Саша: Моє знайомство з AFFHUB відбулося завдяки професійним зв’язкам — я була знайома з попереднім керівником проєкту. У період, коли я активно шукала нові кар’єрні можливості, я випадково помітила відкриту вакансію в компанії.

Побачивши оголошення про вакансію, я одразу вирішила діяти і написала, щоб дізнатися більше деталей. Отримавши пораду спробувати свої сили, я не вагалася ні хвилини — відправила своє резюме на розгляд.

Процес відбору виявився для мене досить швидким та успішним. Я пройшла всі етапи співбесіди без особливих складнощів, що, мабуть, свідчило про хороший збіг моїх навичок та досвіду з вимогами компанії. Іноді найкращі кар’єрні повороти починаються з простого рішення спробувати щось нове.

HWYD: Як підбирала персонал? Який перший івент саме від AFFHUB припав на твої плечі?

Саша: При підборі команди я зосереджуюсь на софт скілах — шукаю доброзичливих, чесних і відкритих людей. Токсичним особистостям у AFFHUB місця немає. Хоч довелося провести багато співбесід, зате зараз у проєкті працюють справжні зірочки, якими я дуже пишаюся!

Моїм першим заходом в AFFHUB став онлайн-формат — новорічний стрім з нашого YouTube-каналу “Кухня твого трафіку”. Це був важливий досвід, який допоміг мені увійти в роль керівника та краще зрозуміти специфіку проєкту.

HWYD: Крайній Підпал – скільки зібрали людей? Стендів?

Саша: Нам вдалося досягти вражаючих результатів: 2034 гостей відвідали захід, було організовано 30 стендів і різноманітних зон із інтерактивними активностями для учасників.

HWYD: Які реально найважчі кейси були при підготовці цієї конференції?

Саша: Найбільш складним завданням стала організація принципово нового формату – AFFHUB Mastermind. Це був справжній виклик для всієї нашої команди, адже потрібно було:

• Організувати 10 столів за різними вертикалями
• Зібрати 43 експерти галузі в одному місці
• Забезпечити ефективне наповнення кожного столу відповідними учасниками

Незважаючи на складність, ми успішно впоралися з цим завданням, і цей новий формат дійсно відгукнувся нашій аудиторії.

HWYD: А взагалі, за усю твою практику, яким був найжорсткіший кейс при підготовці і як пофіксили?

Саша: Насправді, жорстких кейсів із масштабними проблемами в нашій практиці не було, і це невипадково – ми приділяємо надзвичайну увагу детальному плануванню кожної події. Наш успіх базується на ретельній підготовці та передбаченні можливих викликів.

Декілька прикладів ситуацій, котрі ми вирішували, наведу, але їх важко назвати складними кейсами, оскільки, знов таки, ми ретельно підходимо до планування та підготовки:

1. Терміново за 12 годин знайти та встановити теплову штору, оскільки треба було зберегти тепло в приміщенні при відчинених дверях, а погодніі умови натякали, що буде прохолодно.
2. Для забезпечення тепла в приміщенні площею 15 000 м² ми розробили спеціальну систему, враховуючи, що жоден генератор не зміг би потягнути централізоване опалення. Продумали механіку збереження тепла навіть у разі аварійного вимкнення електроенергії.
3. Вирішити та погодити, як підвісити до стелі 1,5 т з урахуванням навантаження на балки та врахування всіх безпекових норм по навантаженню на стелю. Ми пройшли всі кола пекла та всіх головних і супер мега головних інженерів-проектувальників, щоб вирішити це питання.
4. Вмістити на 450 квадратах 20+ стендів!!, залишити місця для проходів 1,5-2 м – ми довго грались у цей пазл та міряли без перебільшень кожен сантиметр. Також у рамках цієї ж зали завданням із зірочкою було спланувати монтажі/двері/ та черговість заїзду таким чином, аби все забудувати вчасно і забудовники критично не заважали один одному.

Ну і ще дуже багато дрібниць, котрі не можна сказати, що й критичні – але без уваги їх залишати 100% було неможливо.

