HOW WAS YOUR DAY & PIARCIA. Вони мріяли про космос і сцену, а підкорили арбітраж. Віка та Діана, агенція “ПІАРСЯ”

З Вікою та Діаною я особисто познайомився під час зйомки передноворічного шоу для GreyHunter минулого року. Веселі, привітні дівчата, та головне, професіонали своєї  справи. Тоді вони готували випуск і виступали в ролі продюсера й редактора на майданчику. З тих пір почалася наша співпраця щодо різних проєктів та колаборацій. Я знав, що обидві зманили згодом місце роботи, та куди саме пішли – не мав жодного уявлення. Аж раптом цього літа я зустрічаю у Києві зранку на Affiliate Morning Club від YoSa, що проводився за підтримки 2В Digital, ми спілкуємося, але не надто довго – попереджаю, що маю бігти на зйомку до загадкових Piarcia. Тоді я не звернув уваги на те, як дівчата переглянулися між собою і усміхнулися. Та коли приїхав у той самий день на локацію – побачив знайомі усміхнені обличчя. Як виявилося, вони і є Piarcia. Surprise – surprise! Маски було знято, Віка з Діаною розповіли, як створили нову агенцію, а я зметикував – це стане новою цікавинкою для HWYD. Тож, WELCOME…

Костя Голубєв, шеф-редактор HWYD

HWYD: Розкажи про своє дитинство. В які сімʼї ти зростала? Коли і де народилася?

Віка: Я з міста атомників – Кузнецовськ (нині Вараш). Дуже молоде місто, де кожен другий працює на атомній електростанції. Тому маю третю руку, що дуже допомагає в роботі. Хіхі, да, отакий в мене гумор)

Щоліта я була у бабусі в селі: пасла індиків, збирала ягоди, годувала кролів, забирала з пасовища корову і насолоджувалась дитинством. Правда, останнє максимально довго було тиждень, все таки в місті мені більше подобалось. Але і з рідного міста все своє свідоме життя я хотіла поїхати. Воно було для мене надто «сірим» і тісним — все занадто близько одне до одного, і всі всіх знають. У місті з населенням 40 тисяч важко мріяти масштабно чи робити щось зовсім нове. А мені з дитинства хотілося свободи у всьому: у діях, у пересуванні, в ідеях, у розвитку та навіть у мріях. Саме тому я вирішила переїхати в Київ на навчання.

Діана: Більшу частину свого життя я прожила в Одесі. В мене була звичайна сімʼя: мама – продавець, вітчим – автомобільний електромеханік. В школі була відмінницею і завжди хотіла стати найпершою у всьому. Обожнювала вчитись, як і зараз) Жили скромно, хоча і непогано, але завжди щось хотілось, але не моглось. Так як була кмітлива, то зрозуміла швидко: щось хочеш – добивайся сама. Тому працювати почала рано.

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад з дитинства.

Віка: Ти прокидаєшся о 9-й ранку, бо на тебе поставили маленького кролика. У хаті пахне млинцями з джемом. Виходиш босоніж надвір, вмиваєшся холодною водою з вуличного крану, довкола ще роса… і вже в голові плануєш, який мультик подивишся сьогодні.Я б дуже хотіла повторити цей момент просто зараз. Начебто нічого складного, але саме в таких дрібницях і є справжнє щастя.

Діана: Кожного літа в дитинстві приїжджали з моєю двоюрідною сестрою до бабусі. Ми були обидві дуже вперті, що часто доходило до бійок і сліз. Це було постійно) І ось одного літа ми приїжджаємо, і я розумію, наскільки сильно люблю свою сестру. І більше ми не сварились. Тут я відчула, що таке ставати дорослою.

HWYD: Ким ти мріяла стати, коли виростеш? Чому?

Віка: У різні періоди дитинства в мене було кілька мрій:

• Дизайнерка одягу — я годинами малювала ескізи, а зі старих речей шила сукні та інші образи для своїх Барбі, ну і Кена.
• Актриса — завжди любила бути в центрі уваги: вивчала напам‘ять улюблені сцени з популярних фільмів і мультиків та влаштовувала “концерти” для всієї родини. А ще постійно брала участь у шкільних постановках.
• Журналістка — мені подобалось, що через текст я можу проявити уяву. Я писала тексти та спікерила для місцевого радіо, ходила в журналістський гурток, а ще на YouTube досі є відео, де я відкривала новорічну ялинку в центрі міста. Оце вам репортаж!

