AFFILIATE-ВЕСІЛЛЯ РОКУ АБО ІСТОРІЯ КОХАННЯ ПІД АРКОЮ ОБІТНИЦЬ. Одруження Юри і Маші — в деталях від HWYD

Десь місяці за два до весілля Марія-Вікторія написала мені з пропозицією зустрітися втрьох на обід перед паддл-тенісом та потеревеніти. Я підтримав пропозицію і примчав на обід, ні про що не здогадуючись. Ми зустрілися і, як завжди, говорили про все на світі – роботу, особисте… Юра трохи затримувався, а коли приїхав, вони почали усміхнено переглядатися між собою. Я второпав – щось відбувається. І не помилився – Марія-Вікторія розповіла про те, що планується весілля – але це я знав, як і більшість представників комʼюніті, адже історію з неймовірним освідченням на просторах інстаграму не бачив хіба що лінивий . Та приємно було чути, що мене запрошено серед найближчих для молодят людей. Однак головний сюрприз був ще попереду – мене запрошують провести церемонію! Вау – ось тут перехопило подих! Це ж не просто прийти, привітати, підтримати, розділити свято… Це щось значно більше. Це про неймовірну довіру і сподівання. Ви уявляєте? – 100+ гостей, батьки, дідусі/бабусі, друзі, і нарешті самі молодята, які вдвох викохують це свято – і найсокровенніше довіряють тобі! Я відчув страх і гордість одномоментно! Проте про відмову цим двом і мови не було, тож я сказав “ТАК”! (наче сам стояв у той момент біля вівтаря).

Далі розпочався процес підготовки. Усіх деталей я не знаю, та підхід до навіть найменших деталей був фантастичним. Пара домовилася зі спеціалістами – весільною агенцією. Не можу уявити, скільки зідзвонів у них було щодо інших тем – танець, посадка за столами, меню, кольори, вибір музики, сукні тощо… Але навіть міти щодо організації церемонії були щотижневими.

Я занотовував послідовність дій, виходів, традицій, які вшановуватимуться, і, на сам кінець, мав підготувати текст. Сказати, що я крутив його, переписував, закреслював і писав наново мінімум 100 разів – нічого не сказати. Та настало 26 липня, я був готовий – знав, що вклав у підготовку власну щирість, дружбу і еоції, а коли щиро – точно буде якісно. Перевірено власним досвідом.

Весілля проходило за містом – у Ясногородці – там, де свого часу відкрилася славнозвісна страусина ферма. Відповідно, і назва комплексу для святкування – “Страусхол”. Велика доглянута красива територія: зовні – газончики, ставок із місточками, деревʼяні зруби-бесідки і пишний ландшафт, всередині – величезна зала, прикрашена та оздоблена так естетично, як у американських фільмах про розкішне весілля.

Поки гості зʼїжджалися, на всіх чекав велком-дрінк, грала музика, на сонці блищали білосніжні усмішки гостей, а у повітрі панувало мовчазне приємне хвилювання. Усіх зустрічав гарний та досвідчений ведучий – Ігор Зенін. Особисто я знаю Ігоря по шоу “Шо за сонг?” на ютубі, можливо, ви теж бачили? Раптом ні – рекомендую, там весело.

Ближче до 13:00 організатори голосом ведучого почали скликати гостей займати місця біля красуні-арки, оздобленої посеред галявинки тааааак ніжно, що її хотілося фотографувати навіть до початку церемонії. Місця у перших рядах, зрозуміло, зайняли батьки та найближчі молодятам люди, рештою території розмістилися друзі.

Я почав говорити і в моменті усвідомив, що рівень концентрації гостей – космічний – прикута увага, люди вслухаються у кожне слово, і це кайф! Спершу я викликав свідків – хлопців – їх було аж пʼятеро! Ми перекинулися декількома жартами, аби трошки розбавити атмосферу. Після – кружляючи у танці, зʼявилось пʼятеро подружок нареченої. Усе в найкращих традиціях – одяг свідків був в однаковій кольоровій гамі і дуже гармоніював із кольористикою заходу – навіть цей момент було ретельно продумано. Пожартувавши про парубоцьку вечірку і дівич-вечір, ми запросили до арки нареченого.

Юра вийшов упевнено. Гарний, статний, у шикарному костюмі. Очі видавали легке хвилювання, та тримався він елегантно – як завжди ввічливий, усміхнений, інтелігентний. А от коли настав час виходити Марії-Вікторії, на нареченого чекав сюрприз: вбравшись у весільну сукню і сховавши обличчя під фатою, до Юри вийшов… один із друзів 🙂 Всі розуміли, що цей короткий жарт був необхідним, бо буквально за мить вийде Маша, і рікою поллються сльози радості.

Так і сталося. Я запросив Марію-Вікторію, до вівтаря її підвів статний тато. Розкішна біла, з легким відливом слонової кістки, сукня проводжала кроки нареченої зеленим газоном. Юра захопливо дивився на кохану. Бабуся, що увесь час усміхалася мені і всіляко підтримувала, почала плакати. Навіть молодь не стримувала емоцій.

Молодята взялися за руки, дивилися один одному у вічі та продекламували обітниці. Щиро, впевнено, назавжди! Після цього отримали благословення батьків, за традицією стали на вишитий рушник (одночасно) та надломили коровай.

А тоді – слова, на які всі так чекали. А головне, про які мріяли наші молодята з моменту зустрічі один з одним ще 7 років тому… “Чи готовий ти, Юро, оберігати, кохати, піклуватися про Марію-Вікторію протягом всього свого життя?” – “ТАК!” “Чи готова ти, Маріє-Вікторіє, оберігати, кохати та піклуватися про Юру протягом усього свого життя?” – “ТАК”!

На цих словах емоції вже було не стримати: сльози, оплески, всеохоплююча радість супроводжувала поцілунок молодят. А я, втерши сльозу, усміхнувся, адже зрозумів – все було зроблено так, як ці двоє хотіли! І це мене тішило.

Ну а далі всі перемістилися в ресторан, були тости, смішні і несовкові конкурси, танці… Особливо запамʼятався пранк від ведучого – протягом усього дня весілля він нишком приховано знімав різноманітні крінжові запити щодо гостей – то просив його погодувати з руки, бо він не може зараз бруднити руки, то натякав винести йому тишком-нишком алкогольні напої, бо йому, мовляв, не наливають на роботі 🙂 наприкінці вечора все це діло було змонтовано і показано на екранах. Зал реготав.

Маша танцювала з татом, Юра – з мамою. Кидали букет нареченої незаміжнім, підвʼязку ловили неодружені хлопці. Посеред вечері молодята попіклувалися про дозвілля гостей і запросили сікрет-гостя. Ним виявився Шумей, який під акустичну гітару наживо заспівав пісень, мабуть, 7-8. Особисто я таку музику не слухаю, але почувши наживо, підзавалив – неймовірний голосина до мурашок пробирав і викликав такі ж справжні романтичні емоції, як і саме весілля.

Для молодят цей день був не лише найбільшим святом у їхньому житті, проте ще й важкою роботою, з якою вони впоралися на 1000% – усміхатися, фотографуватися, ходити цілий день на підборах, танцювати, слухати, відповідати, дякувати.

І на завершення