HWYD: З якими службами зазвичай найважче комунікувати у процесі підготовки і чому?

Саша: У процесі підготовки заходів ми співпрацюємо з багатьма службами та підрядниками, і кожен має свою специфіку. Складно виділити якусь конкретну категорію як найскладнішу — ключ до успіху полягає в тому, щоб знаходити індивідуальний підхід та правильний формат комунікації з кожним партнером.

Ми завжди дотримуємося конструктивного діалогу замість сварок чи ультимативних вимог. Це дозволяє нам швидко знаходити взаємовигідні умови співпраці з будь-ким.

Якщо все ж таки виділяти найбільш специфічну категорію, то це державні служби та установи — комунікація з ними зазвичай потребує більше часу через бюрократичні процедури. Але ми сприймаємо це як частину робочого процесу і знаходимо спільну мову навіть у таких ситуаціях.

HWYD: Чи доводилося бодай раз звертатися під час конференції до співробітників швидкої, пожежників тощо? Якщо так, розкажи детальніше, будь ласка.

Саша: На всіх наших заходах завжди присутні медичні представники, до яких учасники можуть звернутися за необхідності. Ми розуміємо, що непередбачувані ситуації можуть виникнути в будь-який момент – хтось може раптово відчути погіршення стану здоров’я чи потребувати невідкладної допомоги. Щодо пожежної безпеки, ми суворо дотримуємося всіх встановлених норм. На кожній нашій конференції чергують пожежники, хоча, на щастя, їхні послуги нам жодного разу не знадобились у надзвичайних ситуаціях. Це стандартна частина нашого протоколу безпеки, яка забезпечує спокій як для нас – організаторів, так і для всіх гостей заходу.

HWYD: Чи бувало таке, що щось пішло не так уже безпосередньо в процесі конференції? Наведи, будь ласка, приклади і як фіксили?

Саша: У нашої івент-команди, звісно, траплялися певні складнощі на заходах раніше, але це було дуже давно і ще до моєї роботи в проєкті AFFHUB, чому ми несказанно раді. Зараз ми маємо команду досвідчених івент-професіоналів, тому серйозних проблем практично не виникає. Усе, що трапляється — це дрібниці, які легко вирішуються:

• Запізнився спікер – випускаємо наступного
• Полетіли шрифти в презентації – виправляємо під час перевірки
• Сіли батарейки в мікрофоні – одразу даємо новий
• Не працює гарнітура – міняємо на запасну

Такі моменти ми навіть не вважаємо особливими проблемами. Організаційних нюансів безліч, але вони не варті називатися серйозними неполадками – це просто робочі моменти, до яких професійна команда завжди готова.

HWYD: Як справляєтесь із комунікацією з учасниками/гостями, аби ніхто не залишився непочутим?

Саша: Чесно кажучи, я не сприймаю спілкування з нашими гостями та учасниками як щось, з чим потрібно “справлятися”. Ми завжди відкриті до зворотного зв’язку і дуже серйозно ставимося до будь-яких пропозицій щодо покращення нашої роботи. Звісно, іноді ми не можемо реалізувати певні побажання через об’єктивні причини, і прикро, що деякі люди не завжди намагаються зрозуміти наші обмеження.

HWYD: Наскільки нагліють люди/компанії під час спілкування? Про що просять, чого вимагають?

Саша: Всі ми різні, і мушу визнати, що деякі особи та компанії дійсно перетинають межу в своїх вимогах. Найпоширеніші запити:

• Безкоштовні квитки “за гарні очі”
• Знижки на стенди без об’єктивних причин
• Ми б із радістю надавали більше безкоштовних можливостей, однак мало хто враховує реальну економіку наших заходів. На конференціях ми забезпечуємо повний комплекс послуг – від базового входу, води та інтерактивних зон до харчування, коктейлів і кальянів. У середньому собівартість перебування одного гостя на нашій конференції перевищує $100, і це лише прямі витрати.

Тому ми змушені балансувати між бажанням задовольнити всі запити та необхідністю зберігати економічну доцільність наших заходів.