І знаєте що? Я реально працюю в усіх цих професіях зараз:

1. Дизайнерка — бо ми створюємо мерч для партнерок, команд і продуктів.
2. Актриса — бо знімаюсь у відео для власної агенції.
3. Журналістка — бо у піарі пишу тексти, шукаю або вигадую інфоприводи для клієнтів.

Виходить, мої дитячі мрії таки здійснились — тільки у своєму, дорослому форматі.

Діана: В дитинстві ми жили у приватному будинку, і більше всього я любила дивитись на зірки. Іноді вночі я брала плед і подушку, залазила на дах і засинала там. Завжди думала, що ми не самі і мріяла хоч один раз побачити НЛО.

Тому мріяла завжди стати космонавтом, аж до 9 класу. Думала про вступ до нашого аерокосмічного інституту, але розуміла, що в нас це нерозвинено і до зірок мені там не дістатись. Потім думала їхати вчитись закордон, але в мене була погана фізична підготовка як для космонавта, тож відмовилась від цієї ідеї.

HWYD: Як ти вчилася в школі? Які предмети любила найбільше? Які найменше? Чому?

Віка: У школі я була золотою медалісткою — навчання мені давалось легко. Єдиний виняток — фізкультура. Ох, ті нормативи… Я їх ніколи нормально не здавала. Навіть директорка школи просила вчительку фізкультури “поставити прохідний бал, щоб не завалити медалістку”.

Іронія в тому, що вже на першому курсі університету всі нормативи з фізпідготовки я здала на відмінно. До цього часу не розумію, як так вийшло. А улюбленими були математика, українська та англійська. Саме з них я складала ЗНО: результати теж були гарні — 187, 194,5 і 180 балів відповідно. Ну і хімію любила, бо можна було експериментувати.

Діана: Була відмінницею, висіла на дошці пошани, брала участь у всіх олімпіадах і сильно всіх цим бісила 😂 Найбільше подобались математика і фізика. Мама все ще зберігає пачку похвальних листів, грамот, результати олімпіад. Памʼятаєте ось цей момент, коли прийшли гості, і мама показує, який ти в неї молодець: “Ану розкажи віршик”. І я розказувала.

Багаторазова призерка олімпіад із фізики та математики. Дратувала однокласників, бо мене завжди ставили у приклад. Запрошували на батьківські збори. Була там виставковим варіантом дитини)) А ще зливала інфу, хто дійсно розпочав бійку у класі, бо я ніколи не брехала, і мені вірили. А те, що всіх однокласників бісила, зрозуміла тільки після закінчення школи) Хоча друзі в мене були прекрасні)

HWYD: Які відвідувала гуртки/спорт?

Віка: Я обожнювала ходити на гуртки — тим більше, що всі вони були безкоштовні. Це дуже мене підкувало: можна було пробувати себе у всьому. Найбільше я мріяла співати. Прийшла на пробне заняття з вокалу, але мене не взяли. Пам’ятаю, як вчителька сказала щось неприємне — і відтоді я ніколи не співала публічно. Такий собі удар по самооцінці.

Зате в інших гуртках було веселіше:

• Рукоділля — займалась довго, досі в мами зберігаються мої дитячі поробки.
• Танці — виступала на сцені й кайфувала від уваги.
• Журналістика — це була любов! Я постійно писала, вигадувала історії, виступала на місцевому радіо та навіть у новинах.
• Англійська — додаткові заняття, які дуже допомогли потім.
• Басейн — обожнюю воду, тому плавати для мене було задоволенням.

Діана: Нікуди не ходила до 9 класу, бо й грошей особливо не було. Потім займалась у залі одного коледжу, ще пізніше – волейболом. Дуже хотіла тренуватись в залі, але грошей не було, тож мені по блату дозволили ходити в студентську качалку у 15 років. Самі розумієте, які там були умови 🙂

Тренер там готував пауерліфтерів. Якось він запропонував мені тренуватись разом із ними і обіцяв, що за півроку підготує мене до змагань. Мене дуже надихнуло, що так оцінили мої зусилля — а єбашила я дай Боже. Уже майже зібралась до них приєднатися, але якось у наш зал зайшла дівчина-пауверліфтер — велетенський живіт, цей їхній пояс для занять, плоскі груди. Після цього я більше в той зал не ходила.