HWYD: Чи є гості/компанії, яким заборонено відвідувати ваші заходи і чому? Або принаймні небажані гості.

Саша: Так, у нас є категорія осіб, яким заборонено відвідувати наші заходи – це гості чи компанії, які підтримують країну-агресора. Ми вважаємо неприйнятним надавати платформу для тих, хто підтримує агресію проти України. Для нас це питання не лише бізнесу, але й морального вибору та соціальної відповідальності.

HWYD: Наскільки важливий для вас фідбек гостей/учасників? Як реагуєте на критику?

Саша: Ми справді надзвичайно серйозно ставимося до кожного отриманого фідбеку. Окрім того, постійно проводимо внутрішню рефлексію, намагаючись об’єктивно оцінити результати нашої роботи. Для нас дуже важливо чути, як ми можемо вдосконалити наші заходи та проєкт загалом. Ми завжди в пошуку інноваційних рішень і з радістю впроваджуємо їх у наші проєкти. Саме завдяки відгукам учасників та партнерів ми можемо знаходити нові підходи та робити наші заходи ще кращими. Щодо критики — ми відкриті до неї і навіть вітаємо її, але цінуємо насамперед конструктивні зауваження, які мають під собою реальне підґрунтя. Наша команда завжди готова вислухати різні думки та враховувати їх у подальшій роботі, адже ми прагнемо створювати заходи, які максимально відповідають потребам і очікуванням нашої спільноти.

HWYD: Скільки людей (без підрядників) саме з AFFHUB працюють над підготовкою до конференції?

Саша: Над підготовкою кожної конференції працює внутрішня команда AFFHUB, яка складається з 10 осіб.
Ця компактна команда ефективно координує всі аспекти заходів: від розробки концепції до управління логістикою та роботи з учасниками. Завдяки професіоналізму та чіткому розподілу обов’язків, нам вдається організовувати масштабні події навіть з невеликим складом власних працівників, залучаючи підрядників лише для спеціалізованих завдань.

HWYD: А скільки всього разом із підрядниками?

Саша: Загальна чисельність команди, включаючи всіх підрядників, які працюють над нашими конференціями, становить до 25 осіб. Точна кількість залежить від масштабу та складності конкретного заходу. Для більш простих івентів команда може бути меншою, тоді як складніші проєкти вимагають залучення додаткових спеціалістів у різних сферах.

HWYD: Які подальші плани твої особисто і AFFHUB зокрема? Чув, у планах міжнародні проєкти? Поділись, будь ласка, на що чекати комʼюніті.

Саша: Мушу визнати, у мене настільки насичений робочий графік, що не завжди вдається приділити достатньо уваги особистим планам. Однак зараз я дійсно маю намір більше подорожувати, знаходити час для відпочинку та відвідувати більше міжнародних заходів індустрії. Це важливо не лише для особистого розвитку, але й для генерування нових ідей для AFFHUB.

Як ти правильно підмітив, ми активно працюємо над міжнародною експансією! Незабаром анонсуємо нашу конференцію у Варшаві. Це буде масштабний захід, до якого наша команда вже ретельно готується.

Зі Stone Island я познайомився майже 20 років тому – у далекому 2007-му. Це були часи буйного субкультурного розквіту: емо, панки, скінхеди, готи, футбольні хулігани, репери та багато інших. Треба визнати, що інтернет та доступ до нього був нулячим або у дуже поганому вигляді, тож якщо ти вже обирав собі субкультуру, то занурювався у неї з головою – дізнавався історію, читав фензіни (тематичні журнали самвидаву) і, звісно ж, намагався виглядати канонічно.

“Канонічно” означало відповідати усім “вимогам” конкретної субкультури, за якими, по-перше, ти був своїм серед своїх, по-друге, аби розпізнати представника іншої субкультури. На зміну вже на той момент трохи застарілим течіям буквально вривається щось для нас тоді нове – навколофутбол. Навколофутбольщики ніби і сповідують ідеї скінхедів, проте вже не носять винятково бомбери та steel’и чи мартінси (характерні черевики), не обов’язково голять голову під нуль. Вони стильно виглядають, зазвичай веселі та компанійські, у той же час їх побоюються і поважають.

Думаю, всі хто в темі, погодяться, що така висока популярність саме в середині 2000-их виникла не сама собою – 2004 на екрани виходить фільм “Football factory” з актором, який після екранізації стане культовим персонажем у навколофутбольному світі і навіть вестиме цикл передач на “Discovery” про найвідбитіших вболівальників різних країн світу – Денні Даєром; ну і звісно ж романтизований “Green street hooligans” 2005 року, який максимально популяризував навколофутбольний двіж на пост-совку: чи не кожен юнак хотів носити тренч із патчем і бути крутим, як головний герой цього фільму Піт, якого зіграв Чарлі Ханем.

Та в ті часи Stone Island був недоступним, недосяжним, чимось омріяним і водночас нереальним. На нього можна було полювати хіба що на секондах, і то їздити і вистоювати черги на відкриття магазинів ледь не з ночі, а також бути готовим побитися з іншими хуліганами, що теж приїхали на “сек” в пошуках стона. Особисто я бачив такі бійки і потасовки. Основними кладязями лотереї “витягнеш/не витягнеш” були величезні ринки секонд-хенду на Шулявці та Лісовій. Там Stone Island можна було витягнути, просто риючись у купі нерозфасованих речей. Радість від вилову важко описати, – і пофіг, що витягнутий стон увесь в дірках, на два розміри більший і виглядає, наче знятий з бомжа – головне, оригінальний! Проте був ще варіант – для мажорів. Stone Island продавався в ЦУМі в магазині “Grand Gallery”. Як зараз пам’ятаю, як ми приходили подивитися на це диво вживу, проте й мови не було про те, щоб щось купити – светр крупної в’язки коштував під 4000 грн на той момент, як жити тиждень в гуртожитку можно було плюс-мінус на 200 грн. Уявляєте собі цю прірву цін?

Перший раз я надягнув Stone Island десь наприкінці 2007-го – мій сусід по гуртожитку подеколи мотався до Лондона в гості до сестри, яка там вийшла заміж за місцевого. І її чоловік подарував йому овершорт, а сусід дав уже мені поганяти. Було таке дивне відчуття, наче ти надягаєш не просто шмотку, а найцінніший музейний експонат. Ідучи вулицею, ти водночас ідеш гордо, наче лицар в обладунках, а з іншого боку підссикуєш, щоб тобі за цей стон не прилетіло. 

Та, перша стонайлендова, молодь дорослішає, починає заробляти кошти, з’являється більше можливостей, та і стон уже перестає бути такою рідкістю, а от любов до нього, ось той легкий присмак адреналіна, залишається. І дорослі дяді, і я в їх числі, продовжують бавити себе і компенсувати те, на що пускали слину в дитинстві. Для мене це як з татуюваннями – ніби вже ж досить, ніби вже більш ніж достатньо, а всеодно тягне на купівлю якогось нового айтему. Зараз у мене в гардеробі близько 20 речей від бренду Stone Island, і кожна для мене особлива, кожна має історію. 

А як щодо якості та історії бренду? Чим же він здобув таку популярність до навколофутболу?

У 1974 році італійський дизайнер-новатор Масімо Ості, надихнувшись мілітарі-стилем, створює торговельну марку під назвою “Chester Perry Company”. Він виготовляє функціональні речі з матеріалів для туристичних палаток, які витримують різноманітні екстремальні погодні умови. Згодом через судову тяганину з низкою брендів зі схожими назвами (Chester Barry та Fred Perry) Ості скорочує назву до “C.P. Company”. Однією з найвідоміших тогочасних розробок є куртка, яку і досі шанують поціновувачі бренду, яка має назву Mille Miglia (більш відома як Google jacket) – ви точно її бачили – з двома лінзами на капюшоні та однією на зап’ясті. Знаєте, навіщо? – лінзи на капюшоні слугують заміною окулярам і захищають від вітру, пилу та сонця, а от лінза на манжеті дозволяє дивитися на годинник.