HWYD: Опиши свій найяскравіший спогад зі школи.

Віка: Найкращий мій шкільний рік був в 11 класі. Саме тоді трапилася історія, яка стала для мене і найприємнішою, і найболючішою водночас.
Я була креативною людиною ще в школі. І коли організатори випускного попросили кожен клас підготувати відео про себе, щоб показати його в актовій залі міста, нам прийшла ідея: зняти ролик у стилі «Очікування — реальність» про типові шкільні моменти — уроки, домашку, контрольні, дорогу додому тощо.

Ми розділилися на команди: актори, сценаристи, оператори. Я ж була всюди — і сценаристом, і актором, і оператором, і монтажером. Повністю сама змонтувала ролик (я до цього нічого і ніколи не монтувала). Він вийшов настільки крутим, що навіть зараз, через 10 років, я його переглядаю і думаю: «Ого, для того часу він був реально прикольний».

Момент Х – випускний. У Будинку Культури ми, батьки, вчителі, друзі, родичі – повний зал людей (без жартів – повний), які розділяли з нами цей момент. Я при повному параді, включають МОЄ відео і…. там з 8 сцен, лише 3. Уявіть — я у вечірній сукні, в сльозах, встаю й іду прямо по центральному проходу до головного завуча з питанням: «А якого ви вирізали весь ролик?». У відповідь чую: «Це відео могло б зіпсувати репутацію школи». Я була страшенно зла й розчарована. Мене дуже сильно підтримали мої друзі, які прийшли до мене на випускний. Я зітхнула з полегшенням і голосом в голові “як добре, що ти в цю школу більше не прийдеш”. Наступного дня я виклала ролик у ВК, і його масово поширили мої однокласники. І знаєте що, Галино Василівно? Жодного поганого коментаря там не було. Навпаки — купа переглядів і класні відгуки.

Цей спогад для мене:

• Найгірший, бо в найважливіший момент мого тодішнього життя мене просто обрізали й принизили.
• Найкращий, бо саме під час створення відео ми з однокласниками неймовірно згуртувалися. Кожен брав участь, у кожного була роль, збирались поза школою разом, проводили купу часу над цієї ідеєю, і ми зробили справді щось круте.
• Результат був топовий — і цей момент назавжди лишився в пам’яті.

Діана: Тут хочу розповісти не про спогад, а про людину, яка мене надихала. Бо вона справді заслуговує на те, щоб її пам’ятали.

Михайло Володимирович — мій шкільний учитель фізики. Людина, яка була геніальною у всьому: музикант, науковець, танцівник. Я навіть не знаю, чого він не знав або не вмів.

Після 9 класу ми складали іспит з фізики, щоб потрапити до фізико-математичного класу. І всі отримали 11–12 балів — навіть двієчники. До нас прислали перевірку з РАЙОНО, і ми складали цей іспит тричі. Результат був той самий — усі склали на відмінно. Бо вчитель у нас був справді найкращий.

HWYD: Який ВИШ закінчила? Чому саме туди вступила?

Віка: Я одразу розуміла, що можу не працювати за спеціальністю, тому для мене було важливо обрати університет, де я зможу ідеально вивчити англійську, підтягнути німецьку й, можливо, вивчити ще одну додаткову мову. «Ін яз» я відкинула, бо хотіла чогось більшого, ніж просто мовна освіта, — мене зацікавили спеціальності з приставкою «міжнародна».

Окремо в мене була мрія — потрапити до Київського політеху. Для мене це завжди був №1 серед університетів країни. І я туди вступила: на спеціальність «Міжнародна економіка» факультету менеджменту і маркетингу в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» імені Ігоря Сікорського.Чесно кажучи, вже під час навчання зрозуміла, що економіка мене не захоплює. Єдиний предмет моєї спеціальності, який я по-справжньому любила, — це міжнародні відносини. Ну і саме там я закохалась у маркетинг. Хоча моя єдина допсесія за 6 років навчання була якраз таки з нього. Моє життя наповнене протиріччями, як ви помітили) А ще, у рік мого вступу на кафедрі скасували додаткові мови, пупупу.

Я все ж не шкодую: я магістр «міжнародної економіки», але англійську доводиться вчити й досі, а німецькою чи іншими мовами я хіба що можу порахувати або представитися))

Діана: Перед вступом до інституту вагалася між трьома напрямами: піти на програміста, інженера з авіаційної безпеки або стати науковцем. Харківський авіаційний дуже мене запрошував вступити) А науковець — бо я була олімпіадницею з фізики й серйозно думала цим зайнятись.