1982 року Ості вирішує трохи відійти від зносостійкого суворого мілітарі-похідного стилю, проте аби зовсім не відмовлятися від виробництва, що вже стало на рейки, він створює окрему капсульну лінійку і називає її “Stone Island”, надихнувшись романами англійського письменника Джозефа Конрада про морські пригоди. І у Stone Island’і маестро, митець (інакше язик не повертається його назвати) експериментує настільки, що шедеври створюються один за одним. Він вперше в історії індустрії одягу пробує фарбувати не тканину, а вже готову річ (через що прінт ніколи не повторюється, а кожна річ є унікальною – технологія Garment Dyed), робить речі люмінесцентними, фарбує сріблом і золотом, прошиває нитками, якими зазвичай прошивають обшивку літаків, вкриває речі шаром реагентів, які змінюють колір під час зміни погодних умов чи тепла тіла, і багато-багато чого цікавого.

Спершу бренд помічають тогочасні італійські хіпстери панінаро.

Потім англійські фанати приїздять до Італії на футбольні матчі, бачать місцеву молодь, яка носить привабливі речі, що витримують і дощ на трибунах, і холод, і спеку. Щось “віджимають” під час бійок, щось крадуть в магазинах, розбиваючи вітрини, щось купують – в будь-якому разі привозять стон до Англії, популяризують його там, ну а далі ви вже знаєте.

Врешті решт стон розвивається, стає дедалі масовішим, його популяризують відомі артисти (Джейсон Стейтем, Дрейк та багато інших). І, мабуть, рано чи пізно сталося те, що мало статися – на Stone кладуть око великі фешн-гравці, викуповують акції і підминають під модний дім Moncler. SI продовжує випускати класні речі, проте робить величезний акцент на масовості і трендах моди, чого не робив ніколи до цього, а навіть більше – чхав, якщо не сказати грубіше, на тенденції, був контркультурним і сам задавав тренди.

Чому How Was Your Day? Наша унікальність у щирості та людяності, у подачі матеріалів через призму персоналій, знаних або ще ні у комьюніті. Ми висвітлюватимемо не лише цікаві та обговорювані теми з життя українського та світового афілейт-світу, але й розкриватимемо найголовніше – тих, хто за цим стоїть.

“How Was Your Day?” чи то пак “Як пройшов твій день?” – фраза, яку промовляють лише найближчі, найрідніші люди, які щиро цікавляться, що ж у тебе сталося протягом дня, коли втомлений приходиш з роботи додому. Це питання здатне розговорити, поділитися успіхами, труднощами, це поклик до свого роду сповіді, унікальний у щирості та небайдужості!

Ми розповідатимемо, створюючи довірливу атмосферу розмови на кухні пізно ввечері за теплим ламповим світлом, про те, як пройшов день на роботі та підсвічуватимемо досягнення, якими ти пишаєшся; описуватимемо, як пройшла конфа з точки зору гостя, учасника та організатора; радитимемо тобі якісні та перевірені в сфері івенти до відвідування; із захопленням описуватимемо твої нові розробки та інновації; піклуватимемося про твою укопмлектованість штату якісними співробітниками і підказуватимемо вакансії тим, хто в пошуку; рекомендуватимемо лише перевірені партнерські програми та офери; розкриватимемо медійних і не лише персон, чиї імена давно на слуху, через їх історію, аби мати можливість комплексно подивитися на людей вже під іншим кутом – кутом співпереживання, розуміння та усвідомлення часом титанічної роботи.

Починаючи проєкт “How Was Your Day” ми а ні на мить не сумнівалися в тому, що саме це медіа об’єднає ком’юніті, зробить його уважнішим один до одного, зблизить та спонукатиме ще більше цінувати здобутки, адже відтепер ви, наша дорога спільното, не лише знатимете, що вібувається на ринку, а й розумітимете, чому.

Тож, бажаємо кораблю How Was Your Day впевнено іти заданим курсом, ну а вам – welcome on board!

Наш незабутній круїз тільки починається…

Редакція How Was Your Day Media