Загалом вибір стояв між тим, щоб добре заробляти чи принести користь людям. Обрала — самі розумієте що)) Тому за освітою я інженер програмного забезпечення. І вся технічка в арбітражі, цифри — все моє на ізі. Математик, фізик, програміст.

HWYD: Яким було твоє перше місце роботи?

Віка: Перші гроші я заробила ще в дитинстві — колядками. Наступні — від здачі чорниці, яку ми разом із сестрами та тіткою збирали на території Білорусії (інколи траплялися «фейли», так як село бабусі прямо на кордоні з РБ). На першому курсі я познайомилась з підробітками: масовка в політичному шоу, промоутер у вихідні — роздавала листівки і переконувала людей, чому краще купити чотири йогурти замість ковбаси))

Далі я забрала з дому принтер і перетворила гуртожиток на міні-бізнес — друкувала всім дипломи за гроші. А вже перша «серйозна» робота була продавцем техніки та аксесуарів Apple в одній із відомих мереж. Паралельно я почала займатися SMM — ще тоді, коли ця сфера тільки зароджувалася. Так воно й закрутилося.

Діана: Мама моя почала в якийсь момент підробляти, клеючи шпалери, і брала мене з собою. Це було ще в школі. Взагалі доволі довго цим займалась, навіть коли була інша робота, бо платили непогано. Мама досі цим займається. То шарю ще за ремонти і клею стик в стик) Далі я вже і без мами працювала, і сторінку в інсті про це вела, і через таргет нам клієнтів приводила) Мої клієнти ще досі іноді телефонують.

HWYD: Як витратила свою першу ЗП? Якою вона була?

Віка: Перші «зарплати» з колядок чи збору чорниць я витрачала на солодощі або відкладала, щоб купити якийсь одяг.
А от свою першу серйозну зарплату я витратила на новий телефон. І вже на наступну — купила телефон для мами. Це була моя маленька мрія, і тоді я відчула справжній кайф від того, що можу сама зробити подарунок найближчій людині.

Діана: Гривень 500 за день точно отримала у перший день роботи. Не памʼятаю, що я купила. Думаю, що це був одяг якийсь точно. Завжди прагнула до гарних речей. Щоб поїхати в тц на розпродаж і купити пару речей, могла ходити пішки в школу півроку і не їсти обід. Бо давали мені 5 гривень в день. 4 на маршрутку і суп коштував 1 грн. То на свої 500 гривень точно шиканула.

HWYD: Ким і де надалі працювала (допоки не потрапила у сферу арбітражу)?

Віка: Я починала з ведення соцмереж для різних бізнесів — від ПП десертів – до банку. Потім працювала інфлюенс-менеджером, де навчилася будувати співпрацю з блогерами та амбасадорами брендів. Згодом зросла до Head of SMM, далі — Head of Digital, після цього стала CMO.

Діана: Спочатку в мене був свій бренд одягу, який я просувала самостійно. Потім знайомі дізнавались про це — і так я почала брати кілька проєктів на просування паралельно. Запускала таргет, консультувала з контенту. Проєкти були різні. Взимку перед війною я вклала всі свої кошти у весняну колекцію магазину: ми зробили фотосесію, і я вже в голові рахувала прибуток, який мала отримати. Ще мені ось-ось мали заплатити гроші за один проєкт. І тут — бац, війна. У кишені 150 доларів, за проєкт не заплатили, мої вечірні сукні нікому не потрібні, бо люди не знали, чи буде що їсти.

Довелося йти працювати, як нормальні люди — в офіс (не в той, що ви подумали). І коли мене запросили на роботу в Renault, я була просто в захваті. Це ж світовий бренд — і мене туди взяли! Паралельно ще просувала бренд Harley-Davidson в Україні. Мене порекомендували власниці магазинів. Піднялась так нормально у проєктах, хоча чесно скажу, платили копійки мені. Потім я переїхала до Варшави (аж на 3 місяці), змінила роботу — і ось я тут 🙂

HWYD: Як дізналася про сферу? Яке враження про неї склалося?

Віка: Уперше я почула про арбітраж, коли на YouTube вийшло відео Слобоженка — ще того періоду, де він був з дивакуватим ірокезом і трішки «в плюс» по кілограмах. Я почала цікавитися, читати, дізнаватися більше, бо завжди шукала щось нове. Тоді я не прагнула потрапити у сферу — швидше просто надихалася й накопичувала знання.

З кожним роком ця база розширювалася. До війни я вже мала досвід у суміжних напрямках — крипта, Web3, інноваційні діджитал-продукти. А під час війни мене запросили на співбесіду, яка виявилася саме у ніші арбітражу. Так я й занурилася в цю індустрію.

Діана: Я знала про цю сферу ще тоді, коли вона не була мейнстрімом — приблизно з 2018–2019 років. Я була тією людиною, яка купувала курси по першобілу і щось намагалася запускати. Бо свій шлях у маркетингу я почала саме з таргету.

Слідкувала за Слобоженком, Traffic Devils, шарила про клоаку, мамку і такі штуки, що не кожен арбітражник вміє зараз, хоча хтознає.Наприклад, працювати з акаунтом розробника — бо я ж розробник, не забуваємо.

Я дуже хотіла сюди потрапити: шукала вакансії, подавалася, сама намагалась заливатись, пробувала з усіх боків. Тому я не вагалася, коли мені запропонували роботу тут і менше грошей, ніж я розраховувала. Я кинула старий проєкт, бо відчувала, що мені треба сюди.

HWYD: На яку посаду ти зайшла у сферу? Що це була за компанія?

Віка: Я зайшла у сферу одразу на посаду CMO в GreyHunter. Хоча, якщо чесно, по факту, це було щось на кшталт «токар, пекар і аптекар» в одній особі. Я була одним із перших співробітників компанії, і довгий час залишалася керівником відділу маркетингу… без самого відділу.Але поступово ми почали розростатися, з’являлися результати, задач ставало все більше, і вже було зрозуміло: потрібна повноцінна команда.

Діана: Не було в мене посади, назву придумали пізніше) По факту, шукали помічника СМО у GreyHunter. Але в мене на той час було 5 років досвіду в маркетингу і непоганий такий список компаній: Renault, Harley-Davidson, Nissan і не тільки. За плечима підняття з 0 власного бренду одягу, участь в розробці NFT-колекції, досвід запуску рекламних кампаній у Facebook, Google, знання в SEO, різних інструментів. Я була чистий digital маркетолог. Так посаду і назвали)

HWYD: Як далі крокувала карʼєрною драбиною? В якому проекті відчула власну реалізацію та компетенцію?

Віка: На першому місці роботи я добре зрозуміла внутрішню кухню ринку: його сторону, процеси та болі учасників. Але, звісно, не знала всього. Тому паралельно почала брати додаткові проєкти на консультації та часткові послуги, де не вимагалася моя сильна залученість. Це дало мені практику і знання, щоб працювати не лише з рекрутингом, а й із командами, партнерками та софтами.

Згодом прийшло усвідомлення: я більше не хочу робити популярними когось іншого — хочу розвивати себе і власний бренд. Так з’явилася ідея створити свою агенцію. Я довго виношувала цю думку, ще більше вчилася, інвестувала власні кошти у поїздки на конференції, щоб розуміти індустрію глибше та спілкуватися з людьми напряму.

І настав момент Х: я твердо вирішила, що агенції бути. Почала робити перші кроки, запропонувала Діані стати хедом, а вже через кілька місяців — партнером, адже побачила в ній і сильне бажання творити, і віру в цей проєкт.

Діана: А далі ми з Вікою зрозуміли, що можемо досягти значно більшого. І ніяка компанія, керівництво чи будь-які внутрішні процеси не повинні впливати на наші результати. Ми хочемо давати ці результати саме тим компаніям, які розуміють цінність нашої роботи — які готові ставати сильнішими, яскравішими, помітнішими та заявляти про себе.

HWYD: Ви зустрілися у GreyHunter. Розкажіть про ваше знайомство, дружбу і роботу в GreyHunter.

Діана: Люблю історію нашого знайомства.  Пише мені одного дня Віка, майже ніякої інформації про вакансію і відразу питання, чи я готова виконати тестове завдання. У мене саме в той період було багато пропозицій, тому я відразу написала, що вакансія в них незрозуміла і взагалі я розглядаю ставку від такої суми. Знаю, що Віка хотіла мене послати. Я її теж. Потім сиджу я вночі, стало нудно, і я написала тестове. На наступний день ми зідзвонилися, поговорили хвилин 5–10, і вона запросила мене на роботу, але запропонувала меншу зарплату, ніж я хотіла. Давала мені час подумати. Але коли я почула слово «арбітраж», одразу погодилася)

Віка: Ми дуже швидко здружилися. Хоча Діана тоді жила в Одесі, вона приїжджала за власний кошт на всі зйомки, де мені була потрібна допомога, і відвідувала абсолютно всі конференції, куди в нас були проходки. Ця ініціатива одразу показала, що вона — справді класний і відданий співробітник.

Згодом вона переїхала, і стала єдиною з команди, хто жив поряд зі мною. Нам було простіше зустрітися в кальянній і працювати разом, ніж кожній окремо. Так ми почали бачитися все частіше, більше говорили і непомітно для себе дуже зблизилися. Бувало, що у відрядженнях на конференціях ми навіть ділили одне ліжко, якщо не було роздільних)) А ще ми дуже доповнюємо одна одну: я відповідаю за креатив та PR, а Діана сильна у перформансі й технологіях. Разом це вийшов ідеальний метч.

HWYD: Як зʼявилося PIARCIA? Про ще цей проєкт?

Віка: «Піарся» — це маркетингова агенція в affiliate, яка про комбінацію цифр і креативу, що завжди приводить до грошового результату.
Ми про креатив, який реально перформить: кампанії, після яких компанія закриває свої цілі — від впізнаваності до прибутку. Ну і насправді, в нас сидить дуже багато ідей. Я не жартую, в нас є готовий банк ідей для різних проявлень саме в ніші. І ми хочемо це реалізувати. Бо саме так ми самостверджуємось))

Я особисто просто перетворила своє хоббі в бізнес. І я кайфую від цього, що можу робити те, що люблю, ще й допомагаючи людям і отримуючи за це гроші. Камон, чи це не щастя?

Діана: «Піарся» — це проєкт про свободу та креативність. Ми вкладаємо в нього весь свій досвід, знання, душу — якщо не більше. Ми бачимо, як маркетинг і PR розвиваються в сфері, і точно знаємо, що можемо прикласти сюди свою руку. Ми обожнюємо бачити крутий результат у проєктах, які просуваємо, і чути від людей, що ми справді круті. Ми хочемо задавати рівень, ставати трендсетерами — тими, на кого рівняються, найкращими. Номер 1. Ще мене бісить, що в арбітражі багато хто так і не навчився налаштовувати таргет та контекстну рекламу на лідген-партнерів. Казік лити навчилися, а ось це — ні. Ми виправляємо цю ситуацію. Тож приходьте до нас — я наш діджитал-відділ за кожну цифру довбаю. То у нас нормально конвертить .

HWYD: Яких успіхів вам уже вдалося досягти,ʼ? Які цілі ставите собі на майбутнє?

Віка: для мене успіх – коли я знайомлюсь з новою людиною на конфі, і мені кажуть “Вау, а я вас знаю, я бачила в інстаграм, ви так класно зробили мерч ”. Далі можна зі мною навіть не продовжувати розмову — моє серце вже розтануло, і я готова на все.

Але якщо серйозно, ми дуже виросли. Тепер «Піарся» — це велика команда, а не лише ми вдвох, хіхіхіхіх. Ми просуваємо клієнтів так, що це видно за всіма показниками: впізнаваність, KPI, фінансові результати. Нас як агенцію запрошують виступати спікерами на конференціях, з нами хочуть колаборацій, нам респектують дууууже вагомі люди в ніші і обговорюють у кулуарах. І це — найкращий показник нашої роботи.Щодо цілей — вони в нас дуже амбітні. Але я не з тих, хто розповідає наперед. Тому просто підписуйтесь і стежте за нами.

Діана: Рік тому Віка писала нам цілі на рік. Я тоді казала, що вона крейзі і це нереально зробити за такий термін. Але ми все одно записали їх, щоб йти до цього. Що я можу сказати? — ми той план перевиконали.

Нещодавно на конференції одна дівчина, СМО, пищала, бо бачила мерч, який ми робили для іншої компанії, і намагалася дізнатися, хто це зробив — а це були ми 🙂 Ще для мене показник те, що нас дуже багато рекомендують, і до нас приходять справді великі компанії. Іноді я зупиняюся і думаю: «Ого, ми вже тут». Я навіть не встигаю усвідомити, з ким ми вже працюємо, і хто до нас приходить.